"Схуд на 22 кілограми, але вийшов із новими мріями": мати бійця Юрія Свідерського розповіла про 29 місяців полону сина

"Еспресо.Захід" розповідає історію воїна Юрія Свідерського, який тримав оборону Маріуполя 86 днів у повному оточенні, а після того два з половиною роки був полоненим Кремля.

Щоб боротися за звільнення сина, склала мандат депутатки

Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, Юрій разом з побратимами були у Маріуполі. Боролись і тримали оборону. Але коли вже боєприпаси, медикаменти і їжу не було змоги постачати, рідні почали виходити на мирні акції. 

"Ми познайомились, згуртувались одні з одними й вирішили зробити повномасштабну акцію в Києві, на яку з'їхались з усіх куточків України. У квітні була наша перша акція. Хотіли привернути увагу міжнародних партнерів, які нас підтримували. Спершу вимагали деблокаду, але для цього потрібна була авіація. Тоді її в достатній кількості не було, як і не було далекобійної зброї, аби прикрити ті війська, які мали вийти", – пригадує Світлана Свідерська-Лоб.

Як наслідок, 16 травня 2022 року вночі за наказом головнокомандувача задля збереження життя бійців була здійснена евакуація з Азовсталі на непідконтрольну територію України – тобто евакуація в полон.

З серпня 2022 року і до сьогодні мати, а також наречена Юрія, були на понад сотні акцій. Світлана Свідерська-Лоб їздила також на кілька заходів за кордоном, зокрема на перший Саміт миру у Швейцарії. Аби виїхати за кордон, пані Світлана була змушена скласти повноваження депутата територіальної громади. Також була спікеркою на 7-му Українському жіночому конгресі, де розповідала про оборону Маріуполя і про те, що наші воїни досі залишаються у полоні. 

"Син був вражений від нашої боротьби. Він вірив, що ми не склали руки, а боремось за нього. Однак не думав, що такими масштабами відбувалась боротьба. Найголовніше, що він сказав – аби ми виходили на акції доти, поки не повернуть усіх полонених військових", – додала жінка.

Юрій так хотів служити, що боявся пропустити повістку до армії

Юрій Свідерський завжди хотів присвятити життя військовій справі. У 18 років боявся пропустити повістку до армії. Коли отримав її, наступного дня пройшов медкомісію, а в листопаді 2020 року вже був у Нацгвардії солдатом. Прослуживши декілька місяців, вирішив перевестися на контракт. А вже у грудні 2021 року повідомив батьків, що служитиме в "Азові".

"Це для нас був шок. Він багато про них говорив, захоплювався, читав багато, але ми не думали, що він буде переводитися туди. Звісно, прийняли його рішення, не відмовляли. Поїхали з чоловіком провели його на потяг 11 грудня 2021 року. Це був останній раз аж дотепер, коли я його бачила. Курс молодого бійця в "Азові", який мав розпочатись у березні, пройти вже не встиг, почалася повномасштабна війна", – пригадує Світлана Свідерська-Лоб.

Ті, хто виходить з полону, каже мама бійця, розповідають, що найгірше ставлення в полоні саме до азовців, оскільки бригада там визнана терористичною організацією. Крім того, найбільше азовців є засудженими в так званих російських судах. Їм інкримінують розстріл мирних жителів, дають вироки по 25-30 років чи довічні терміни ув'язнення.

"Дуже багато наших азовців отримали вироки довічно. Їм інкримінують злочини, які скоювали не вони, а росіяни тут. Знаємо, що проти нашого сина також була відкрита справа і йшло досудове розслідування, але "суд" щодо нього ще не відбувся. Під слідством там перебувають усі", – розповідає Світлана Свідерська-Лоб. 

У полоні снились обійми рідних

За два з половиною роки вони не мали з Юрієм жодного зв'язку. Хоч і постійно писали листи, військовополонені нічого не отримували. Єдина інформація, яку мали, була від звільнених побратимів, які вже вийшли з полону.

"У 2023 році, на початку січня, нам подзвонив побратим сина. Повідомив, що вони були разом в одній камері. Сказав, що Юра тримається, читає багато, розмовляє, намагається займатися спортом, тобто тримати себе в тонусі. Ця інформація для нас була великою радістю, бо від 20 травня – дня, коли він вийшов у полон, ми не мали жодної звістки. Лише знали, що був у Оленівці, на час теракту також".

Після звільнення з полону Юрій Свідерський схуд на 22 кілограми. Але, за словами мами, не втратив жагу до життя. Навпаки – тепер має ще більше мрій, які хоче здійснити. Навіть такі, про які раніше ніколи не задумувався.

"Попри всі жахи, які доводилось терпіти, очі сина сяяли від щастя. Він дуже хотів бачити нас усіх. Кожного дуже довго обіймав. Дочка розповідала, що їй часто снилось, як він її довго обіймав, а йому щоночі снилося те саме. У нього є жага до життя, хоче багато чого досягнути такого, про що раніше навіть і не думав", – поділилася мама.

Приїхали на зустріч з Юрієм усією великою родиною. Вдома, кажуть, залишилась лише старенька бабуся. 

"Ми всі чекали його, коли він вийде до нас. Був і плач, сльози радості. Але син просив не плакати й ми намагалися не підвести його". 

Зараз, розповідає мама, Юрій дуже сильно переживає за побратимів. Бо майже всі досі залишаються в полоні.

"Дуже багато достойних хлопців були з ним в одній камері. Багато про що розмовляли, переповідали прочитані колись книги по 2-3 години для інших. Були побратими, які знали англійську, то всі разом там вчили мову – тобто намагались навіть там з користю проводити час. Юрій хоче, аби їх усіх повернули. Ми продовжимо боротьбу для їхнього повернення, плануємо знову звертатися до депутатів для посилення заходів з повернення й пошуку зниклих безвісти", – додала пані Світлана.