Воїн світла зі Львова, пластун Дмитро Пащук: людина, яку всі хотіли обійняти

Доброволець, пластун, засновник кафе "Порт", мав досвід служби у французькому легіоні, за що отримав псевдо, а пізніше позивний "Француз". Людина неймовірного оптимізму, життєствердності, сили та людяності… Так згадує про Дмитра, якому назавжди залишилося 27 років, активістка та волонтерка Наталія Піпа.  

На сторінці Дмитра у Фейсбук десятки таких спогадів про загиблого Героя, який запам’ятався всім дуже світлою та доброю людиною, що вплинула на життя великої кількості людей, повідомляє "Еспресо.Захід".

Людина-життєрадісність, -щирість, -чесність, -щедрість, -гостинність

Його друг Назар Вонітовий написав, що познайомився з Дмитро у 2014 році на курінному таборі Ярославен.

"Шалене почуття безсилля і несправедливості. Туга і сум за втраченими можливостями ще побути поруч з тобою, Діма. Нас познайомив Подоль в 2014-му на курінному таборі Ярославен і за ці кілька днів там зʼявилось відчуття, ніби були знайомі роками. І з кожною наступною зустріччю то вічуття росло і ставало все теплішим. Ти був із тих, з ким віталися обіймами, а не рукостисканням. Можна було вдягати окуляри, щоб не сліпнути від добра, яке ти випромінював. Людина-життєрадісність, -щирість, -чесність, -щедрість, -гостинність. Коли я бачив як ти гориш своїми ідеями, то мріяв вміти хоч наполовину того. Склянка гранатового в Порту не мала змісту, якщо там не було тебе і приємної теплої розмови. Ти завжди створював навколо себе свято і веселощі, навіть у важкі напів-підпільні ковідні часи. Ніби сам заряджався від того, що людям біля тебе добре.

Коли дізнаєшся про смерть таких як ти і Курка - все навколо просто перестає мати значення. Бо ви здавались вічними і невразливими. А тепер залишається лиш тішити себе думкою, що тобі десь там добре і ти далі будеш збирати біля себе класних людей та бути для них світлом. До зустрічі десь там вкінці, зі скляночкою гранатового", - написав Назар Вонітовий.

Батько Ганусі Дідули, що була нареченою Дмитра, Петро Дідула написав, що це була "найтемніша з усіх ночей, найдовша".

"Вістка про смерть Дмитра прицвяшила усе нутро до одного безупинного стогону і крику. Вночі Гануся покликала всіх найближчих друзів у Дім Серця, щоби разом перебувати у молитві. Guillet Aude розпочала молитву псалмами, а потім кожен міг дякував за дар життя Дмитра як умів. І це був найсвітліший момент цієї ночі. Три десятки Дмитрових друзів, пластунів через цілу ніч оперезалися молитвою, щоби прийняти те, чого прийняти неможливо. В якийсь момент, коли за жахливою вісткою почали проступати організаційні моменти, я починав розуміти, що попри свою неймовірну життєрадісність, Дмитро думав про свою смерть: його найближчі друзі знали, хто з них і як має сповістити батькам про смерть сина, від кого і в яких обставинах має довідатися про його смерть Гануся. Цієї ночі Господь готував нас до свого Воскресіння. Нагода співпережити дароване нам Дмитром життя", - написав Петро Дідула.

Катруся Слюсаренко написала про креативну натуру Дмитра:

"Ти довіряв мені свої ідеї. Ми були чудова креативна пара! Хотіли багато чого разом створити і запустити… Ми не стримували наші брейншторми, видумували всяке і сміялись до сліз. Тепер до сліз, лиш думка, що тебе більше нема… Люблю, друже!  Дякую, друже! Бувай, друже!"

"Ця проклята війна забрала ще одне дорогоцінне життя. Дмитро Пащук - неймовірна людина, це цвіт нації, якому жити і жити. Вічна пам’ять Герою України. Співчуття усім близьким, рідним!" – написала Уляна Козак.

"Я не пам’ятаю його без посмішки"

Софія-Юлія Сидоренко розповіла, що коли вперше познайомилася з Дмитром, то настільки захопилася ним, що ледь не закохалася.

"Пам’ятаю як ішла парком Франка, Дмитро з Ірою сиділи на траві, побачила їх, помахала рукою, Дмитро в моменті підбіг до мене, обійняв, посміхнувся і побіг назад.  Декілька останніх разів на Street Food So Good Festival ми ходили, в першу чергу, щоб поїсти смачнезного фіш енд чіпса від Popavsya, який нам Дмитро з посмішкою видавав. Я не пам’ятаю його без посмішки.  Люди, які зараз не виходить з моїх думок, поруч із Дмитром, це Гануся та інші його близькі, яких так багато.

За собою залишаю завдання зробити максимум від мене залежного, аби ота гниль-росія опинилась в такому становищі, коли б ще довгий час навіть думати боялась рипатись в нашу сторону. Дякую, дорогий Дмитро, ти світло", - написала Софія-Юлія Сидоренко.

"Мої внуки будуть про Тебе знати, герою"

Одногрупниця Ярина Доманська розповіла, як познайомилася з Дмитром ще під час першого дзвоника в університеті:

"Ти для всіх був промінчиком світла... тепер Ти ангел... Я дякую, за найдрайвовіший період в моєму житті, як ми з тобою жили студентське життя, як досліджували доросле життя...  Найяскравіший з тобою спогад нашого знайомства... 2012 рік, 1 вересня,  перший дзвоник в університеті, ти під географічним факультетом підходиш до мене і запитуєш, чи я пластунка. Ти був у сріблясому класичному костюмі та чорних довгих мештах(це було кумедно).Ми сіли за одною партою, і бо кінця навчання були разом. Разом вчились, разом прогулювали пари, разом відпочивали... я тобі розказувала про своїх хлопців, ти ділився і питався поради про своїх дівчат. Мені казали, що не існує дружби між хлопцем і дівчиною... ІСНУЄ! Ми підкорили не одну вершину і пройшли не одне болото... Мої внуки будуть про Тебе знати, герою... Дякую і люблю. Мені тебе бракуватиме і цей біль нічим не втамувати... Тихо спи...без тривог...з нами Бог... з нами Бог..."

Назарій Островський написав, щоб Дмитро був "титаном з гарними очима і голівудською посмішкою".

"Я був незабутньо вражений його усмішкою, щирістю і світлом, яке він проливав, яке лилося з глибини його серця! Він дуже жартома та іронічно з легкістю розповідав за події, які відбувалися на фронті, зокрема в Херсоні, який вони відвойовували, але з цією іронією, він добре знав і усвідомлював ціну цієї війни, ціну втрати… Після новин про втрату таких Титанів, як Дмитро, мимоволі опускаються руки запитань більше ніж відповідей… Дмитро упував на Бога, на запитання, яку книгу він читає на війні він сказав - Святе Письмо, мене вразила ця відповідь, бо була вона дуже щира і не очікувана… Хай буде вічна пам‘ять про Тебе - усміхнений Титане, хай Господь прийме тебе у свої обійми!!!", - написав Назарій Островський.

"Ти був з тих, кого я при зустрічі обіймав, а не тиснув руку"

Ігор Шолтис написав, як пам’ятає, що третього дня війни йому сказали, що буде воювати разом з "чувак з Французького Легіону".

"Тоді я уявив кремезного, лисого головоріза, а приїхав волохатий і усміхнений Ти. Твої пластунські друзяки називали тебе "Гармашом", але ми не могли собі дозволити тіпа з Легіону не назвати "Французом". Пам‘ятаю як сватали Тебе зятем до полкана Сєргєїча, і гадки не маючи яка в нього донька і чи є вона взагалі. А Ти казав, що маєш наречену. Ти багато усміхався і любив життя. Ти був з тих, кого я при зустрічі обіймав, а не тиснув руку. Ти був неймовірно живим, бо мав жити за двох, коли загинув наш Курка. Мав повернутися і відкрити новий заклад. На потіху своїй виношній екоклієнтурі і на зло всім нам - горілчаним неандертальцям. Ти мав прожити війну, бо Ти був хорошим не лише в полі бою. Був Воїном Світла… Знаєш, може десь існує той рай, де ми з Тобою зустрінемось.. ", - написав Ігор Шолтис.

"Ми живемо в особливому часі, це доба героїв"

Український католицький університет теж написав про Дмитра Пащука. Там пишуть, що свою четвірку на війні хлопці жартома називали "Гавайська ТРО": Артемій Димид, Дмитро Пащук, Віктор-Микола Гаврилюк та Роман Лозинський. 24 червня після Чину похорону Артемія у Львові, команда проєкту "Малі історії Великої війни" записала з Дмитром Пащуком велике інтерв’ю, яке з дозволу близьких Дмитра Пащука в УКУ сподіваються опублікувати згодом.

Вони поділилися кількома цитатами воїна з цієї програми:

"Якщо говорити про службу, про мій час зараз, то я дуже радію від того, що маю можливість пізнавати країну, пізнавати людей, їхні історії. Я шалено тішуся, що зважився, що пішов і можу бути частинкою війська, яке захищає нашу святу землю. Бо вона справді свята…

Мені здається, що найважче на війні втрачати не руку, не ногу, не життя, найважче втрачати друзів. Навіть не так побратимів, як друзів, людей, яких ти знав до війни, чиїх батьків ти знав до війни. Оце дуже важко.

Ми зараз несемо хрест. І приймати загибель найкращих людей, нести цей хрест справді важко. Але ці люди не йдуть від нас. Вони лишають по собі дуже вагомий слід. Ми живемо в особливому часі, це доба героїв. І це класно – жити і мати можливість бачити цих героїв, бути з ними.  Хоч вони і  йдуть від нас в кращий світ".

Додамо, що 14 березня о 19:30, у церкві Михаїла у Львові відбудеться Парастас за Дмитром. У середу, 15 березня об 11:00 відбудеться Чин похорону у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у селі Хлівчани (хто без машин,  буде організовано спільний трансфер. Зголоситися: 0938632528 Володимир). Вечір пам’яті відбудеться, 15 березня о 19:00, Республіка Саду (Львів, вул. Володимира Винниченка 2а). Родина просить не купувати вінків та штучних квітів.

Нагадаємо, під час російсько-української війни, виконуючи бойове завдання, загинув львів'янин Дмитро Пащук. Він був бійцем ССО і пластуном