Релокований бізнес і нові професії: як родина з Покровська облаштувала життя в Трускавці

Микола Головко - багатодітний батько. Його старші сини вже давно живуть в інших містах, а він з дружиною та двома дітьми усе життя мешкав у Покровську на Донеччині. З початком повномасштабного вторгнення родина переїхала до Трускавця на Львівщині. Вдома мали бізнес із виробництва тротуарної плитки, облаштовувала дім. Однак після 24 лютого Миколі з дружиною та дітьми довелося швидко евакуюватися та відмовлятися від розміреного життя на Донеччині.

"У Покровську в нас була батьківська хата. Ми все життя працювали над нею та будували її. З 9 кімнат зробили три великі, дещо доробили, як нам хотілося. Починали з того, що повикидали усі меблі, спали на голому матраці. Пів життя пішло на те, щоб зробити так, як нам хочеться і тут тільки начебто дійшли до фінішу, – довелось поїхати. Ну головне, що діти живі, ми живі. Якби можна було хату перевезти сюди, ми перевезли б", – іронізує Микола.

Фото: з особистого архіву Головків

Після того, як родина поїхала, в домівку декілька разів прилітало. У вікні дірка була, як сковорідка, - каже чоловік. Попри те, навіть зараз хата не пустує: там Головко дозволив оселитися переселенцям – місцевим, у яких постраждало житло, та дівчині з міста Щастя на Луганщині.

Виїжджати вирішили через місцевих, які заявили, що у війні винні "бандерівці"

День перед повномасштабним вторгненням сім’я провела з друзями. Ті мали трьох маленьких дітей, боялися загострення на фронті через новини, а тому вирішили перестрахуватися й поїхати з міста.

Фото: з особистого архіву Головків

Уже наступного дня Головкам довелося наздоганяти друзів. Спочатку їхати не планували, в Покровську було відносно спокійно, порівняно з іншими містами, однак усе змінилося після того, як Микола вирішив про всяк випадок заправити авто.

"На заправках були кілометрові черги. У нас є одна, де "бодяжний бензин", я ніколи там не заправляюсь, але там, відповідно, і черга була менша. Тому й думаю: заправлюся хоч раз там. Заїжджаю туди, зустрів знайомого, – він був з Полтави, україномовна людина. Він мені каже: "Бачиш, що бандерівці наробили". Після цього в мене щось клацнуло. Думаю, це україномовний мені каже, а що скажуть мені ті, хто ходив на "референдум" у 2014"...

Уже за три години сім’я виїхала з міста й поїхала в невідомому напрямку. Старші сини, які живуть у Києві та Львові, порадили в ці міста не їхати, бо ситуація була неспокійна. Коли доїхали до передмістя Умані, на парковці зустріли військового. Він сказав розвертатися в інший бік або "знімати прапори", бо проросійські депутати хотіли захопити в місті владу. Відтак вирішили їхати до синового друга в село на Тернопільщині.

"Це був супернасичений день, ми з дітьми бачили ракету, яка влучила в аеродром, вона пролітала прямо над нами. Люди почали розвертатися на машинах, а ми думаємо: куди розвертатися? І там ракети, і там ракети. Собака сидів, трохи стресував".

Наступною зупинкою родини стало Закарпаття. Через знайомих знайшли сім’ю баптистів, які дозволили пожити у них. Відтак там Головки пробули два місяці. Протестантська спільнота давала багато гуманітарної допомоги, тому Микола з господарем дому вирішили передавати її волонтерам у Покровськ. З цього і почалась волонтерська історія Головків. 

Досвід допомоги надихнув переселенця й іншими способами підтримувати земляків. У Покровському військкоматі розповіли, що наші військові потребували бронежилетів і плитоносок. 

Фото: фото з особистого архіву Миколи

Спочатку Головки почали збирати гроші, знайшли дівчину, яка допомогла закупити кордуру – спеціальну тканину з водовідштовхувальним просоченням, за два тижні. Далі віднайшли чоловіка з Ужгорода, який має швейне виробництво. У підсумку почали виробляти плитоноски. 

Бізнес вдалося релокувати

Удома в родини був бізнес – вони виробляли тротуарну плитку, мали постійних клієнтів. Попри те, що підприємці пережили різні часи за період ведення бізнесу, досвід переселення став найскладнішим. 

"У 2004 році ми почали "бізнес із гаража" й почали робити тротуарну плитку. Спочатку закупили обладнання, почали вчитися всього самі. З першої виручки домовилися купити туфлі дружині…"

Бізнес розвивався непогано, в ті роки Головки були першими, хто виробляв таку плитку в Покровську. Крім того, у бізнесменів була родзинка – всі конкуренти робили сіру та червону плитку, а підприємці мали ширшу палітру кольорів.

Після переїзду частину обладнання вдалося релокувати до Трускавця. Однак зараз, щоб залучити більше покупців, варто зосередити продаж у Львові. Внутрішньо переміщеним підприємцям дають простір для реклами, але поки  що конкурувати з великими потужними виробниками, які працюють протягом 20-30 років, складно. 

"Слово пацана" і журналістика

Зараз родина знайшла квартиру в Трускавці, де врешті оселилася й потрохи адаптувалась. Чоловік розповідає, що дітей у школі спочатку трохи "булили" за російську мову – малим було важко перейти на українську. Однак тепер школярі звикли один до одного, а в деяких випадках донька й син Головків виявляють більше патріотизму, ніж трускавецькі діти.

"Нещодавно в Росії вийшов серіал "Слово пацана" й місцеві діти передивилися всі серії. А моя Поліна каже їм: "Ну що? Хто минулого року мені казав, що я москалька, а самі переглядаєте російське".

У 2023-му Микола вступив до Українського католицького університету в Школу журналістики. Вдома він був активним мешканцем, займався громадською діяльністю, а тому вступ до вишу став ще однією нагодою поглибити свої знання в цій сфері. Навчання переселенцю подобається, зокрема в УКУ планує радити вступати молодшому сину, який хоче бути айтівцем. 

Фото: фото з особистого архіву Миколи

Дружина Головка теж опанувала нову роботу. Пара знайшла програму на навчання від донорської програми для переселенців – Микола навчився масажу, а жінка педикюру. Зараз відкрили один на двох кабінет, де спільно працюють. До Миколи часто звертаються покровчани, які теж переїхали на захід України.

Попри те, що Микола щодня мусить доїжджати на пари з Трускавця до Львова, він намагається допомагати іншим. Чоловік через послугу "БлаБлаКар" підвозить інших людей, яким потрібно до міста, і таким чином ще й спілкується з людьми. 

Підприємець вірить, що малими кроками йому вдасться відновити попереднє життя, та вже будує нові стратегії для розвитку бізнесу у Львові.

Читайте також: Переселенець з Одеси працює адміністратором модульного містечка у Львові