"Еспресо.Захід" розпитав українську науковицю Ольгу Маслову, як популяризувати науку, зокрема серед тих, які ніколи не виявляли цікавості до нових і незвичайних знань. Вона каже: насправді науковцями стають ще в дитинстві, головне – це бажання в дітях не приспати.
Сама Ольга Маслова з садочка знала, що хоче займатися наукою. Зростала у відповідному середовищі. Її бабуся була біохіміком, тож у квартирі було чимало недитячих книжок професійного спрямування – наприклад клінічна цитологія чи біохімія. Оскільки Ольга ще з раннього віку навчилася читати, її цікавили не лише кольорові картинки з фіолетовими лейкоцитами, а й довжелезні терміни. Крім будови клітин і біохімії, дівчинку цікавила музика, а особливо скрипка. Однак вже у 8 класі зрозуміла, що своє життя хоче пов'язати саме з біологією.
Нині Ольга Маслова є письменницею, радіоведучою, співзасновницею науково-популярної конференції Nobilitet (Нобілітет) та експерткою Громадської організації STEM IS FEM. Вона – авторка двох книжок "Коли я нарешті висплюся?" та "Пригоди клітин", а також ведуча подкасту "Наука як по маслу". Працює як науковий консультант, з підлітками, веде авторську програму на Громадському радіо. Розповідає, що в якийсь момент вирішила, що найкраще їй вдається роль медіатора між наукою, бізнесом і суспільством.
Існує стереотип, що наукова робота – це щось дуже нудне і нецікаве. Чому так сталось і чому він виник?
Річ у тому, що в формування цієї думки складалось на основі різних художніх творів, ЗМІ та фільмів. І от до прикладу серіал "Теорія великого вибуху", який багато хто дуже любить (я його не люблю). Це фільм, сповнений стереотипами про вчених і, крім того, там дуже плаский гумор. Загалом тут проблема репрезентації науки в публічному просторі. Хороший учений сконцентрований на своїй справі, яка може бути фундаментальною чи абстрактною, пояснити її пересічному громадянину важко. Але не потрібно доводити її до абсурду. А особливо, коли ми говоримо про сучасний світ і сучасну науку, варто відходити від цих узагальнень. Просто наш мозок завжди шукає спрощення, аби систематизувати інформацію. А поява стереотипів – це спроба мозку спростити світ, бо тоді легше робити якісь висновки.
Такі стереотипи шкодять українській науці?
На мою суб'єктивну думку, стереотипи взагалі шкодять. І оця спрощеність – оманлива. Нам здається, що ми ніби зрозуміли світ, зрозуміли, як це працює. Але потім, при кожному винятку з цих стереотипів, ламається картина світу, і ніхто того не може зрозуміти. Ну, наприклад – ти вчений, але граєш у рок-групі. Я особисто знаю багато таких учених, які вдень в лабораторії, а ввечері грають музику в рок-гуртах.
І це не відповідає популярному стереотипу: якщо ти вчений, то ботан…
Це такий ще захисний механізм на рівні школи. Коли діти вчаться, то в них (особливо у підлітків) є така фаза розвитку, що їм цікаво шукати недоліки навколо, до чого можна причепитись. І через будь-яку схожість чи відхід від традиційних схем, які дитина бачить (наприклад, у своїй сім'ї) вона починає м'яко кажучи, чіплятись до цієї людини. Чи, якщо дитина занурена в щось одне дуже конкретне, то іноді це переростає навіть у цькування: "ти – ботан-заучка". Тобто все – для підкреслення інакшості. Тут ми торкаємось до великої теми – сприйняття інакшості. От що можу з радістю сказати, що сучасні діти, підлітки в цьому значно кращі, ніж були ми, і навіть люди, яким зараз 20+. Нинішні підлітки сприймають усіх різними й не шукають оцю уніфікацію. Для мене було приємне відкриття, коли я бачила на одному з підліткових проєктів, як дівчата, одягнені усі в різних стилях, співали різні пісні, різних жанрів. При цьому вони це все обговорювали й нормально комунікували. Для мене це був мікрошок, бо згадала як у моєму підлітковому віці було групування за вподобаннями. Мені здається, вони будуть тим поколінням, яке відійде від стереотипів.
Ще одне доволі стереотипне уявлення: українські науковці асоціюються з невисокими заробітками. Натомість на Заході вони монетизують свої знання. Чому так стається?
Війна показала – фундаментальні розробки потрібні і потрібно потім їх втілювати, аби принести користь в тому числі обороноздатності країни.
Зараз дуже багато залежить від конкретної людини. Тобто, де саме вона працює, які додаткові зусилля докладає, аби отримувати якесь фінансування. Але дійсно, в нас наука недофінансована, порівняно з усім цивілізованим світом. На наших теренах цьому приділяли уваги значно менше. Певний період це все базувалось на ще старих школах, без оновлення і збагачення. З державним фінансуванням у нас біда. Але війна показала – фундаментальні розробки потрібні, і потрібно потім їх втілювати, аби принести користь у тому числі обороноздатності країни. Зараз уже стало зрозуміло, що й медичні технології потрібні. Думаю, що після перемоги відновлення науки в Україні має стати одним із пріоритетів, аби не залишитися на маргінесі. Тепер, щоб бути дійсно серед цивілізованих країн, потрібно підтримувати науку.
Чи можна зацікавити наукою широкі маси українців, як це зробити і чи це взагалі потрібно?
Це те, чим я займаюся вже кілька років, обрала і професію відповідну. З 2016 року пішла з усіх місць, де була найманим співробітником, і вирішила популяризувати науку. Відтоді написала дві книжки, випустила 108 випусків "Наука як по маслу", проєкт "Нобілітет", який присвячений Нобелівським преміям. От це все – для того, щоб говорити про науку і науковий метод дослідження світу з людьми, які в школі жодного разу не подумали б, що їм це буде цікаво.
Дітям і підліткам не так важливо популяризувати науку, як, до прикладу, їхнім батькам.
Якщо нам не перебити це бажання – дізнаватись нове, то в дитинстві ми всі є вченими. Бо всі досліджуємо, чому небо синє, а кров червона. Це такі питання, які ставлять усі діти. І вже залежно від того, яку вони отримують відповідь, роблять свідомо чи несвідомо якісь висновки.
Популяризувати науку не варто перечитуванням підручника. Важливо в іншому вигляді подавати цю інформацію. Дітям і підліткам не так важливо популяризувати науку, як, до прикладу, їхнім батькам. Бо коли дитина в 11 класі каже "Я вирішила, що хочу займатись квантовою фізикою", то батьки такі: "А що це таке? Йди краще на економічний факультет". Я до того, що батьки часто не розуміють, чого хочуть їхні діти, й нав'язують їм власні уявлення. Тому, якщо популяризувати науку серед таки потенційних батьків, які потім вплинуть на вибір дитини, то це може збільшити кількість майбутніх науковців.
В українське суспільство інтерес до науки зростає?
З 2016 року до 2022-го (до повномасштабного вторгнення) ця цікавість збільшувалась. У 2019-му був пік інтересу. Аудиторія наростала і з'являлися нові обличчя. Коронавірус привернув увагу до науки, бо людям стало цікаво, що ж то таке вірус, як це працює. Зараз найбільше всіх цікавлять теми, дотичні до війни, або ж, як на психологічному рівні "вивозити" випробування.
Чого зараз найбільше бракує українським науковцям?
Залежно, яка це конкретно галузь. Якщо природнича, яка мені близька, то тут нашим науковцям треба трошки більше видимості й бажання комунікувати. І навіть з журналістами. Через небажання комунікувати з'являється викривлена інформація. Проблема в тому, що цього взаємного розуміння дуже мало. Крім іншого, нашим ученим не вистачає вміння говорити про себе і свої дослідження так, щоб їх хотілося слухати.