Воїн ЗСУ Микола Гергелюк: удома боровся з московським патріархатом, зараз б'є ворогів під Бахмутом

"Еспресо.Захід" продовжує розповідати про справжніх Героїв України, які щоденно виконують надважливу і надскладну роботу з оборони нашої країни.

"Добровольці, як і козаки –  самостійні люди, здатні краще організуватися, ніж тоді, коли втручається держава"

У мирному житті Микола Гергелюк здобув освіту теолога, захистив кандидатську дисертацію з релігієзнавства та історичних наук, працював державним реєстратором на Буковині. З 2014 року хотів потрапити до війська добровольцем. Каже, що вже тоді розумів – саме добровольці, як і козаки свого часу, можуть самостійно приймати важливі рішення. 

"Добровольці ефективно воюють. Як і козаки – самостійні люди здатні краще організуватись ніж тоді, коли втручається держава. Загалом я вважаю, що все, що відбувається як недержавне, є більш ефективним і досконалим. Це показав, наприклад, Майдан", – розповідає військовий.

Коли почалась війна 2014-го, навчався в аспірантурі, хотів захистити дисертацію. Микола розумів, що якщо поїде відразу воювати, не зможе цього зробити. Тоді, каже він, було дещо інше розуміння війни. Вона була далеко, на Донбасі.

"У травні 2015 року мені все-таки вдалося потрапити в батальйон "Айдар". Мій рідний брат на той час був у батальйоні "Донбас". Ми все з ним обговорювали і я вже мав поняття і розуміння, яку треба підготовку й навички", – додає воїн. 

Попри хорошу фізичну підготовку, морально підготуватися до всіх жахіть війни було складно. Пояснює, що найважче було саме психологічно. Спершу Гергелюк з капеланом привозив додому загиблих військових. А вже згодом, разом з іншими добровольчими формуваннями, які перевозили тіла загиблих, займався оформленням документів у моргах. Воїн пригадує жахливі історії про перші роки АТО, коли до вбитих українських героїв ставились, м'яко кажучи, з байдужістю.

"Якось привіз загиблого о 12-й годині вночі. Залишили тіло у волноваському моргу, попросивши, щоб увімкнули кондиціонер, оскільки це було літо. Вдосвіта ми приїхали, а там кондиціонер не ввімкнули. Зрозуміло, що буде з тілом на 30-градусній спеці. Не хотіли підписувати документи, бо "зміна закінчилася". 

Вражало все, адже місцеві сепаратисти-судмедексперти жили на окупованих територіях і на вихідні їздили туди, а в будні приїжджали на роботу працювати. Так, до речі, і з суддями було, які наших хлопців судили. Катались на дорогих авто, все в них було, як то кажуть, "схоплено", – пригадує події літа 2016-го пан Микола.

Зараз, переконаний Гергелюк, усе змінилось, адже війна постукала в дім кожного українця, 60-70 відсотків відчули це на собі, хоча, звісно, й залишається відсоток, який продовжує жити у своєму безтурботному світі. 

"Тоді, у 2015, 2016, 2017-му, я бачив у людей інші емоції. Коли приїжджав додому між ротаціями, було повне нерозуміння суспільством воїнів. Найбільше вражали банальні маршрутки, де лунала російська музика. Просиш ввічливо вимкнути – не розуміє. Просиш другий раз – огризається, аж допоки не звернувся матом", – пригадує військовий.

"Одна з найбільших загроз нацбезпеці – московський патріархат"

Після участі в АТО і перед повномасштабним вторгненням чоловік працював у Чернівцях державним реєстратором. Мав розуміння того, що московський патріархат у країні є однією з головних рушійних сил по дестабілізації і найбільшою загрозою національній безпеці. 

"У державному реєстрі я прописав те, що представники московського патріархату не виконали закону про свободу совісті та релігійні організації, за яким повинні відобразити свою приналежність до іноземного центру, який розташований у державі-агресорі. Тобто, по факту, назватися Російською православною церквою в Україні. Завдяки цьому приблизно у двохсот громад заблоковані рахунки й вони досі не можуть вчиняти будь-які правочини чи укладати договори. Їхня діяльність нелегалізована у юридичній площині", – розповів воїн.

Гергелюк каже, що на прикладі Буковини, де мешкає і працює теолог, можна побачити наскільки глибоко пускають коріння імперії на підкорених територіях.

"Тут треба звертатися до історії. Якщо подивитись на конфесійну карту області, то видно, що одна частина Буковини раніше була окупована Австро-Угорщиною, а інша Російською імперією. На тій частині, яка була під Австро-Угорщиною, було більше вольностей і більше українства. Тоді як Російська імперія душила все українське. Тому конфесійна карта й досі дуже збігається з цими колишніми кордонами. У Вижницькому та Заставнівському районах, що належали Австро-Угорщині скоро зовсім не буде московського патріархату, залишиться лише кілька сімей по селах – адептів МП", – пояснює захисник.

Натомість у регіонах, де панувала Росія, ситуація сумна.

"Пересічні селяни зазвичай не мають можливості аналізувати інформацію, а їм 30 років розповідали, що ми з росіянами дружні слов'янські народи. Це така ідеологія, яку їм у голови вкладав священник московського патріархату. Там, як у секті, вже не так просто вирватися. Московський патріархат в Україні діє як корпорація, ціла бізнес-імперія, відповідно, люди не можуть просто відмовитися від такої прибуткової організації", – каже воїн.

"Герої – то не завжди накачані красені"

Микола Гергелюк, як і його побратими, завжди розумів, що ця боротьба не закінчиться лише Донбасом, а в майбутньому розгориться повномасштабна війна. Тому ретельно готувалися до вторгнення. З 2021 року щотижня збиралися на тренування, купували зброю, укомплектовували аптечки, аби в будь-який момент бути готовим до ворожого наступу. 24 лютого 2022 року, евакуювавши сім'ї, вирушили на захист столиці. 

"Ми почали з самого Києва, з урядового кварталу. Наступного дня пішли трохи далі. Коли вже розширювалося наше коло оборони, опинилися на межі Київської і Чернігівської області", – розповідає він.

Минулого року в бою воїн втратив рідного брата – військового капелана, героя Михайла Гергелюка. Його ж самого, розповідає, вберіг Бог. 

Фото надав Микола Гергелюк

Микола Гергелюк з побратимами

Нещодавно він з побратимами повернувся з Бахмутського напрямку. Захисник каже, що саме там та на інших напрямках - справжні герої, які щодня захищають Україну. І вони трохи не такі, якими їх уявляють цивільні.

"Ці героїчні люди… Я їх називаю героями, але для суспільства вони не є героями. Бо герої для суспільства – це виголені, у чистому камуфляжі воїни, з дорогими парфумами й доглянутими обличчями, накачані, які вміють красномовно розмовляти. А насправді це люди із зірваною психікою, люди, які зовнішньо зовсім не вписуються в ту загальноприйняту картинку героя", – підсумував воїн.