Ймовірно, нас чекає низка "корегувальних революцій", - політолог Ігор Танчин

Минає 10 років з часу найдраматичніших подій Революції Гідності. Нам здавалося, що проминувши їх, ми вже ніколи не повернемося до постколоніального стану, до напівфеодальної, поділеної кланами, з'їденої корупцією України. Феєрія безвізу, здобуття незалежності для нашої церкви лише посилювали оптимізм. Правда, була незагоєна рана Донбасу, але й вона сприймалася суспільством як тимчасова, минуща, остання плата за повну незалежність. Але щось пішло не так.

Чому багато ідей Майдану, зокрема ідеї людської гідності, європейської країни, зазнають ревізії? Де був той камінчик, який, зрушившись, обвалив усі наші уявлення про політику, про відповідальність політиків, про відповідальність громадян?

Річ у тому, що коли розглядати нашу Революцію Гідності окремо від історичних процесів, то не матимемо повної картини. Її слід розглядати у контексті історичних подій упродовж тривалішого часу.

Про "корегувальні революції"

Перша революція, яка справді докорінно змінила економічні, політичні, культурні умови в Україні, відбулася 1991 року. Саме тоді відбувся докорінний злам системи. Але революція передбачає не тільки докорінну зміну системотворчих інституцій. Ці зміни мають відбуватися у результаті зіткнення, яке передбачає насильство. Нічого такого масштабного 1991-го не відбулося. Тоді були закладені основи нашого шляху, відбулася базова революція. Але коли базова революція не досягає своїх результатів, то після неї відбуваються так звані "коригувальні революції", які повертають заданий тренд у потрібний напрям.

Наприклад, коли ми говоримо про Велику Французьку революцію 1789 року, то після неї Францією тріпало десь 80 років, вони пережили революції 1830-го, 1848-го і 1871 років, доки у них не встановилася республіка з буржуазно-демократичними цінностями. Тобто, доки не було досягнуто результату, заявленого Великою Французькою революцією.

Так і у нас. Ми заявили, що переходимо до ринкової економіки, до базових змін у політиці – до демократії, у культурі – відхід від нашого колоніального минулого, і до розбудови національної держави.

Але, на жаль, ці цілі не були досягнуті 1991 року, і для цього потрібна була Помаранчева революція, яка проголошувала ті ж цілі й просувала суспільство далі: від Росії та до Європи. Але і тоді цієї мети не було досягнуто.

Відбулася контрреволюція Януковича, і третя революція 2014 року, яка підтвердила заданий напрям.

Але погодься, що після Майдану перед суспільством знову ж таки постала проблема невирішеності питань, які ставив Майдан, і проблема невтіленості цінностей, проголошених на Майдані…

І тоді виникає питання: чи ми підвели риску?

От власне: скільки ще "коригувальних революцій" має відбутися в Україні, і чи вистачить сил в українських громадян на такі катаклізми?

Я дещо спрощую, але кожен раз, коли ми робили кроки, заданими у 1991 році, коли ми проголосили свій похід від Росії й на Захід, то щоразу робили якийсь поступ. Був відкат, ми робили наступний крок.

…Сто років тому Крейн Брінтон звернув увагу на те, що революція розвивається за певним шаблоном, певною матрицею. Є прихід до влади поміркованих, відтак – радикалів, а далі – так званий термідор, коли революція починає низхідну лінію. Вірогідно у 2014 році у нас відбулася революція, далі прихід до влади радикалів був обмежений зовнішнім вторгненням (наші радикали пішли на фронт в 14-му році). Але відбувся зсув суспільства вправо – ті люди, які були поміркованими лібералами тепер посіли праворадикальні позиції. "Армія. Мова. Віра" - це, по суті, крок лібералів у нішу правих.

А суспільство через деякий час втомлюється від революційної ситуації, від життя у напрузі, і починає шукати варіантів повернення дореволюційної ситуації.

Спільнота підтримує переворот, який приводить до влади таку химерну коаліцію поміркованих революціонерів і поміркованих консерваторів (контрреволюціонерів). І це називається термідором. І цей термідор, можна вважати, ми отримали у варіанті приходу до влади Зеленського. Втомлене суспільство обрало шлях повернення на дореволюційний шлях.

Але знову ж таки усі матриці у нас нівелюються через повномасштабну війну. Тож маємо ситуацію, у якій опинилися зараз…

Яким буде розвиток ситуації? Один з варіантів, як показує історія, — бонапартизм. Інший варіант – поразка України у війні. І третій – перемога України у війні та досягнення поставлених революціями цілей. Отак ми будуємо європейську Україну, що проголошено, зрештою, у нашій Конституції.

Про "український термідор"

Так званий "український термідор", як ти образно назвав те, що маємо в Україні зараз, супроводжується ревізією багатьох понять: гідності та відповідальності. Наскільки поняття гідності, яке було на знаменах Майдану, трансформувалися за ці 10 років? І в останні п’ять років?..

Спочатку з’ясуймо, що означає "гідність"? Як я розумію, найближчим синонімом до цього слова є поняття поваги. Це повага держави до своїх громадян — гідність на соціальному рівні. На індивідуальному рівні – це самоповага людини.

Не можна просто себе поважати, бо я самозакохана особа. Людина у глибині душі розуміє, що поважає себе за щось. За що? За те, що живе, згідно з усталеними у суспільстві цінностями, законами, правилами поведінки. І якщо людина так живе, а влада ставиться до неї, як до людини негідної, то особа обурюється.

Якщо людина живе інакше, то глибоко у душі розуміє, що влада її покарає. Тобто, "я попався, якось не вдалося проскочити". Суспільство у Росії, чи в Радянському Союзі, — всі намагалися якось оминути норми, правила, і всі розуміли, що ходять під каральним мечем. Питання про почуття відстоювання власної гідності, отже, не поставало.

І тому кажучи про Революцію Гідності, — вона була виступом за те, щоб у суспільстві були чіткі правила, такі, які ми бачимо у Європі, і щоб ми жили за цими правилами, щоб ніхто їх не порушував, — ні держава, ні громадяни.

Звичайно, це ідеальна картина, але ідеалісти рухають суспільство уперед. І коли ми задекларували ці речі, і почали за них боротьбу, тоді й зіштовхнулися з монстром держави, який побачив для себе загрозу. І сталася революція, зіткнення.

Тобто ми маємо зворотний процес: якщо влада не поважає гідних громадян, у них виникає обурення. Але влада дає підстави для обурення і неповагою до інституцій, правил, законів, зневагою до ланок, завдяки яким функціонує суспільний організм.

Про це власне йдеться. Революція Гідності була вимогою громадян до влади жити згідно з правилами. Колись у радянських дисидентів було гасло до комуністичного режиму: "Виконуйте свою конституцію!". Оце приблизно те саме: "Виконуйте закони країни, у якій ви живете!". І ми вправі вимагати цього від влади, оскільки самі хочемо жити у суспільстві, згідно із законами. Щоб не виникало ситуацій, коли я змушений, усупереч власним бажанням, совісті, викручуватися, хитрувати. Щоб я жив гідно.

І це головна причина Революції Гідності. Вона – не за матеріальні речі, це постматеріальна революція.

Про постмайданну владу

Назовімо речі своїми іменами. Зараз побутує думка, що при владі антимайдан, носії абсолютно протилежних цінностей. Чи поділяєш ти цю думку?

Я вже казав, що коли суспільство втомлюється від радикальних вимог, — а суспільство завжди втомлюється, — воно прагне повернення до стабільної ситуації. А уявлення про стабільність просте – так, як було до революції, коли було все тихо, спокійно, ніхто не порушував гострих питань. І на цьому бажанні якраз і виростають люди, які обіцяють стабільність і повернення старих часів. Оце є суть термідора, цієї дивної коаліції з поміркованих революціонерів і поміркованих консерваторів. Вони можуть порозумітися між собою, а революція йде низхідною. Це етап привласнення результатів революції тих, хто дістається влади під гаслами спокою, замирення тощо. І ця влада цілком відповідає такій формулі.

Я б не назвав практику нинішньої влади втіленням стабільності… Навпаки, мені видається, що доволі часто вона вносить хаос у суспільну свідомість, в інформаційне поле, вона провокує певні скандали. Це стиль чи це – невігластво?

Це інша річ. Справа не в тому, що влада не вносить стабільності. По-перше, ми не можемо оцінювати владу з моменту повномасштабного вторгнення, бо це абсолютно нова ситуація. І у ній влада діє, не згідно зі своїми деклараціями ("подивимося в очі", "сойдьомся где-то посрєдінке"). З об’єктивних причин вони змушені від цього відмовитися. А щодо того, що вони від початку не дуже вносили у суспільство мир, то тут не погоджуся. Бо вони орієнтувалися на бажання більшості, намагалися зробити будь-що, аби суспільство умиротворити. Робили так, як подобалося більшості суспільства. Інша річ, наскільки це вдавалося…

Бо після революції взагалі до влади приходять дилетанти, люди, які не мають базової підготовки. Революціонери готували себе до іншого, а тут їх стихія винесла на чільні посади. А після революції дилетантів прийшла до влади контрреволюція ще більших дилетантів. Маніпуляторів, я б сказав навіть так.

Люди, які не мають не те що базової підготовки, тобто цю підготовку вони мають у сфері піару. У них є ідея, що цим піаром можна розв’язати будь-яку проблему. Що насправді реального світу – світу економіки, політики, суспільних інтересів, — не існує. Існує світ екрана, світ коротких повідомлень. І якщо створити хорошу картинку, то проблема сама собою розсмокчеться.

Про змінність цінностей

І останнє запитання. Мине ще 10 років. Скільки з них випаде на "український термідор", — ми не знаємо. Але я б хотів, щоб ти змоделював розуміння поняття гідності у 20-ту річницю Майдану.

Є така "біблія політологів" - "Огляд цінностей світу" Рональда Інґлегарта. Він показує, як відбувався перехід від цінностей матеріального світу до цінностей інформаційного світу. У 70-х роках минулого століття, — каже Інґлегарт, — відбулася так звана "тиха революція", коли замість покоління, яке сповідувало цінності виживання, прийшло покоління цінностей самовираження. Оці екологічні рухи, етнічність, культура. Інґлегарт помер два роки тому, але перед смертю він написав статтю "Нова "тиха революція", у якій проаналізував процеси, що відбуваються з пришестям популізму (Трамп, Національний фронт у Франції, брекзит у Великій Британії). Отже, він дійшов висновку, що люди, які сповідували матеріальні цінності, які відчули себе у постматеріальному світі скривдженими (реднеки у США, пролетарі, малоосвічені люди, зайняті у матеріальній сфері) вони відчули себе позбавленими власного представництва у владі. І почали шукати його.

А технології дозволили політикам звертатися безпосередньо до цих людей. Завдяки соціальним мережам, Трамп, до прикладу, через голови своєї партії звертатися до виборців. Партія тепер не є машиною для трансляції думки лідерів, а виборці після звернень Трампа, тиснуть на партію. Схоже маємо у Британії, Польщі, Угорщині, Словаччині…

Тобто цінності мають властивість змінюватися, а кожне наступне покоління проголошує свої пріоритети.

А коли ми говоримо про Україну, про покоління, яке обрало постекономічні пріоритети, то мені видається, що через 10 років ці пріоритети будуть популярними. Але разом з тим, хвиля популізму, який базується на обуренні скривджених мас людей. Вони також будуть гучніше про себе заявляти. При тому, вони матимуть підтримку з боку Європи, оскільки це є домінантним трендом.

Спокою точно не буде. Цей тренд на постматеріальні цінності в Україні ще років десять зберігатиметься. А далі немає сенсу загадувати, тому що нинішній світ надто непередбачуваний.