З автоматом проти танків, жорстокі тортури і повернення на фронт: волонтер Кураян розповів про окупацію Херсона й полон

Нині він стоїть на захисті України, як робив це у перші дні повномасштабного вторгнення. 

"Еспресо.Захід" поспілкувався з захисником України, який розповів, як минули перші дні повномасштабного вторгнення у Херсоні та як йому вдалося вирватись із полону окупантів.

З автоматами проти броньованої техніки й ракет окупантів у незахищеному місті

У перший день повномасштабної війни волонтер пішов у військкомат записатись у тероборону. Для оборони міста видавали лише по автомату та по чотири пачки патронів.

"Першій роті видали зброю і форму. Я був у другій роті, для нас вистачило лише зброї. До вечора ми формувались, а коли почало смеркати, нас повезли захищати Антонівський міст. В той час були найжорстокіші бої", – пригадує Кураян.

Антонівський міст був воротами до Південної України, а тому бійцям треба було його або захистити, або ж не впустити ворога в місто.

"Наша рота під'їхала на двох маршрутках до Антонівського мосту, вийшли й пішли полем до мосту. Там уже бомбила ворожа авіація, ракети, був суцільний хаос. Коли прийшли ближче, назустріч йшли нацгвардійці, які сказали, що "міст прорваний", треба відходити. І, як тільки ми від'їхали, на наше місце прилетіла ракета, все рознесло вщент. Якби затримались там на 10 хвилин, то всю роту накрило б", – каже пан Ігор.

У їхній роті втрат не було, однак у першій були і 200-ті, і 300-ті. А тому хлопці всю ніч їздили, забирали поранених і загиблих. 25 лютого тероборонівці пішли на захист Дар'ївського мосту, бо там очікувалась висадка російських десантників. Але після інформації, що вони вже фактично в котлі, отримали наказ від'їжджати. 

Волонтер каже, що на той час об'їзна Херсона вже була окупована, всюди стояли бронетранспортери, а всіх, хто наближався, розстрілювали. 1 березня російські окупанти почали заходити в місто з усіх сторін. 

"Проти озброєних до зубів окупантів у нас, крім автоматів, нічого не було. А вони могли лише подряпати "Тигри" чи бронетранспортери. З такою зброєю нереально було протидіяти рашистам. За ці дні силові структури покинули місто, влада покинула місто, мер не вчинив ніяких дій для захисту міста. Не будувались ані блокпости, ані оборонні укріплення, нічого. Якби навіть за ці 3-4 дні влада спрацювала, то ми могли б місто всередині трішки захистити. Утім 24 лютого нікого з чиновників вищого рангу: СБУ, поліції – не було. Злагодженими колонами покинули місто. Не знаю, можливо вони мали якусь інформацію раніше, що буде захоплення Херсона, але ми залишились сам на сам з навалою ворогів. Нас було до 500 добровольців, патріотів Херсона, які вийшли на захист свого міста лише з автоматами, а в такому бою це ніщо", – додав воїн.

У день, коли окупанти зайшли в місто, загинуло багато добровольців. Нині відомо, що в Бузковому парку за кілька хвилин було вбито до 30 людей. Пан Ігор вважає, що ці хлопці героїчно загинули і їхні імена повинні увійти в історію Херсона.

"Страху не було, була лють"

Після захоплення міста розпочався новий етап, опір окупантам, а згодом ще й суцільному терору мирного населення, що його чинили рашисти. Херсонці масово виходили на вулиці свого міста, аби показати свою позицію – вони не хочуть до Росії. Рашисти це розуміли, однак на людей їм було байдуже. Мітингарів таємно фільмували, а потім громадські активісти зникали один за одним.

"Щодня ми бачили, що пропадають лідери або ж ті, хто стояв у перших рядах. Так пропав мій товариш і волонтер іспанець Маріо. Напередодні ми стояли поряд у першій шерензі на мітингу і тримали вінок окупантам, щоб вони дивились і розуміли, що їх чекатиме далі. В ті дні весь світ бачив, коли ми в очі окупантам кричали, що не хочемо їх тут бачити. Страху не було, була лють. Ми розуміли, що опинилися в глибокій окупації і допомогти нам нікому, принаймні зараз", – каже чоловік.

У той час в руки ФСБ потрапили списки волонтерів, АТОвців, їхніх сімей, членів тероборони. 

"Сучасні рашисти нічим не відрізняються від НКВС столітньої давності"

Ігор Кураян 8 років був волонтером і розумів, що також є в усіх "чорних списках". Упродовж місяця вдалося переховуватись. У його власному автотранспорті зберігали зброю цілого взводу: 14 автоматів,  мішок з патронами, по 300 пляшок коктейлів Молотова. А 5 квітня чоловік отримав дзвінок від знайомого, з яким служив, про те, що треба терміново зустрітися. Вже наступного дня після цього його затримали рашисти. 

"Коли мене почали катувати й допитувати, я зрозумів, що вони знають про мене все. Знали, що ми готували визволення наших атовців, яких утримували в ізоляторі тимчасового тримання. Ми розглядали такий варіант, але відмовилися від нього, бо не мали ані відповідної зброї, ані кількості людей. Взяти режимний об'єкт, який охоронявся кулеметами, відеонаглядом і навіть квадрокоптерами, було важко. Вони навіть знали, що росте в моєму зимовому саду. А найгірше, що їм було відомо, що моя дружина і син перебувають у Херсоні", – пригадує пан Ігор.

Під час катувань волонтера змушували розповісти все про тероборонівців, волонтерів, патріотів, схиляли до співпраці й навіть пропонували посаду мера Херсона. 

"Мене катували 10 днів, я навіть хотів піти з цього життя, бо витримати було дуже важко. Люди ламались. Це – НКВС 20-х років минулого століття. Вони відпрацьовували механізми тортур і нічим не відрізнялись від катів Дзержинського. Тиснули фізично і психологічно. Прив'язували до стільця, били кілька відразу, з різних боків. Били кийком по потилиці, плоскогубцями тиснули пальці, ножицями різали, спереду тиснули чоботами в пах. Розумієте, це просто звірства. У цих покидьків нема нічого людського. Це – машина для знищення людей", – додав він.

У катівні окупантів Ігор Кураян провів місяць. Його утримували у підвалі управління херсонської поліції на вулиці Лютеранській. Там окупанти влаштовували допити. Згодом в'язня перевезли в табір для полонених у Севастополі.

"У таборі ми зустрілися з хлопцями, які боронили Маріуполь, Мелітополь, Бердянськ. Були ті, яких взяли в полон на острові Зміїному. В кожного була своя героїчна історія. Зі мною в камері був Денис Миронов, якому в перший день затримання зламали грудну клітку. Він фактично помирав у камері, допомоги йому не надавали".

Сім'ю, що була в окупації, не бачив уже понад пів року

Він розповів, що на Великдень приїхали російські телеканали, аби їх відзняти. Пан Ігор у кадр потрапив випадково. У сюжеті його побачили родичі дружини, які жили у Придністров'ї. Зателефонували до дочки, а та звернулася до українських спецслужб. Вважає, що йому пощастило потрапити в списки на обмін. Після реабілітації відразу повернувся до лав херсонської тероборони й захищає Україну на одному з напрямків.

"Вони мене попереджали, якщо я візьму зброю, то вони здійснять якісь заходи. Навіть не хочу знати, що рашисти мали на увазі. Але зараз родичі вже у визволеному Херсоні". 

Кураян каже, що найгірше йому було морально, через невідомість, коли не знав, що там із рідними. Вони з Херсона так і не виїжджали. Кажуть, від щастя, коли звільнили місто, в них була справжня істерика. Зараз, розповідає захисник, воювати легше, спокійніше, бо знає, що родина в безпеці. До слова, рідних востаннє бачив ще перед полоном, на початку квітня.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.