Переконували, що українці та росіяни братні народи: бранець Кремля пригадав, як його ув'язнили у Росії

Аби вижити й не піддатись наказам московитів, порізав собі вени у камері й розпоров живіт. Каже, що зумів не зламатись, бо політв'язень у поколінні – його дідусь, прадідусь і пра-пра дідусь також зазнали репресій від енкаведиствів.  Зізнається, що така родинна пам'ять сформувала певний імунітет.

З полону повернувся у травні 2015 року. З того часу займався правозахисною діяльністю, співпрацював з МЗС по звільненню політв'язнів, був  радником міністра закордонних справ України та радником голови Львівської обласної державної адміністрації. Тепер працює над омріяною справою  –  створенням культурно-освітнього простору на базі ідей митрополита Андрея Шептицького.

"В російській тюрмі я читав Молитву про Божу мудрість Митрополита Андрея Шептицького і загалом багато молився. Ця молитва мене надихала. Після звільнення розпочав більше вивчати думку Митрополита і дуже хотів зробити такий проєкт", – пригадує Юрій Яценко.

"Еспресо. Захід" поспілкувався з бранцем Кремля і запитав, що давало сили вижити та продовжувати жити далі.

"Погрожували, що сидітиму на прив'язі в Кадирова, як собака"

Про те, що його можуть ув'язнити ніколи не задумувався, хоч і мав розуміння, який сусід живе під боком. Під час Революції Гідності активно брав участь у протестах як медичний волонтер, а тому був загартованим та готовим до різного розвитку подій.

У травні 2014 року Юрій Яценко, тоді студент 5 курсу юридичного факультету,  разом з товаришем поїхав у приватних справах в Росію. Кордон перетнули офіційно, згідно зі всіма вимогами. Але коли поселились в готель, до них одразу прийшла поліція.

"Вивели з номера готелю, мовляв, для перевірки документів. А потім передали нас в розвідку ФСБ. Як ми вже здогадалися, у них було завдання набрати українців, щоб створити з них образ ворога. Мені запропонували, що платитимуть за таку "роботу", оскільки я вмію добре висловлювати свою думку і розповідатиму, що мене прислала Україна чинити антиросійську діяльність", – каже Яценко. 

Допити розпочалися, як за справу взялась ФСБ. Хотіли схилити до співпраці з ними. 

Завезли в управління ФСБ у Курській області і переконували, що українці та росіяни братні народи, тому треба допомагати один одному.

"Я показав всім своїм єством, що мені це не є цікаво і тоді  хід пішли залякування. Казали, що можуть посадити, підкинути наркотики, тобто застосовували різні нюанси, у тому числі й побиття. Навіть погрожували віддати Кадирову. Казали, що я буду в нього на прив'язі, як собака наколений наркотиками", – додає чоловік.

Спершу завезли в управління ФСБ у Курській області і переконували, що українці та росіяни братні народи, тому треба допомагати один одному. Допомагати Юрій Яценко категорично відмовився і вже незабаром розпочались тортури. 

"Коли я відмови – вони сказали "уведите, поработайте с ним". Посадили в бус і повезли в якусь лісопосадку. По звуках я чув, що були комарі, листя шуміло. Підвісили за гак на наручники, одягли мішок на голову і били –  в пах, живіт. І от так катували декілька годин.  На наступний день це все мало продовжуватись, бо я їм так і не дав відповіді, а зізнання вибити з мене їм треба було якомога швидше. У ту ніч я собі порізав вени й розпоров живіт, аби потрапити в лікарню і не підписувати ніяких документів", – зізнається політв'язень.

Каже, що це не було емоційне рішення, а швидше стратегічне. 

"Це був такий хід, щоб знекровити своє тіло, аби потрапити в лікарню, але таким чином й не померти, і щоб мене не змогли катувати. Таким чином я виграв час і показав себе нестабільним, так би мовити, зобразив людину в розпачі. На той час не міг нічого кращого придумати й, до речі, досі вважаю, що таке рішення було правильним і найважливішим у моєму житті", – додає він.

Зараз результат цих подій уже не впливає на здоров'я Юрія Яценка. Розповідає, що почувається добре, єдине, що нагадує про ті події – яма на передпліччі. 

П'ять років вивчав права людини й потрапив наче в фільм, де ніякі права не діють

Він каже, що тоді звільненням політв'язнів з російського полону не так активно займались, а він був першим успішним кейсом Центру громадянських свобод. Саме ця організація – одна з найперших почала будувати юридичний захист ув'язнених кремлем. 

Зауважимо, Центр громадянських свобод цього року отримав Нобелівську премію миру.

"Після звільнення зразу поїхав з ними по світу в різні інституції та парламенти зустрічатись з політиками, дипломатами, аби сформувати пул підтримки українців і українських політв'язнів", – розповідає Яценко. 

Він каже, що в неволі багато обдумував і найбільше його хвилювало – чому міжнародні системи захисту прав людини не діяли в його випадку. 

Йде війна між тоталітаризмами, які кажуть, що вас може захистити лише груба сила та армії, яким ви будете підкоряться; і демократіями, які кажуть, що має існувати право.

"Я п'ять років вивчав права людини й потрапив наче в якийсь фільм, де ніякі права не діють, а мене, виявляється, навчали казок. Там я зрозумів, що право може не діяти з певних причин. А тепер це право не діє для мільйонів українців. Воно поставило під сумнів, наскільки насправді існують міжнародні гарантії прав людини й системи міжнародної безпеки. Йде війна між тоталітаризмами, які кажуть, що вас може захистити лише груба сила та армії, яким ви будете підкоряться; і демократіями, які кажуть, що має існувати право. Тільки тоді будуть процвітати нації і це буде міжнародна безпека. Бо зараз, коли в кожного є ядерна зброя – можемо просто знищити світ, над цим я також думав і у в'язниці", – розповідає Яценко. 

Нині рідний молодший брат Юрія боронить українську землю від московських варварів, п'ятеро двоюрідних братів також пішли добровольцями до війська. А він  ставить собі низку питань: що ми –  українці зробили не так, що допустили такі жертви й що маємо робити по-іншому, аби цього не сталось з нашими дітьми. 

"У полоні росіян я уявляв себе причетним до історій інших політв'язнів, які вивчав в гімназії, – Левка Лук'яненка, Василя Стуса, Мирослава Мариновича та інших. Я згадував ці історії й розумів, наскільки вони після відбування політичного ув'язнення стали великими постатями, як для України, так і для себе. Це мене також надихало", – пригадує він.

Юрій Яценко додає, що нинішнім політв'язням хотів би порадити – ставитись до себе з любов'ю і повагою. А також мати розуміння,  чому їхня щоденна жертва є недаремна.І  пам'ятати те, що за них  в Україні ведуть щоденну боротьбу. 

У 2018 році відбулась прем'єра короткометражного документального фільму "Сильні духом", який розповідає про історію ув'язнення Юрія Яценка у Російській Федерації

• Нагадаємо, 12 січня в Україні відзначають День українського політв'язня.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку, телеграм-канал та твіттер.