Знущались і за Бандеру, і за те, що з заходу України: історія звільненого з полону Романа Теренчина із Закарпатської бригади

Еспресо.Захід поспілкувався з дружиною Романа – Ольгою. Вона розповіла про полон чоловіка та про те, як увесь час розлуки вони обоє трималися за життя.

"Він сказав: "Я мушу. Хлопців треба змінювати". Я ж сподівалась, що його не візьмуть, бо мав проблеми зі здоров’ям. Але таки пройшов медкомісію і пішов добровольцем", – пригадала літо 2022 року дружина Ольга Теренчин.

Полон і пошуки

Роман Теренчин пішов у військо в серпні 2022 року. Під час служби обіймав посаду старшого навідника кулеметного взводу роти вогневої підтримки 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

У грудні 2022 року під час виходу на бойове завдання воїн потрапив у полон. 21 грудня до родини надійшло повідомлення з військкомату про те, що він зник безвісти. А вже 22 грудня сім'я знайшла відео, які росіяни виклали в telegram-каналах.

"Він пішов на завдання, і я про це знала. Роман потрапив у полон під час бойової операції. Ми відразу почали шукати відео в Telegram і, слава Богу, знайшли кадри, де його беруть у полон. На першому відео він був дуже поранений і впізнати його вдалося лише по голосу. Вже 7 січня з'явилося інше відео, з лікарні. На ньому було видно, що йому начебто надають медичну допомогу. Відео супроводжувалося написом: "Рускій мір спасаєт жизнь", – пригадує Ольга.

У квітні 2023 року вона отримала повідомлення від невідомих осіб, які, ймовірно, мали доступ до чоловіка. Дружина підозрює, що це була спроба вимагання грошей. Уже після повернення Роман пояснив, що спочатку перебував у Рубіжному, звідки його перевели до лікарні в тимчасово окупованому Луганську, а потім – у СІЗО. З літа 2023 року він перебував у колонії ВК-38 у Свердловську (окупована територія Луганської області, в рамках декомунізації перейменоване на Довжанськ).

Поки Роман був у полоні, в нього народився син

На момент, коли чоловік потрапив у полон, Ольга Теренчин була на п’ятому місяці вагітності.

"Коли принесли сповіщення про те, що чоловік вважається зниклим безвісти –  земля пішла з-під ніг. Світ втратив усі кольори. Я жила в постійному пошуку, у спробах повернути чоловіка: писала скрізь, де могла, зверталася до всіх, кого тільки можна було залучити", – пригадує Ольга.

Попри неймовірні хвилювання і стрес, у родині Теренчинів народився третій хлопчик. Його назвали на честь батька – Романом Романовичем.

"Він знав, що в нас має народитися третій хлопчик. Зараз малому два рочки. Спершу він злякався тата, коли побачив, не впізнав. Але я завжди показувала йому татові фото – і військові, і в цивільному. Зараз уже трохи впізнає, усміхається. Хоча тато на фото зовсім інший. Тепер він дуже худий – важить 52 кг при зрості 1,80 м. Каже, був іще худішим…" – ділиться жінка.

Час очікування, каже, був для сім'ї пекельним. 

"У мене не було сну ні вдень, ні вночі. Жила на автоматі, виживала. Було троє дітей і треба було триматися. Найстаршому зараз 19, він навчається в Івано-Франківській духовній семінарії. Середущому – 15, він закінчив 9 клас", – розповіла вона.

У мирному житті Роман працював на заробітках, був майстром на всі руки. А познайомилося майбутнє подружжя ще в юні роки.

"Мій тато був священником, мав парафію у селі Синичів на Долинщині. Саме там я познайомилась із Романом. Потім ми одружились і переїхали в Слободу", – пригадує Ольга.

Пекло полону: випробування Романа Теренчина

У полоні Роман зазнав неймовірних тортур. Йому навмисне прострелили одну з ніг. За словами дружини, вогнепальне поранення він отримав уже після захоплення. Знущання з боку росіян не припинялися, били в одні й ті самі місця, щоб рани не загоювалися. Одного разу росіянин зламав об чоловікове коліно гумову дубинку, кістки були потрощені.

"Допити були страшні. Казав, що "відгріб" за все: і за бригаду, і за Бандеру і за те, що з заходу України, за все що можна і не можна. Словом – пройшов жах. Нога дуже понищена й набагато коротша від іншої. Немає однієї кістки, пошкоджені нерви. Всі пальці були аж під низ загнуті. Місцями були дуже сильні нагноєння. На одній нозі встановлено два апарати Єлізарова - на стегні та нижче коліна", – описує стан чоловіка пані Ольга.

Після звільнення Роман проходить лікування у військовому госпіталі. Попри поганий фізичний стан, каже дружина, в нього залишився надзвичайно стійкий дух – сталевий і незламний.

"Чоловік нарешті хоче побути з нами, бо все життя – в розлуці. Зараз просто радіє, що вибрався звідти живим. Після того, що він мені розповідав, я розумію – це просто Божа ласка, що він вижив. Уся наша родина дякує Богові, що він повернувся".

Щодо родини, то не лише для її сім'ї війна стала справжнім випробуванням. Чоловік її рідної сестри, після того, як Роман потрапив у полон, пішов до війська. У березні 2023 році мобілізувався, а вже у вересні того ж року загинув. Троє дітей залишилися сиротами.

До слова, рік перед тим, як мали звільнити чоловіка, Ольга Теренчин потрапила в лікарню, її життя також тоді рятували медики.

"У мене була надзвичайна віра. Я знала – Роман надіється, що ми тут тримаємося, чекаємо його. Я собі не могла дозволити опустити руки ніяк. Знала, що я йому й дітям потрібна. І він нам розповідав те саме, що з усіх сил тримався, щоб побачити нас, навіть коли думав, що це вже кінець", – розповідає Ольга.