Я ніколи не була в Бразилії на знаменитому карнавалі в Ріо-де-Жанейро. Та й загалом у Бразилії не була. І якщо геть чесно, не дуже уявляю, чого мала би рватися туди поїхати. Ні, звісно, якби склалося, я вже сиділа б у літаку й подумки махала рукою тим, хто мене проводжав, Бо на власні очі побачити найбільше шоу на Землі – чим не спокуса? Але у внутрішньому сприйнятті (можливо, через нереальність подорожі до Ріо) буковинські Маланки, де в кожному селі власна, ваблять мене значно більше. Яскраві, гучні, емоційні, енергійні – вони не просто дивують, а дають той позитивний драйв, який живитиме ще довго.
У селі Белелуя на Франківщині Маланка – одна з найпотужніших на Франківщині. Белелуя – ще не Буковина, але вже до неї ближче. Белелуївські ведмеді. До речі, один такий розкішний і запашний ведмежий костюм важить від 50 до 70 кілограмів. Одягти його можуть лише дужі хлопи. Бо не настільки дужі не ризикнуть, адже в цьому костюмі треба не лише пересуватися, а й вийти на герць – за неперервною традицією цього села на Маланки всі нежонаті хлопці в публічних борцівських поєдинках з'ясовують, у якій частині села чоловіки найміцніші. Але не просто так, а в однакових костюмах і масках (залежно від персонажа), де не завжди можеш вгадати, хто саме – твій супротивник. Команд традиційно три, відповідно до трьох "кутів" Белелуїв. Пристрасті киплять ще ті не лише серед учасників, а й серед глядачів. А подивитися поєдинки сходиться вся сільська громада.
Болільниця.
Перш ніж відбудуться поєдинки, що в сумі подекуди тривають по кілька годин, кожна перебрана команда на певну годину приходить у центр рідних Белелуїв заколядувати.
Думаєте, ці бої без правил? А от і ні. Автор чітко встановлених правил загубився у віках, але щоби все було "по-чесняку", емоційно відстежує не тільки глядач, а й місцеві судді.
Болільники - 2.
Болільники - 3
Класичні персонажі Красноїльської Маланки – дід і баба.
Фрагмент дійства з ведмедями (які в Красноїльську цілком інакші, ніж у Белелуї). Дійство, яке апелює до архаїчного в людині, вводить у певний транс і яке неможливо з чимось іншим порівняти. Це треба бачити й відчути. Дійство для учасників неймовірно складне фізично. Думаю собі, що ось маєш трохи слабше серце – і отримуєш усі шанси піти до Бозя вівці пасти. Але ніхто, на щастя, не йде, бо ж Маланки.
От такими тяжкезними (я робила спробу підняти) булавами "первісні красноїльські мисливці" що 10-15 метрів під удари місцевих тамтамів запекло товкли об землю. Уххх, таки сила богатирська!!!
Ще один "мисливець" із булавою
Красноїльський хлопчик.
Святкова хода.
Коли хода зупиняється на кілька хвилин перепочинку, то грізні персонажі перетворюються на дуже добродушних привітних людей.
Свято
Якщо ти чоловік (хай і маленький), Маланку ти просто не маєш права пропустити. Ну, а дівчатка – то вже як вийде.
Такі ось солом’яні метелики. Ті всі красоти такі важкі, що доводиться просто за певний проміжок лягати на землю і відпочивати (піднімають потім із землі всім миром). І добре, коли поруч кохана людина.
Метелик до продовження ходи готовий.
"Їдуть!"… "Їдуть!!!!!!"
У деяких селах Буковини Маланки святкують 1 січня – запальна музика, танці, хороводи і, звісна річ, свою логіка дійства, де кожен фрагмент вивірений віками.
Коник. В оцих першосічневих Маланках (приміром, у селах Горбова, Петрашівці, іних) цей образ коника – чи не основний. Відповідно до села – підходи до створення образу різні, але спільні для односельців. В одному із сіл коники високі, об'ємні, замаєні стрічками…
…в іншому – передбачають ось такі невеличкі самокати-каркаси: відтанцював на черговому подвір'ї (а працюють на совість), то поки господарі пригощають, можна сісти й перепочити. Ще в іншому – знову щось своє (скажімо, обов'язкове використання фрагментів домотканих килимів).
Маланкар.
Від хати до хати.
Фото Ярини Коваль
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.