Про це інформує Еспресо.Захід
У галереї Iconart без жодних урочистостей відкрили до огляду виставку малярства "Етноопір 2020-2022" одного з "найльвівськіших" художників Юрка Коха. Живописець, що не є членом жодних творчих спілок, політичних партій, таємних організацій та фейсбуку, але оформив понад 120 книжок відомих українських літераторів, є автором 18 персональних виставок в Україні та за кордоном, взяв участь у понад 200 виставках у 30 країнах світу, має відповідні дипломи та медалі, а також відзначений Золотим гербом Львова, показав, що робив останніх два роки.
"Можливо, це дивно звучить, – говоримо з Юрком Кохом, – але перший рік всесвітньої пандемії коронавірусу став для мене одним із найщасливіших років мого життя. Я вимушено припинив live-спілкування (лишивши це своєму помічникові – вайберу), свідомо не відвідував концертів, презентацій, стійко не ходив "на каву" та відкриття виставок, чинно дотримувався маскового режиму. І раптом піймав себе на тому, що від ранку до вечора живу так, як мені хочеться, і не є нічого нікому винним. Тягар безлічі рутинних "справ" та всеможливих зустрічей у місцях "скупчення людей" якось магічно "самоліквідувався". І душа почала летіти, наче позбувшись зайвого баласту, лише періодично реагуючи на повідомлення про знайомих, які захворіли чи померли. Від відсутності соціуму я ніколи особливо не страждав. Зрештою, цей соціум – за вікном. А як мені дуже хочеться з кимось поспілкуватися, то просто до нього телефоную. Вважаю, для цього необов'язково витрачати години на спільну каву. Отож ковідні обмеження, нарешті, дозволили нам з дружиною малювати, скільки можемо, читати, писати, займатися садом і відпочивати, брати участь в онлайн-виставках, по вайберу, в масках виносити на подвір'я картини покупцям (котрі неодмінно теж були в масках). Я досі трошки шокований, що свій новий цикл "Український Венеціанізм" почав розвивати за кілька років до початку пандемії. І там в мене визначальний атрибут стилістики – маска…"
Як наголошує Юрко Кох, саме тоді й постали його "Українки" в захисних масках та над ними - їхні "очі дівочі", які підказали йому навесні 2022-го, що не тільки здатні витримувати усі труднощі від епідемії коронавірусу, а ще й мужньо протистояти загрозі фізичного та духовного знищення під час пандемії рашизму.
Відтак народилася низка нових персонажів періоду російсько-української війни, так званий "воєнний підрозділ" його десятирічного циклу "АРДЕКОХ": "Наддніпрянка з Джавелінами", "Слобожанка з Корсаром", "Буковинка з NLAV" та інші твори, що встигли набути характеристик українок з "лютими" поглядами. Бо таки лютими.
"Я не є буквальний художник, який – якщо війна – то малює руїни і трупи, а якщо кохання, то парочку під деревом, – каже Юрко Кох. – Не люблю банальщину. Натомість люблю міфологію та гротеск. І чомусь попросилися на полотно саме ті регіони, які найбільше постраждали від рашистського вторгнення, хоч начебто мав би малювати насамперед захід України. Але, напевно, немає нічого випадкового, бо моє коріння походить з українського сходу. Моя бабуся закінчила Інститут благородних дівиць у Харкові, там познайомилися з дідусем, який походив з родини німецьких колоністів. На початку ХХ століття вони вибрали саме українську лінію розвитку. Дідусь був людиною широких зацікавлень, зокрема делегатом Центральної Ради. Його син Юрко, на честь якого мене і назвали – загинув як боєць УПА, а ще він був директором підпільних друкарень ОУН, про що довідався, коли вже почали відкриватися архіви. Це я до того, що добре розумію різницю між західняком і східняком, плюси й мінуси одного й іншого. Однак в сенсі культури ми – тотожні".
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.