"Еспресо.Захід" пропонує вам нагадати роль Івана Вагилевича в історії української культури.
Вагилевич, народившись в сім’ї пароха, навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.
Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок "Зоря" у 1835 році (заборонена цензурою) та "Русалка Дністровая" у 1837 році (дозволена цензурою Угорського королівства і видана у Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував "Руську трійцю". Через діяльність у ній Івана Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він завершив семінарію.
Під час "весни народів" Іван Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції: проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, став редактором газети угрупування української шляхти "Собор Руський" – "Дневник руський" і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.
Читайте також: 156-та річниця від дня народження Андрея Шептицького: топ-10 актуальних висловів митрополита
Після розгрому революціонерів кардинал Михайло (Левицький) позбавив Івана Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації вирішив перейти на лютеранство.
Іван Вагилевич був перекладачем української мови, друкував статті, коригував виступи депутатів Галицького сейму. Брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті – 10 травня 1866 року у Львові.
Основна його мовознавча праця "Граматика малоруської мови в Галичині" (опублікована польською мовою у 1845) відіграла помітну роль у лінгво-дидактиці краю. Інша праця — "Розправа про південно-руську мову" (1843, польською мовою) залишилася у рукопису.
Написав етнографічні праці – "Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття" (1837 р.), "Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині" (1839 р.) та "Лемки, мешканці Західного Прикарпаття" (1841 р.). Всі ці твори містять цінний діалектичний матеріал.
З етнографічними працями Івана Вагилевича пов'язується початок наукового вивчення мови і культури Гуцульщини.
Також Вагилевич є автором романтичних балад, поезій у прозі, серії статей про українську літературу.
Матеріал створений на основі інформації з Вікіпедії.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.