Журналістка "Еспресо.Захід" відвідала Андрія Дячишина у військовому госпіталі.
До Андрія Дячишина приходимо в час його занять із реабілітологом. Хлопцю 28 і нині він проходить реабілітацію у Львівському військовому госпіталі після важкого поранення. Вчиться заново ходити, розробляє руки та ноги. Три місяці тому його лежачого доставили до Львова з Дніпра. Лікуюча лікарка захисника розповідає, що поранення в Андрія було дуже важке і мало хто давав шанси на повноцінне життя. Втім з кожним днем були нові досягнення, і нині є шанс, що Андрій Дячишин ходитиме самостійно.
"Коли його доставили до нас, він був не контактний, не у свідомості, – каже лікарка Наталія Ридзевська. – Лікарі робили все, що могли, і щодня ми бачили кращі результати. Спочатку він почав більше реагувати очима, потім з’явилися незначні рухи в руках, згодом – у ногах, він почав відповідати на запитання".
Двічі на день Андрій Дячишин тренується разом із реабілітологом. Реабілітолог Назар Стебніцький разом із хлопцем від його перших днів у госпіталі. За словами лікаря, тривалий час Андрій був прив’язаний до ліжка і доводилося робити все, аби він був більш самостійним. А після перших успіхів воїна почали ставити на ноги.
"Перші рази ми починали зі спеціальної підвісної системи типу "гульдман", – каже Назар Стебніцький. – Так Андрій вчився ходити. Наступним кроком була вже ходьба біля брусів. Тепер він уже йде з паличкою. Так, потрібна ще допомога. Але, зважаючи на те, що руху не було зовсім, – це великий успіх. У процесах відновлення велике значення має активність пацієнта. З Андрієм проблем немає. Він настільки вмотивований і позитивний, що мені самому хочеться йти на роботу і працювати з ним. Незважаючи на те, що йому тяжко, стікає сьомий піт, але усмішка з його лиця не зникає. Він наполегливо працює, адже має ціль самостійно ходити".
Ось так крок за кроком нині Андрій Дячишин уже рухається з паличкою, виконує вправи у тренажерному залі й тішиться результатам, яких вдалося досягти.
– Андрію, лікарі кажуть, ви маєте шанс ходити...
– Правильно кажуть. У мене іншого виходу немає, – сміється.
– Як ваші успіхи, як здоров’я?
– Усе добре. Працюю, роблю все, що кажуть реабілітологи, і кожен день отримую нові результати. Справи йдуть на покращення. Є велика підтримка серед людей, тож не маю права опускати руки. Все гірше, що могло статися, – сталося, але то таке, то мені не перешкода.
Попри дворазові тренування з реабілітологами, Андрій не забуває про своїх побратимів. Вони навідуються до нього, а він щоразу телефонує, аби дізнатись, як справи на позиціях.
"Я був командиром взводного опорного пункту, тож у будь-якому випадку мушу дзвонити до них і запитувати, як там справи, – розповідає Андрій. – Вони мені фоткають позиції, показують, що зробили, що доробляють, що планують. Так спілкуємося. Ми не здаємося, будемо стояти до перемоги".
Лікарі переконані: результати в Андрія будуть кращі, адже щодня з’являються нові рухи й нові досягнення. Втім процес реабілітації в хлопця ще затягнеться не на один рік. А наразі захисник мріє про довгоочікувану перемогу, за яку відважно боровся на східних кордонах.
Фото: Христина Парубій
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.