"Це ненормально, що українці дізнаються про роботу Міноборони лише за допомогою скандалів", - член Громадської антикорупційної ради при Міноборони, львів’янин Віктор Біщук

Нещодавно, 7 січня, відбулись вибори до Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони, участь у яких узяли понад 100 тис. українців. Вони обирали з-поміж 40 кандидатів 15, які наразі й стали її новими членами. У майбутньому вони аналізуватимуть корупційні ризики в оборонних закупівлях і надаватимуть рекомендації Міноборони. 

Перше скликання ради активно підтримувало реформу харчових закупівель для ЗСУ, просувало ідею створення наглядових рад для закупівельних агенцій Міноборони, проводило власні розслідування гучних корупційних кейсів тощо. Водночас про плани та стратегію другого журналісти "Еспресо Захід" поспілкувалися з єдиним її членом, який родом зі Львова, колишнім військовим і журналістом Віктором Біщуком.

Отже, розпочнемо з того, що, власне, Громадська рада при Міноборони – це все ж таки консультативно-дорадчий орган. І зрозуміло, що повноважень у вас насправді не так багато. Наскільки, на вашу думку, взагалі ефективною може бути така рада при Міністерстві оборони? Ми ж розуміємо, що ви всього лиш можете сповіщати про те, що є якась певна проблема. 

Перше. Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони розпочала свою роботу. Фактично ми провели офіційно лише одне засідання, на якому обрали голову, заступника й секретаря ради, а також звернулися до очільників відомств - Міністерства оборони, Агенції оборонних закупівель і Державного оператора тилу - з пропозицією прийти й провести ознайомчу зустріч, щоб поставити їм перші запитання. Сподіваємося, що очільники дослухаються до нас, прийдуть і дадуть відповідь на ці питання. Зрештою, це було ще до того, як набув розголосу скандал з Агенцією оборонних закупівель. Сподіваюся,  це не змінить наміру очільників Міністерства прийти і послухати нас. 

Стосовно ефективності. Ви праві в тому, що Громадська рада - це консультативно-дорадчий орган. Ми можемо вивчати документи, брати участь у спільних нарадах, надавати свої пропозиції та рекомендації, запрошувати посадовців Міністерства оборони на зустрічі, ставити їм запитання і надавати пропозиції щодо розробки тих чи інших процедур, законопроєктів або рішень. 

Але насправді ми розуміємо, що єдиним ефективним засобом впливу є звернення до суспільства.

Не розголос (я б не хотів це так називати, оскільки це трохи скандально звучить), а апеляція до інформування суспільства, оскільки одна з функцій антикорупційної ради – забезпечення прозорості вчинків чи прозорості дій Міністерства оборони. Відповідно, ми маємо намір повністю користуватися саме цією функцією, прописаною в положенні. 

Наведу приклад: коли відбувалися вибори до антикорупційної ради, в цій електронній процедурі взяли участь понад 100 тис. українців. Якщо зважити, що це не просто прийти й опустити бюлетень у скриньку, а потрібно було зареєструватися через Дію, пройти через сито на сайті Міністерства оборони (а це, як правило, не вдається за першим разом), то ми розуміємо, що ці 100 тис. українців – це люди, які доклали чимало зусиль для того, щоб мати доступ і розуміння тощо, що відбувається в Міноборони. Це величезна кількість громадян, які очікують від нас роботи й покладають на нас цю відповідальність. Маємо сподівання виправдати ці наміри й очікування, інформуючи українське суспільство про те, що там відбувається.

Читайте також: Міноборони оголосило новий склад Громадської антикорупційної ради

Вважаю, що Міноборони – це ключове відомство в Україні в час війни. Я не знаю важливішої структури, яка щось робить, щось приймає, когось призначає, щось купує і витрачає гроші. Але ми, як громадяни України, як суспільство, дізнаємося про це лише через скандали. Як-от скандал із виділенням 23 млрд грн на Держприкордонслужбу, або з неякісними 120-міліметровими мінами, або  з призначенням чи непризначенням очільника Агенції оборонних закупівель. І це ненормально, що українці дізнаються про роботу Міноборони лише за допомогою скандалів. Ми як Громадська антикорупційна рада є цим місточком між Міноборони й суспільством. Це називається цивільно-демократичний контроль. Це та функція, яку ми маємо намір виконувати повною мірою. Ми вже починаємо це робити, зрештою, запросили представників відомств, будемо ставити їм запитання і там, де це можна, – інформувати українське суспільство.

А які інструменти у вас є для контролю та здобуття інформації? Наприклад, журналіст може надіслати інформаційний запит, проте деякі питання з безпекових причин залишаються під грифом "секретно". Чи є у Громадської ради при МОУ механізми для обходу такого, адже зрозуміло, що в таких темах також можуть бути закладені корупційні ризики?

Ви дуже правильно акцентуєте, але Громадська антикорупційна рада є спеціально обраним і наділеним повноваженнями органом для того, щоб приймати відповідні рішення за результатами отриманих запитів. Ми надсилаємо запит, отримуємо відповідь і приймаємо рішення. Це рішення є доступним для всього суспільства і ви можете його прочитати. У нас достатньо фахівців, які мають досвід в антикорупційній діяльності саме у військовій сфері. І наші рішення, прийняті колегіально, є офіційною формою. 

Люди, які це читають, розуміють, що ми отримали інформацію, вивчили й дослідили це питання й ухвалили рішення щодо корупціогенних ризиків, щодо відповідності законодавству, щодо відповідності процедурам і домовленостям. 

Відповідно, ми уповноважені приймати такі рішення способом голосування і так далі. Це також сигнал суспільству: ось, це наша оцінка тих чи інших процесів. Безумовно, в нас є велика кількість фахових, компетентних антикорупційних журналістів. Зрештою одна з них, Тетяна Ніколаєнко, є заступницею голови Антикорупційної ради. Великою мірою покладаємося на її експертизу, власне, в цьому питанні. Але ми можемо приймати публічні рішення, які є оцінкою ситуації в Міністерстві оборони.

Повернімося до конфіденційної інформації. Чи є у вас більший доступ, аніж у журналіста чи пересічного громадянина, до такої інформації, адже там також можуть бути заховані великі корупційні ризики?

Насправді, щоб отримати такі дані, ми повинні отримати доступ до таємної інформації. На своєму засіданні визначимося, хто з нас потребуватиме цього доступу. Будемо подавати заяви та, якщо отримаємо його, будемо цим користуватися й аналізувати ситуацію. Наскільки я знаю з досвіду попереднього складу антикорупційної ради, такий доступ мала лише одна людина, хоча подавалося значно більше. Тобто Міністерство оборони, скажімо так, не зовсім охоче надає його й ділиться цією інформацією. 

Цікаво почути також почути про стратегію. І в контексті цього - про те, як ваша рада бачить конкретні проблемні питання в Міноборони? Зрозуміло, що є загальні проблеми на кшталт корупції чи панібратства. Але чи може ви можете назвати якусь конкретику? На що хочете спрямувати свою увагу в першу чергу? Що найбільш болюче?

Одна частина – це планова робота. Ми визначаємо свої пріоритети, зараз я про них розкажу. Друга частина – це виклики, які виникають постійно. Один із перших таких – це, власне, намагання нівелювати роботу незалежної антикорупційної наглядової ради при Агенції оборонних закупівель і, відповідно, все, що відбувається навколо цієї структури.  Буквально минулого тижня міністр підписав указ про визнання результатів виборів і ми фактично лише минулого тижня отримали повноваження. Вже сьогодні ми отримуємо величезну кількість звернень. До мене пишуть мої бойові побратими, звертаються на офіційну скриньку антикорупційної ради. Це ті виклики, які ми отримуємо, аналізуємо й намагаємося зрозуміти, що можемо тут зробити. 

Інша частина – це планова робота, стратегія діяльності антикорупційної ради. Нас обрали на два роки. Насправді роботи значно більше, і її набагато більше, ніж на 15 людей. Перше – це правила і процедури, відстоювання незалежності інституцій. Наша заява, яка вийшла за результатами скандалу навколо Агенції оборонних закупівель - це один з прикладів такої діяльності. Тому що ми переконані: відповідно до законодавства, до принципів корпоративного управління, до принципів розподілу повноважень, ці агенції мають залишатися незалежними, і ми будемо робити все, щоб відстоювати це. Це перше. Друге – це забезпечення і вивчення прозорості в діяльності Державного оператора тилу, налагодження процедур усередині закупівель, зокрема в частині харчування, амуніції, одягу, взуття і так далі. Ми маємо дуже багато проблем там. Це налагодження процесів усередині Міністерства оборони. Це виключення функцій дублювання між відомствами, між посадами. У разі отримання доступу до держтаємниці – це регулювання та дослідження процедур закупівлі в Агенції оборонних закупівель, контроль якості фортифікаційних споруд. Це основні сектори, в яких ми плануємо реалізовувати свою діяльність. 

Одразу хочеться зачепити тему мінусів. Чи бачите ви проблеми в самій концепції такого органу? Можливо, хотіли б щось змінити або бачите, як було б краще? Це перше запитання. І наступне – чи бачите ви якісь проблеми в Міністерстві оборони, які громадська рада не зможе зачепити? 

Щодо повноважень, то вони є такими, якими є. Насправді в час війни ми розуміємо, що є військова таємниця, доцільність закритості певних процесів. Мабуть, було б неправильно вимагати більшої прозорості в частині закупівлі, наприклад, летального озброєння, оскільки з деталей контракту можна дізнатися й адресу, й шляхи постачання, й логістику, й обсяги цього замовлення. Ворог може зробити дуже багато висновків з таких даних, тож розуміємо потребу в закритості певної частини їх. 

Але в нас є, назву це так, обґрунтовані підозри, що дуже багато структур і посадовців зловживають необхідністю закрити інформації, аби переслідувати якісь власні інтереси. 

Називаю це саме так, тому що ми не є ані слідчим, ані судовим органом для того, щоб стверджувати це в більш категоричній формі. Наша задача – забезпечити прозорість там, де ми можемо це зробити. Наше Міністерство оборони насправді потребує такого органу, тому що накопичується надто багато підозр до посадових осіб і до структури як такої. А це впливає на суспільну легітимність прийнятих рішень. Ми, як громадська рада, кажемо, як би це мало бути в ідеалі. Ми кажемо: "Ми дослідили питання, тут усе гаразд, до цього претензій не мало б бути". Ось це наша функція, необхідна для Міністерства оборони. 

Інша функція – компетентно-експертна. Я вже казав, що в нас достатньо людей, які є, по-перше, ветеранами, які брали участь у військових діях і мають прямі контакти з бійцями, від солдата до полковника й генерала. Ми отримуємо постійний фідбек у тому, що ось, скажімо, прийшли погані 150-міліметрові міни. Наприклад, до мене зателефонували хлопці і сказали: "Дивись, тут ми розбираємо підривник снаряда і в жодній з його складових немає ні одної якісної деталі". А в цей час виступав представник профільного комітету Верховної Ради і казав: "Та ні, все добре, справа в поганому зберіганні". Ну, але це ж не так. Насправді першочергово сам снаряд був неякісний. І спроба скинути все на неякісне зберігання була невдалою, що стало можливим завдяки розголосу журналістами та антикорупційною радою. Відповідно, в цьому фідбеку між бійцями, тобто споживачами послуг Міноборони, і самим відомством Громадська антикорупційна рада виконує функції такого місточка. Тому говорити про збільшення повноважень я, напевно, не став би, бо цей орган саме з цією метою і створили. 

Якась частина членів попередньої ради є в чинній. Чи відбувається процес передачі інформації, які справи продовжуються? 

На першій зустрічі ми запросили попереднього керівника антикорупційної ради. Бачили б ви те полегшення на його обличчі, з яким він передавав нам величезний стос документів, запитів і відповідей на запити, які вони зробили. Частина членів попередньої антикорупційної ради є в нашому складі. Насправді це для нас надзвичайне посилення, тому що є тяглість процесу процедур, позицій, інформації, яку передають. Для мене важливо дослухатися до думки цих людей, оскільки вони справді є фаховими саме в цій галузі. 

Ви говорили про проблеми з комунікацією і те, що ви є тією ланкою, яка мала б це налагоджувати. Очевидно, що в попередньої ради були проблеми з комунікацією, ми бачимо, що суспільство щоразу говорить лише про скандали й немає цього плану. І ще одне: 100 тис. українців узяли участь в голосуванні на виборах антикорупційнох ради. По-перше, чи плануєте налагодити з ними якийсь активний контакт? Окрім того, що ви будете розвивати саме в комунікації? Тому що є facebook-сторінка, індивідуальні профілі, сторінка самої антикорупційної ради, але в сучасних інформаційних потоках воно губиться, та й багато хто сам просто цього не шукатиме, хіба що журналісти.

Перше: в нас є офіційна електронна скринька для звернень. Друге: в нас є індивідуальні сторінки та є офіційний профіль Громадської антикорупційної ради. Та й є можливість спілкуватися з журналістами. Як бачите, я присутній тут, мене ніхто не тягнув насильно сюди, прийшов на перше ж запрошення. Так само й інші члени антикорупційної ради завжди відкриті до спілкування. 

Над розробкою інших електронних рішень ми працюємо. Не хотів би забігати наперед, але запитання актуальне. 

Ми працюємо над розробкою різних рішень. 

Telegram-канал, може?

Ні. Багато інформації, з якою працює антикорупційна рада, є дуже чутливою. Ми не хочемо піддавати її ризику, в тому числі користуючись Telegram-каналом. 

Тобто буде певна системність оповіщення? 

Безумовно, так. 

А як і ви особисто, і загалом ваша рада, і пересічний громадянин може оцінити ефективність роботи? Як би ви для себе її вимірювали?

Апелюючи до тих 100 тисяч громадян, які за нас проголосували, я говорив про велику відповідальність. Але розумію, що в умовах очікувань українців будь-яка людина на цій посаді, чи будь-який склад ради завжди буде в іміджевому програші, тому що завжди очікування будуть більшими, ніж будь-які ймовірні результати. Ми свідомі цього. Та насправді, відповідно до положення про раду, є певна системність звітувань. Ми повинні робити це, оприлюднювати офіційні звіти. Так само будемо декларувати всі ті речі, які плануємо робити, й будемо за цими пунктами звітувати. Зараз ми перебуваємо на етапі формування робочих органів Громадської антикорупційної ради, формування груп пріоритетів наших інтересів і запрошення посадовців на перші ознайомчі зустрічі. За їхніми результатами будемо інформувати й далі рухатися так само за цією стратегією. У нас немає кількісних показників, я визнаю, їх складно визначити. Єдине, що ми можемо сказати, що на будь-який процес намагатимемося реагувати в інтересах українського суспільства. Це єдине запевнення, яке ми можемо зробити точно. Хоча тут дуже багато зовнішніх факторів, зокрема й добра воля очільників міністерства на співпрацю. Ми не можемо змусити людей реагувати так, як нам хотілося б. Зі свого боку, можемо гарантувати, що будемо робити все для того, щоб це відбулося. 

Ви - один з небагатьох представників не столиці, а власне регіону. Чи ставите собі якісь особливі завдання у зв'язку з цим? У нас на Львівщині дуже багато об'єктів, які необхідно контролювати. Чи є у вас якісь окремі додаткові завдання суто щодо нашого регіону? 

Регіональність впливає, безумовно, але я подивився б з іншого погляду. Я маю військовий досвід служби в нашій регіональній 103-й бригаді Сил територіальної оборони. Більшість моїх побратимів саме там, хоча й не лише. В нас є й інші дуже потужні структури, це і 24-ка, і 80-ка, інші. Інформацію про більшість внутрішніх процесів у війську я черпаю саме від них. Тому в цьому полягає регіональність. В чомусь іншому? Ну, Міністерство оборони – це центральний орган виконавчої влади. Він базується в Києві, й посадовці теж там. Тому основний, скажімо так, центр прийняття рішень усе-таки там. 

Маємо на увазі, що на Львівщині один із найбільших полігонів, Національна академія сухопутних військ... Чи буде якесь особливе прискіпливе ставлення, враховуючи ці фактори?

Звісно, що так. Тут потрібно дуже добре розуміти функції Міністерства оборони й розрізняти все. Дуже багато українців знає, що є військо - і все. Але є Міністерство оборони, є Збройні Сили України, є Сили оборони. У багатьох випадках це чітко розподілені функції. Наприклад, якщо брати до уваги ТЦК, то це компетенція Сухопутних військ ЗСУ. Водночас Міноборони лише формує політику, приймає частину регулятивних рішень і здійснює цивільний контроль. Це важливо, тому що "зробіть щось ТЦК" – це одне з найпопулярніших звернень сьогодні. Насправді дуже часто так відбувається. Перше звернення, яке до мене прийшло (ну, як, це просто допис у Facebook), – написали про те, що одне з прифронтових міст заклало в бюджет дуже багато грошей на облагородження газонів. Мовляв, це ж військова адміністрація цього міста, а ви у війську, отже, маєте регулювати це. Такого плану запити дуже часто надходять. 

Ви кажете, що вже почали збирати якийсь фідбек і від військових побратимів, і від громадськості. А з чим найчастіше звертаються? Можливо, це, як і з ТЦК, не буде частиною ваших майбутніх повноважень, однак цікаво почути, на що найбільше скаржаться люди? 

Неправомірна діяльність територіальних центрів комплектування - саме на думку тих, хто звертається, що теж юридично важливо розуміти. Процедури закупівель або їхні рамки в різних органах влади, які стосуються міністерства. Розпорядчі документи та зміни в правилах закупівель – це, напевно, те, що найчастіше зараз читаємо. Із цим люди звертаються до нас найчастіше. Це не звернення й запити, оскільки немає офіційної форми звернення, адже ми не є народними депутатами чи посадовцями, ми є якщо не волонтерами, то на громадських засадах тут. Також із військових частин є повідомлення щодо змін правил закупівель дронів, які гальмують постачання бригадам, а можуть узагалі зірвати цей процес. І от просять оцінити та відреагувати, знову ж таки, через офіційну публічну оцінку й експертне звернення. 

З приводу скандалу в Міністерстві оборони щодо Агентства оборонних закупівель, його злиття, поєднання й усього іншого. На основі чого виник такий скандал?

Насправді це дуже хороше запитання, тому що ми можемо лише здогадуватися, оскільки та посадова особа, яка могла б це сказати, – це міністр оборони, а він якось відмовляється комунікувати. Єдиний допис, який вийшов позавчора (інтерв'ю записували 27 січня, - ред.), полягав у тому, що він один раз зараз це напише й більше про це не говоритиме. І в нас, навіть не як представників Громадської ради, а просто як у громадян України, виникає запитання: чому? Агенство оборонних закупівель, Міністерство оборони – це ключові відомства в країні, яка воює, причому в екзистенційній війні, і ми повинні розуміти, що відбувається в цих агенціях. Однак, зрозуміло, що є частина, яка полягає в державній таємниці, оскільки оборонні закупівлі, летальне озброєння – це справді теми, які дуже обережно потрібно комунікувати.

Але принаймні про причини таких дій, вчинків і заяв, я вважаю, суспільство мало б знати. 

Якщо керуватися офіційними заявами, то мушу констатувати: ми не знаємо, чому міністр оборони не продовжує контракт з очільницею Агентства закупівель. Я формулюю саме так, тому що є великі юридичні питання щодо призначення на цю посаду Арсена Жумаділова, очільника Державного оператора тилу. Ми не знаємо, чому так відбулося. Я вважаю, що ми як суспільство повинні розуміти, чому приймають такі рішення в таких відомствах. 

Я ще до цього поста міністра оборони мушу повернутися. Ми уважно читали коментарі… 

Погодьтеся, так не повинно відбуватися, щоб ми, як журналісти, робили висновки про те, що відбувається в Міністерстві оборони, з коментарів під постом міністра оборони. Це ненормально. 

Але саме це дає розуміння, що люди хотіли б сказати міністру оборони, бо було дуже багато однотипних коментарів. Чому в такий спосіб відбувається комунікація? У нас демократичне суспільство, є можливість спілкуватися і в інший спосіб, почути, що думають люди. 

Знову ж таки, десь представники міністерства оборони, міністр натякають на те, що були зірвані контракти, бо постачання озброєння в армії відбувалося не в тих вимогах, не в тих термінах, яких вимагав Генеральний штаб. 

Але ми не можемо цього стверджувати, тому що ми цього не знаємо. Це інформація, яка є таємною.

Очільник чи представники Міністерства оборони дивляться на нас і кажуть: "Ми вам не можемо про це сказати. Повірте нам, що це так відбувається". Ну ось, ми зараз перебуваємо в такій ситуації. І насправді питання в тому, що ми повинні говорити зараз не про посади і не про прізвища, а про інституції та, що основне, про процес постачання озброєння в армію. Те, що зараз відбувається, створює загрозу їхнього зриву. І це насправді тривожно. 

Але є ще інша річ, не менш тривожна, зокрема на східній, донецькій, ділянці фронту. Раптом визначили, що вторгнення ворога на Харківщину – це відповідальність трьох генералів і одного полковника. Це при тому, що відкриті вороги України, щодо яких є і підозри, і рішення суду, бігають вулицями. І максимум, що в них забирають, – це медаль Героя України. А генерали сидять, і їх уже другий раз заарештовують, ще й без права на заставу. Для кого і ким це робиться? Самі військові кажуть, що це дико працює на деморалізацію.

Погоджуюсь абсолютно. Ми так само обговорюємо це, тому що це історія навіть не про юридичну відповідальність. Безумовно, має відбуватися аналіз подій, прориву фронту чи просування ворога на тих чи інших ділянках. Поговорімо про північ Харківщини, про Торецьк, про Авдіївку, про Бахмут, зрештою про Маріуполь і Херсон. Насправді там масштаби цього прориву були набагато більші. Якщо вже говорити про це, то берімо весь масштаб, весь комплекс відповідальності. Є потреба аналізувати причини невдач чи поразок, але також форма, в якій це було зроблено, свідчить лише про одне – це приниження для офіцерів і військових як для вагомої верстви суспільства. 

Те, що бойові командири сидять на лаві підсудних, причому їх показово в кайданках виводять, – це величезний сигнал усім тим, хто відчуває свою причетність до Сил оборони України, і він надзвичайно негативний.

І командири, починаючи від командира роти й закінчуючи командиром бригади, дивляться, як бойових командирів судять люди, які поняття не мають, що таке бій і що таке віддавати накази та брати відповідальність безпосередньо на полі бою, керуючись не статутами, а бойовою обстановкою. Тепер вони двічі подумають, чи віддавати ці накази, чи брати на себе цю відповідальність. Бо в командира підрозділу завжди є поле для маневру, він завжди може прийняти наказ, віддати наказ і прийняти відповідальність, або не віддавати його. Я починаю підозрювати, що дивлячись на те, що відбувається зараз із цими військовими, кожен командир буде примірювати на себе ці обставини й говорити, що завтра мене так само можуть віддати. 

Так, але хтось має бути стартовою точкою, бо це ж не історія сьогоднішнього дня. Воно ще починалося з Марченком, має продовження і з тими, хто на домашньому арешті,  як от Червінський. Тепер є відсторонення, напевно, з десятка генералів з бойовим досвідом. Тому хочеться зрозуміти, звідки ноги ростуть? 

Мені важко це сказати. Насправді ми також, я хочу нашим глядачам і читачам пояснити, не обговорюємо юридичну сторону цього питання, бо я не є юристом. Підозрюю, що й ви не є юристами, тим паче військовими юристами. 

Ми тільки спираємося на заяву парламентського комітету, який нагадує про юридичну норму воєнного імунітету. 

Насправді депутати ж недаремно приймали це під час воєнного стану, під час ведення активної фази бойових дій. Це допомагало й давало бойовим командирам поле для діяльності. Зараз, знову ж таки, ніхто закону не скасовує, але всі бойові командири бачать, як "виконується" ця норма. Тому кажу ще раз, вони будуть приміряти цю ситуацію на себе, а чи це відіб'ється позитивно на лінії бойового зіткнення? Сумніваюся. 

З того всього виглядає, що є трошки вибіркове ставлення. Тобто одних ми судимо, притягуємо до відповідальності, не сильно розбираючись. Усе це стрімко розгортається. Сьогодні ще тривають бої, а вже ось тут з дня на день і на лаву підсудних – це з одного боку. З іншого – те, що до інших немає питань. Ще з 2022 року є не розглянуті справи, на які ми не маємо відповіді. Як ця вибірковість і загалом те, що генерали зараз на рівні з криміналітетом опиняються за ґратами, може вплинути на лінію фронту? Чи може бути таке, що якийсь інший генерал через втому й виснаження цією війною просто побоїться в певний момент звернути увагу на те, що десь недобре збудовані фортифікаційні споруди? Він просто промовчить про це, а через це можуть загинути величезна кількість бійців і фронт посиплеться. Як це може вплинути зараз на війну на сході, на лінії фронту? 

Війна – це період невизначеності. Ти завжди віддаєш накази в період в ситуації величезної невизначеності. І проаналізувати до кінця, зважити всі ризики, інколи бракує часу, а інколи – інформації. Бойовий командир у бою завжди ризикує тим, що після реалізації його наказу будуть втрати, а можливо, його наказ буде не повністю виконаний. Це нормально, це війна. Й оцінити цю міру відповідальності насправді дуже складно. Ефективний командир – це той командир, який володіє ініціативою та проявляє власну. А те, що зараз відбувається, вбиває її. Командири, можливо, будуть (я сподіваюся, що ні) боятися проявляти цю ініціативу і віддавати накази, які можуть відбитися кількістю жертв. Насправді це величезна проблема.

Вікторе, от ми говоримо, що кожен із таких скандалів фактично б'є по нашій міцності, бо цей політичний снаряд працює вже який рік поспіль. Я про Мар'яну Безуглу і її черговий допис. Тепер в неї в об'єктиві "неправильні військові", які "не так" здаються в полон і діють "не так". І тільки утікач Арестович, "вот етот рускій чєловєк", як він себе назвав, діє правильно. 

Я стежу за цією дискусією. На жаль, змушений моніторити її у Facebook, оскільки ми всі активні користувачі й не можемо це ігнорувати. Це неймовірно та ганебно, що в ефірі, в загальному суспільному публічному просторі є ухилянт Арестович, який каже, що він полковник, який мав би служити, застосовувати свій, як він стверджує, бойовий досвід на практиці, утік за кордон і тепер підриває бойовий дух та обороноздатність країни заявами. І він обговорює і вказує українським військовим, як їм правильно здаватись в полон і як їм правильно вмирати. Взагалі, я вважаю, що ця дискусія є неприпустимою, тому що ніхто не знає, як він буде поводитися у настільки критичній ситуації.

 Знаю лише одну країну, або, можливо, дві країни, в яких закликають вмирати з честю та вмирати взагалі – це Північна Корея і, я підозрюю, ще й Росія. Інших таких не знаю. Так от, пан Арестович закликає нас усіх бути північнокорейцями, поводитись, як у Північній Кореї. 

Ще більш дивно, що народна депутатка України, уповноважена українцями, яка отримує зарплату за наші з вами податки, закликає підтримувати цього ухилянта. Це просто неймовірно, це велике запитання до тих, хто привів її у владу та підтримує, хто дає їй ці меседжі. Мені важко пояснити здоровим глуздом, що ця людина робить в українському парламенті. 

Член і голова Громадської антикорупційнохї ради Юрій Гудименко схарактеризував, що однією з найбільших проблем є корупція в Міноборони. Чи ставите собі за амбітну мету подолати її чи принаймні "прикрутити" настільки, наскільки це можливо? 

Таке завдання випливає навіть із самої назви інституції, це Громадська антикорупційна рада. Відповідно, ми мали б це робити й будемо це робити, безумовно. В положенні про Громадську раду є визначення, що це консультативно-дорадчий орган при міністерстві. 

Але без блокувальних функцій!

Безумовно, що так. Ми не маємо жодних важелів впливу на міністерство. Зрештою, що б не говорило положення, яким би документом воно не було, єдиний інструмент, який ми маємо, – це публічний розголос, звернення до громадськості.

Але чи це ефективно? Бо фактично єдиний інструмент – це звернення до громадськості, а це означає нові й нові скандали... 

Я вам скажу більше. Мені здається, що в умовах воєнного стану громадський розголос - це єдиний інструмент впливу на прийняття рішень у владі. Оскільки влада залишається чутливою до публічної дискусії, до, ну нехай буде так, скандалів. Нагадаю, що участь у електронних виборах до цієї громадської ради брали близько 100 тис. українців, а це безпрецедентна річ. В аналогічних процедурах ніколи не брало участь стільки людей. Велика кількість з них стежать за цим процесом, очікують якихось рішень, і безумовно, що ми не маємо права не відповідати цьому. Ми, зрештою, будемо відстежувати ці речі й реагувати так, як ми можемо це робити, відповідно до положень і законодавства. Будемо апелювати до громадськості для того, щоб інформувати їх про те, що відбувається в цих відомствах. Я ще раз кажу, що це найважливіші, напевно, відомства в час війни в Україні.