Про героїчного бійця, його шанси на лікування та неймовірну силу волі "Еспресо.Захід" розповідає волонтерка Галина Хилинська, яка опікується пораненими у відділенні відновного лікування Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи у Трускавці.
Вікторові 36 років, родом він з Овруча Житомирської області, другий син у багатодітній родині. До 24 лютого 2022 року займався ремонтом і дизайном приміщень, упродовж останніх восьми років мешкав у Ірпені. Тут і зустрів повномасштабне російське вторгнення, де разом зі своїми друзями фактично без військових навичок вирішив обороняти місто. Лише кілька хлопців мали досвід проходження АТО. Декого з його побратимів розстріляли росіяни.
"Вітя вже виходив з оточення 8 березня, поховав тих хлопців, і виходив з Ірпеня. Він поїхав до Бердичева", – розповідає пані Галина.
У Бердичеві одразу ж подався до військкомату. Але без реального бойового досвіду його спочатку брати до війська не хотіли, тому Віктор пішов у тероборону, не припиняючи "штурмувати" військкомат. Врешті боєць потрапив до лав 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Разом із побратимами після навчання вони вирушили на службу спершу в район Часового Яру, а вже згодом – до Бахмута.
Уже під час служби Віктор отримав свій позивний – Ромео, про появу якого згадує з гумором: "Ви знаєте, коли приїхали до нас дівчата навчати тактичної медицини, я так усміхався, що вони обрали мене моделлю". Та й показували на ньому всі важливі навчальні моменти. От побратими й назвали його Ромео, а він не став заперечувати.
28 грудня 2022 року в боях під Бахмутом військовий отримав мінно-вибухове поранення. Віктор втратив обидві руки, отримав черепно-мозкову травму, тяжкі ушкодження грудної клітки й ніг, перелом щелепи, розрив барабанних перетинок. Через осколкові поранення одне око бійця втрачене повністю, проте друге ще можна врятувати, доки очний нерв не припинив реагувати.
"Людина неймовірно віддана, неймовірно любить Україну. Це закладене родиною, мамою, татом. Молодший 15-річний брат дуже ним пишається, каже, що він справжній герой, – розповідає Галина Хилинська. – Віктор любить собак, неймовірний романтик, фантазер, дуже любить квіти. Ми йому подарували фіалки і він так тішився".
Разом із Віктором та його рідними волонтери борються за той єдиний шанс, який дасть захиснику змогу хоча б трохи бачити. Адже від цього залежить і можливість встановлення біонічних протезів рук.
"Шкода, що наші хлопці йдуть, захищають нас, а тоді виходить, що їхні тяжкі поранення – це справа волонтерів, батьків і самих поранених. Ми двічі возили його на консультації в незалежні клініки, де нам повідомили, що єдиний шанс врятувати хоча б частину зору для того одного ока – це біонічне око. Зараз ми зв’язалися з клінікою в Німеччині й ведемо перемовини щодо того, аби його туди прийняли. А така операція коштує величезних грошей, і не ми, а клініка вирішує, чи платити потрібно всю суму, чи частину".
В Україні Віктор побував уже не в одному госпіталі. Спочатку у Дніпрі, тоді в Києві, де професорка Наталія Веселовська повідомила, що йому можна допомогти лише встановленням біонічного протеза ока. Згодом те саме підтвердили й лікарі-офтальмологи у двох клініках Львова. А вже зі Львова боєць потрапив до Трускавця, де й перебуває зараз.
"Коли ми везли його до Львова, нас було в машині двоє волонтерів, Вітя і його мама. Зупинились на зупинці, і Юля (волонтерка, – ред.) запитує у нього: "Вітя, а ти любиш каву?” Каже: "Ну, люблю". Вона запитує, чи він питиме каву і яку хоче, а він мовчить. Я вже довгий час спілкуюсь із пораненими і знаю, як поводитися й достукатись до них. Треба добитися того, аби він не відчував себе не таким, як всі. Кажу: я, наприклад, люблю лате, а ти просто скажи, яку любиш і за решту не переймайся взагалі. Він зізнався, що любить еспресо. Ми купили йому каву, взяли трубочку, напоїли його, нагодували мафіном, цукеркою, розмовляли всю дорогу. І от коли ми приїхали, він сказав мамі, що від моменту поранення вперше відчув себе людиною", – згадує пані Галина.
Читайте також: Священник з Волині розповів про життя в окупації на Запоріжжі: "Думали, що я ховав зброю у храмі"
Віктор отримав найважче поранення у своїй бригаді, у трускавецькому відділенні він також чи не найскладніший пацієнт. Проте українські лікарі та реабілітологи наразі роблять усе можливе й неможливе, щоб максимально підлікувати його й підготувати до операції за кордоном. Справа тепер лише за виїздом і подальшим лікуванням.
"Такі операції виконують уже з 2012-2015 років у Німеччині й Британії, ми написали тим клінікам. Маємо серед наших друзів родину медиків, які володіють німецькою, вони виходять на ті клініки, пишуть їм, звертаються із запитами, розмовляють, домовляються", – пояснює волонтерка.
Пані Галина разом з іншими волонтерами, друзями та рідними воїна оголосили збір на лікування. І вже зібрали чималу суму – майже 3 мільйони гривень. Віктор також зібрав свою зарплатню за кілька місяців. Але такі операції вартують понад 8-9 мільйонів гривень, а часу, поки встановлення протеза ще можливе, у бійця залишилося лише місяць. Уся команда дуже сподівається, що Міністерство охорони здоров’я також долучиться до допомоги герою, проте наразі відповіді все ще немає.
"Зараз лікар-офтальмолог Горячев зі Львова виписав йому інтенсивну терапію, щоб підтримати те одне око, бо оцей очний нерв треба максимально зберегти. Він її проходить, а ми тримаємо кулаки, щоб встигнути, – каже Галина Хилинська. – Ми також хотіли б, аби йому відразу поставили протез відсутнього правого ока. І ще ж є дві кінцівки".
Збір відбувається на картку мами Віктора Саранчука – Душко Тетяни Миколаївни, а також на спеціально створену Монобанку. Рахунок мами: Монобанк 5375411202574781 із позначкою "на лікування сина Саранчука Віктора Олексійовича".