"Еспресо.Захід" поспілкувався з дружиною Євгена Гаврюшина, пані Надією, яка розповіла біографію свого чоловіка та як його смерть від російської ракети офіційно назвали "нещасним випадком".
Фото: надане Надією Гаврюшин
Тож, Євген Гаврюшин народився в Куп’янську у сім’ї військових. Згодом його батька направили служити в Калинів біля Самбора, де й минуло дитинство Євгена. Свою строкову службу він пройшов на Яворівському полігоні, а маючи батьків за приклад, Євген дуже хотів стати військовим. Тому вступив до Хмельницького вищого командного артилерійського училища. Після ж його направили в Калінінград, де він служив в якості командира взводу, згодом підвищили до старшого офіцера гаубичної артилерійської батареї.
З розпадом СРСР, Євген повернувся в Україну, а в 1995 році вступив до Одеської академії сухопутних військ. Служив у Львові на посаді старшого офіцера відділу постачання ракет і боєприпасів.
Цікаво, що зі своєю дружиною Надією, він познайомився випадково по телефону. Євген дзвонив до друга, але на другому кінці слухавку підняла жінка, яка згодом і стала його дружиною.
"Він переплутав дві останні цифри і потрапив до мене. З того часу ми півроку так по телефону спілкувалися. Він часто жартував, що, мовляв, ой, вибач, знову я до тебе подзвонив, а мав до друга Славіка. В кінці кінців сказав, що слухай, ми вже стільки часу говоримо, хочу тебе побачити, давай зустрінемося. Ми зустрілися, закохалися, одружилися і прожили разом майже 26 років, виховавши двох дітей", – розповідає пані Надія.
Потім в 2003 році Євгена скерували в Київ, де він до 2015 року працював в Генеральному штабі в службі центрального ракетного озброєння та забезпечення.
Фото: надане Надією Гаврюшин
Прийнявши військову присягу на вірність незалежній Україні, Євген завжди мав проукраїнські погляди. Він був активним учасником Революції Гідності, а згодом одним з перших, хто в 2014 році захищав Україну на сході з початком російської агресії.
"Це не офіцер, який сидить в теплому кабінеті. Я все життя сидів в кабінетах, мені потрібен бойовий досвід", – сказав Євген дружині, коли пояснював своє рішення.
Він служив у 72-й бригаді "Чорних запорожців" з позивним "Оскол", попри це не полишаючи своїх обов’язків в Генеральному штабі. Тому він відповідав як за свій особовий склад, так і за забезпечення боєприпасами, при цьому не лише своєї бригади. Євген Гаврюшин побував чи не у всіх гарячих точках, приймав участь у боях в Богданівці, Пісках, Широкине, Кремінна, Попасна, Мар’їнка й Дебальцево.
"Та найважчим був Іловайським котел. Я втратила з ним зв'язок на дві доби. Тому лише молилася і чекала. – згадує дружина Надія. – Євген був дуже досвідченим командиром і вивів своїх бійців звідти. Лише один його боєць загинув. Всіх решта він врятував. В 2015 році тодішній президент Порошенко нагородив його орденом Богдана Хмельницького ІІ-ступеня. Звісно, що ті бої позначилися і на здоров’ї Євгена, він звільнився в запас".
Більше того, поки чоловік роками служив в Києві, держава так і не надала йому житла, а отримуючи не високу зарплату, він, по-суті, мешкав у своєму кабінеті. Через те Євген мав проблеми зі здоров’ям і проходив згодом лікування в госпіталі в м. Ірпінь.
Фото: надане Надією Гаврюшин
Коли в 2016 році Євген пройшов конкурсний відбір на роботу викладачем в Національній академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного (Львів), чоловік вхопився за цю можливість і з ентузіазмом почав виконувати нові обов’язки.
"Він лише півроку був на пенсії і більше не витримав. Сказав, що не може більше вдома сидіти, а повинен допомагати і бути корисним. До того ж, пережите на війні позначилося і на його ментальному здоров’ї. У ті роки ще не було так багато психологів до кого можна було звернутися. А Євген вдома сильно страждав. Вдень почувся ще нормально, але вночі – це був жах. Він міг прокидатися і кричати. До всього іншого в нього була контузія, хоча він про неї офіційно так і не повідомив, бо сказав, що стидно про таке говорити… Розумієте, коли він пішов працювати викладачем, то знову віднайшов себе, почувався щасливим. Він любив складати методички, плани уроків, писати статті та вчитися чомусь новому. Євген цим займався вечорами й ночами, так йому було легше справлятися з пережитим і переключати себе", – розповідає дружина.
Попри клопітку роботу доцентом та викладачем кафедри наземної артилерії, Євген не полишав і свого особистого розвитку. У листопаді 2021 року закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняховського (Київ). Адже завжди хотів рости в професійному плані і вдосконалювати свої навички.
Надія Гаврюшина згадує, що під кінець 2021 року її чоловік все більше говорив про можливу повномасштабну війну з Росією та займався створенням нових методів ведення війни:
"Вони вже в листопаді готувалися до війни. Чоловік розробляв методи ведення війни дронами. Займався розробкою стратегії. Працював над різними дотичними проєктами. А я не хотіла в це вірити. Тоді цього не сприймалося. А він казав, що все це треба, що це на майбутнє. Він говорив, що ми тоді працювали по старих системах, які вже не годилися, тому він переписував ці стратегії.
Пам’ятаю, як цілий тиждень до початку повномасштабної війни чоловік слухав одну і ту ж пісню: "Так хочеться жить". Я не витримувала, бо одна і та сама пісня звучала. А він відчував кожної секунди, що щось наближається... Це я зараз так розумію, тоді я цього не бачила".
На початку 2022 року Євгена Гаврюшина запрошували на роботу в Київ в Укроборонпром. Однак не було мови про надання службового житла, а знову жити в кабінеті, як раніше, полковник вже не міг по стану здоров’я.
"Я сказала йому, якщо дадуть хоча б кімнатку в гуртожитку, тоді їдь. Та нічого не давали. Тому я його не відпускала. Хоча зараз жалію, бо могло все статися по-іншому… Але це вже пізно. 23 лютого він мені сказав таку фразу: "Путін має дати відповідь: або завтра війна, або він отримає поразку". 24 лютого ми прокинулися від звуків вибухів і чоловік сказав, що все, почалася війна. Сталося те про що він постійно говорив, а я до останнього не хотіла вірити", – пригадує дружина.
Фото: надане Надією Гаврюшин
Коли почалася повномасштабна війна, Євген був у відпустці. Він щороку зимою брав довгу відпустку. Тому перші дні намагався по телефону з’ясувати у свого начальства, що відбувається і що він має робити? Та йому сказали чекати. Євген стояв на обліку в ТЦК в Києві. Туди теж дзвонив, питався, чому його не мобілізують? А у відповідь почув, що поки полковники в запасі не потрібні.
"Цілий тиждень він дзвонив куди тільки міг і всюди йому казали одне й теж. А Євген хотів лиш бути потрібен своїй державі і приносити користь. А вони казали чекати… Дочекався до того, що закінчувалася відпустка. Тоді йому на телефон скинули розклад занять і відправили на полігон. Тобто не мобілізувавши, ніби нічого не сталося, відправили вчити артилерійської справи на полігон, де він роками мав практичні заняття зі своїми курсантами. До 2020 року Євген мав військову посаду. Але після – його скоротили і зробили звичайним цивільним. Чому? Бо пан начальник сухопутної академії мав його посаду для іншої людини. Не будемо кривити душею, посади платні, а мій чоловік ніколи в житті за таке не платив. Тому вийшло так, що він опинився на Яворівському полігоні в статусі цивільного, хоч і був військовим на пенсії", – каже пані Надія.
Жінка в деталях пам’ятає останній день, 5 березня, коли бачила чоловіка живим. Вона відвозила його на машині на полігон. Надія Гаврюшина розповідає, що Євген, хоч і був весь на нервах, але всю дорогу заспокоював їй, кажучи, що за тиждень обов’язково повернеться і все буде добре…
"Він був злий, адже йому не надали ніяких документів, що давали б право проїхати на полігон у військовий час. Він мав лише розклад занять, який скинули на телефон та посвідчення працівника академії. Попри те, нас легко пропустили. Ще тоді чоловік зауважив, що полігон практично не охоронявся, бо не було належних блокпостів на КПП. Тому стратегічний об’єкт був, як відкритий двір для всіх.
А поки ми їхали, йому зателефонував його учень (він називав так всіх своїх курсантів). Хлопець кричав, просячи Євгена про допомогу. Той був біля Ірпені і на них сунула ворожа колона. Молоді хлопці розгубилися і не знали, що робити. Тож чоловік по телефону давав йому поради і вказівки. Після того на півгодини телефон замовк, а коли цей учень знову зателефонував, то радісно сказав, що вони розбомбили ворогів і всі живі!"
Коли Євген з дружиною добралися до полігону, там вже були тисячі людей. Автобуси з людьми постійно ринули туди. Надія Гаврюшина згадує, що в той момент їй стало страшно від такого великого скупчення солдат. Вона запитала чоловіка, чи полігон захищений, а він промовчав і пальцями показав, мовляв, тільки трішки.
"Євген не хотів мене одразу відпускати. Сказав, щоб я зайшла подивитися на його номер. У полковників, які вчили курсантів на полігоні був свій окремий номер – №33. Я ніколи туди не заходила, а цього разу Євген наполягав, щоб подивилася. Пам’ятаю, що над його ліжком була велика чорна пляма. Він сказав, що не знає, звідки вона там взялася, що завжди було чисто… Потім ми вийшли на вулицю і він хотів мене познайомити зі своїми друзями та запросив в їдальню. А я вже не могла там бути, не хотіла ні їсти, ні з ким знайомитися. Я поїхала… Тепер розумію, що чоловік хотів, щоб я чим довше залишилася з ним, ніби відчував щось", – зі сльозами на очах розповідає дружина Надія.
Вона каже, що під час останньої розмови по телефону в чоловіка був дуже втомлений голос, він ледь говорив. Адже без вихідних працював там по 10 годин, при тому, що був лише на 0,5 ставки. До того ж, він жалівся, що доводилося готувати солдат всього за сім днів і відправляти на нуль, хоча ці навчання мали б тривати три місяці.
"Насправді, вони знали, що будуть обстріли. Їх попереджували за два дні перед тим. Але вони нічого не зробили і загинули люди, загинув мій чоловік… Що тут говорити, коли я прийшла в академію після цього і мені сказали, мовляв, ваш чоловік був потрібен, коли працював, а його немає і зараз він нікому не потрібен… Така байдужість до свого працівника… Це жах, а не відношення. Я три місяці намагалася потрапити на прийом до начальника академії Ткачука, щоб почути від нього, що мій чоловік не мав там бути… Але як він не мав там бути, коли навчальний відділ поставив йому заняття з неділі по неділю, хоча раніше це було з понеділка по суботу. Він там проводив заняття згідно розкладу, тобто був направлений, а не сам поїхав.
Спершу в академії не знали, що робити зі смертю Євгена, як виплутатися. Бо він загинув на полігоні, як цивільний. Вони придумали історію з держохороною праці про нещасний випадок. Уявляєте – нещасний випадок від ракетного обстрілу на виробництві! Це був жах. Коли були похорони, то приїхали два представника академії, але не щоб поспівчувати, а щоб забрати ключі від кабінету мого чоловіка та його сейфу. Я була в шоковому стані, тому все віддала їм. А в сейфі були документи Євгена, він сам про це казав. Там було і свідоцтво про шлюб, яке мені потрібне було для оформлення смерті чоловіка. Але мені сказали, що в сейфі нічого немає. У підсумку забрали його телефон і ноутбук, а мені віддали лише пусту сумку від комп’ютера в якій був особистий пістолет Євгена, який він взяв з собою на полігон".
Фото: надане Надією Гаврюшин
Надія Гаврюшина зі сльозами розповідає про "пекельний цирк", який їй довелося пережити, і він пов'язаний з розслідуванням причин загибелі чоловіка.
"Мене запросили на засідання спеціальної комісії академії, яка зібралася, щоб затвердити цей нібито нещасний випадок, який трапився з Євгеном. Перший раз, коли я прийшла на ту комісію, вони бігали з кабінету в кабінет і не знали, як це все оформити. Коли голова комісії з держохорони праці заявив, що стався нещасний випадок, то були голоси, які не розуміли такої позиції. Тому не змогли відразу прийняти рішення. Та вже на другій такій комісії вони змінили членів засідання, які вже без проблем одноголосно прийняли, що їм вигідно. Вони спішили, бо бачили в якому я стані і готова була все підписати, адже не розуміла, що відбувається. Всі до мене дзвонили, щось хотіли. Тож я погодилася підписати документи. Більше того, у мене дочка тоді вчилася на платному і потрібні були гроші. Коштів в мене не було, щоб платити. Тому я готова була піти на поступки, щоб страхова хоч щось заплатила. У підсумку держохорона праці виплатила мені певну суму.
Але, що мене найбільше вразило, коли згодом зателефонували з академії, щоб я прийшла забрати ще зарплатню чоловіка за тиждень часу роботи на полігоні... Це було нестерпне знущання. Я мусила прийти і поставити підпис, щоб його виключити зі штату та отримати останню зарплату чоловіка. За тиждень часу, що він був на полігоні і по 10 годин щодня там працював, я отримала на руки 1 500 грн 41 копійку. І це життя офіцера, який сорок років віддав армії! А він погодився на це, хоча міг спокійно сидіти вдома. Євген все віддав армії… До речі, як почалася повномасштабна і він витягнув свою військову куртку з АТО, вона вже йому не підходила. Тоді він пішов до сусіда, який записався в ТРО і віддав її йому, бо якраз його розміру. Ця трофейна куртка берегла сусіда, і він повернувся живий та здоровий".
Фото: надане Надією Гаврюшин
Пані Надія розповідає, що коли згодом прийшла до себе, тоді зрозуміла, яку несправедливість вчинили по відношенню до її чоловіка, який є військовим героєм, але про нього забули і зробили цивільним. Тому справою життя для неї стало відновити його офіцерську честь. Жінка вже написала і видала декілька маленьких книжечок-брошур про свого чоловіка. А зараз займається написанням книги про чоловіка, в якій хоче детально розповісти про насичене життя Євгена Гаврюшина, яке він присвятив армії та своїй сім’ї. Також жінка зверталася куди тільки можна, щоб було переглянуте рішення про "смерть від нещасного випадку на виробництві".
"Коли мене прийняв перший заступник начальника академії, він сказав, що вони не можуть зробити подання на Кабінет міністрів, бо це виплата 15 млн грн. Я тоді не знала і навіть не хотіла знати про ці мільйони, мені було і є важливо відновити честь офіцера, який не здався і за тих нещасних 0,5 ставки поїхав на полігон, щоб служити країні. Чоловік знав, що ми можемо залишитися без нічого, та все ж не міг вчинити інакше. Коли я прийшла до нотаріуса оформляти спадщину, вона плакала, адже від чоловіка залишився лише старенький автомобіль, який він купив на виплату по виходу на пенсію. Все. Ні житла, ні нічого. Віддав все армії.
За ці два роки я писали і ходила у всі відомства, зверталася до 16 адвокатів. Всі все розуміють, співчувають, але закон не на моїй стороні. А академія не визнає своєї помилки. Бо з точки зору закону, вони зробили все дуже грамотно, але точно не по-людськи. Особливо болить, коли була річниця загибелі. Тоді академія зібрала в Гарнізонному храмі родити загиблих, але мене з дітьми не запросили… А потім вони виставили у Фейсбук фото загиблих офіцерів, і я побачила свого Євгена. Серце стискається від болю і такої несправедливості".
Фото: надане Надією Гаврюшин
Раніше кримінальним провадженням щодо атаки на полігон займалася СБУ, яка затримала коригувальника ударів та викрила його пособника. Тепер атакою на полігон займається ДБР. Однак справи Надії Гаврюшин про несправедливе відношення академії щодо смерті її чоловіка немає в суді.
"На законодавчому рівні мій чоловік не захищений, бо перебував в статусі цивільного на полігоні. Мені сказали, що заради одного ніхто не буде міняти закон. Тому що це такий один випадок в Україні", – говорить пані Надія.
Жінка відзначає, що їй важливо, щоб українські законотворці, які пишуть новий закон про мобілізацію, врахували і такі нюанси. Адже, якщо законодавство змінили б ще в 2014 році, коли почалася війна, тоді про полковника Євгена Гаврюшина пам’ятали, як про військового героя, а не як цивільного, який помер від нещасного випадку. Саме це найбільше ятрить душу його дружині. Адже їй дуже болить від того, що про чоловіка і його сім’ю несправедливо забули.
"Я просто хочу довести, що чоловік загинув не від нещасного випадку, щоб визнали, що він загинув захищаючи Україну. Адже для чого він сорок років віддав армії, щоб написали, що полковник загинув від нещасного випадку на полігоні від ракетної атаки?
Хоча я розумію, що не визнають його при захисті вітчизни, бо не був тоді військовослужбовцем. А заднім числом не можуть оформити. Та разом з ним загинули й інші військові, яким написали, шо загинули при захисті вітчизни. Лише мій чоловік полковник – від нещасного випадку... Якби було добре прописане законодавство про мобілізацію, військових і цивільних, то б не вийшло такої ситуації. Не хочу, щоб інші дружини й діти так само страждали", – підсумовує Надія Гаврюшина.
Фото: надане Надією Гаврюшин
Читайте також: "На війні відчуваю присутність Бога постійно": історія капелана зі Львівщини