Львів попрощався з 12 воїнами 24-ї ОМБр. Вони загинули в полоні при катастрофі Іл-76 у РФ

Про це повідомляє кореспондентка "Еспресо.Захід" Андріана Стахів.

О 15:00 25 липня розпочалося прощання у храмі. Далі була загальноміська церемонія на площі Ринок.

Попрощатися та віддати шану прийшли рідні, побратими та чимало небайдужих містян.

Після церемонії тіла героїв перевезуть до рідних громад для поховання у суботу. Трьох львів’ян поховають у Львові.

Владика Володимир провів паралель між дванадцятьма захисниками та 12-ма апостолами.

 У Службі супроводу 24 ОМБр додали, що воїни загинули в полоні при катастрофі російського літака Іл-76 24 січня 2024 року. Обставини трагедії на ворожій території досі зʼясовуються.

"Їхні тіла вдалося повернути лише зараз. Сьогодні — ми провели їх в останню путь. На рідній землі. Вдома. Співчуваємо рідним та близьким наших воїнів. Нехай їхні душі знайдуть спокій. Вічна слава нашим братам по зброї. Памʼятаємо. Шануємо. Помстимося. Навічно в строю", – йдеться у повідомленні. 

Про воїнів

Владислав Бобровський (24.06.1979 – 24.01.2024). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської міста Львова. Згодом закінчив бухгалтерські курси.

Проходив строкову військову службу у військовій частині А0998 у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Працював на посаді керівника на приватному підприємстві "Галкотлосервіс Львів". Деякий час також працював водієм трамвая в Комунальному підприємстві "Львівелектротранс" – цю роботу щиро любив. 

Зі слів рідних, був людиною широких інтересів і доброго серця. Захоплювався літературою, з любов’ю збирав книжки, цікавився автомобілями, із задоволенням готував смачні страви. Найбільше цінував родину – увесь вільний час присвячував близьким. Був турботливим, уважним і люблячим батьком. Завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.

У 2021 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений медаллю "Учасник бойових дій".

У Владислава Бобровського залишилися мати, сестра з родиною, дружина та дві доньки.

Назарій Ковалик (09.08.1996 – 24.01.2024). Львів’янин.

Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №86 міста Львова. Згодом здобув фахову передвищу освіту у відокремленому структурному підрозділі "Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету "Львівська політехніка".

Проходив строкову військову службу у військовій частині А0998.

Працював поліцейським взводу реагування №2 роти управління поліції охорони в Житомирській області.

Зі слів рідних, захоплювався єдиноборствами: займався карате, дзюдо, самбо та боротьбою. Був сміливим, усміхненим, життєрадісним, позитивним і відданим батьком. Любив життя, родину і завжди дарував тепло усім навколо.

З 2015 по 2017 рік брав участь в Антитерористичній операції у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Нагороджений державною нагородою президента України "За участь в Антитерористичній операції".

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знову став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Назарія Ковалика залишилися дружина, донька, син, батьки та брат.

Деуран Тайлаков (13.05.1987 – 24.01.2024). Уродженець міста Турткуль (Республіка Туркменістан).

У дитинстві разом із батьками переїхав до міста Львова. Навчався у середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №82 міста Львова.

У цивільному житті працював майстром з укладання бруківки.

Зі слів рідних, був добрим, розсудливим і духовно глибоким. Цікавився теологією, дбав про родину та завжди був готовим підтримати інших.

У 2015 році брав участь в Антитерористичній операції у складі Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Героя залишилися донька, брат, сестри, колишня дружина та її родина. 

Ярослав Соболєв (21.08.1974 – 24.01.2024). Уродженець міста Львова, де минули його дитячі та юнацькі роки.

Навчався у Львівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №63. У позаурочний час вивчав мистецтво бойового гопака. Здобув професію столяра, згодом опанував військову спеціальність у місті Бердичеві.

Більшу частину свого життя прожив у місті Яворові Львівської області. Працював за фахом. Захоплювався риболовлею, ремонтом автомобілів, мріяв розпочати власну справу.

Зі слів рідних, був відважним, щирим, справедливим і завжди готовим допомогти. Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності.

З 2014 року брав участь в Антитерористичній операції. Служив у прикордонних військах, мав фах снайпера.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Ярослава Соболєва залишилися дружина, син, донька, мати, вітчим, тесть, дві сестри, куми та вірні друзі.

Сергій Левків (05.10.1992 – 24.01.2024). Уродженець міста Кам’янка-Бузька Львівського району Львівської області.

Навчався у Кам’янка-Бузькому опорному закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів №2 імені Григорія Тютюнника.

Згодом здобув повну вищу освіту в Національному університеті "Львівська політехніка" за спеціальністю "Організація і регулювання дорожнього руху" та здобув кваліфікацію інженера з транспорту.

Проходив строкову військову службу у військовій частині А4608 у смт Авіаторське Дніпропетровської області.

Зі слів рідних, захоплювався риболовлею та із задоволенням грав у футбол. Був спокійним, щирим і надійним – завжди залишав по собі гарне враження.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Сергія Левківа залишилися мати, батько, бабуся, сестра та тітка.

Богдан Дудяк (03.04.1997 – 24.01.2024). Уродженець села Батятичі Львівського району Львівської області.

Навчався у закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів села Батятичі. Згодом здобув професійну освіту у Ставропігійському вищому професійному училищі міста Львова за спеціальністю "Слюсар з ремонту автомобілів".

Проходив строкову військову службу у місті Харків у військовій частині 3017 Національної гвардії України.

Працював водієм навантажувача у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Контінентал фармерз груп".

Зі слів рідних, захоплювався ремонтом автомобілів, був працьовитим, уважним і спокійним. Любив техніку і завжди доводив роботу до кінця.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Богдана Дудяка залишилися мати, батько та два брати з родинами.

Іван Федека (17.07.1988 – 24.01.2024). Уродженець міста Стебник Львівської області.

Навчався у Стебницькому ліцеї.

Згодом проходив строкову військову службу у складі Ракетних військ та артилерії в місті Васильків Київської області. Працював за кордоном.

Зі слів рідних, цікавився футболом і захоплювався настільними іграми. Був доброзичливим, стриманим і завжди готовим підтримати інших.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів повернувся з-за кордону та став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Івана Федеки залишилися батько та молодший брат.

Ярослав Криваньо (02.06.1971 – 24.01.2024). Уродженець села Підлуби Яворівського району Львівської області.

Навчався у середній загальноосвітній школі села Підлуби. Згодом здобув професію слюсаря механоскладальних робіт у Львівському середньому професійно-технічному училищі №25. Проходив строкову військову службу.

Працював далекобійником у логістичній компанії в країнах Європи.

Зі слів рідних, був завзятим спортсменом, вів здоровий спосіб життя, любив активно проводити час. Дружелюбний, турботливий і щирий. Завжди допомагав іншим, дбав про свою сім’ю, був віруючою людиною.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів добровільно повернувся з-за кордону і став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Ярослава Криваня залишилися дружина, троє доньок, син, батько, брат і сестра.

Іван Охапський (14.03.1967 – 24.01.2024). Уродженець міста Новий Розділ Львівської області.

Навчався у Новороздільській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №4. Здобув професійну освіту за спеціальністю "Автомеханік".

Проходив строкову військову службу у складі морського флоту. Працював на Державному підприємстві "ДМЗ Карпати".

З 2015 року брав участь в Антитерористичній операції у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Зі слів побратимів і друзів, був людиною з сильною волею, завжди готовим підтримати інших, навіть у найважчі моменти. Його запам’ятали як щирого, мужнього і доброго чоловіка.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Івана Охапського залишилися донька, сестра, дружина, племінниці з родинами, колишня дружина та інші рідні й друзі.

Олег Кузьма (09.02.1988 – 24.01.2024). Уродженець міста Щирець Львівського району Львівської області.

У шкільні роки відвідував гуртки з боксу та малювання.

Проходив строкову військову службу.

Працював будівельником, виконував складні висотні роботи, які вимагали неабиякої витримки та мужності.

Зі слів рідних, був працьовитим, щирим і добрим. Найбільшою цінністю в його житті була сім’я. Завжди допомагав друзям і близьким, ніколи не залишався байдужим до потреб інших. Спокій знаходив у музиці та малюванні.

З 2015 року брав участь в Антитерористичній операції у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів знову став на захист своєї Батьківщини. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

У пам’яті близьких і друзів він назавжди залишиться людиною, сповненою світла і радості, якою щедро ділився з усіма навколо.

У Олега Кузьми залишилися донька, сестра з родиною, брат та племінники.

Назар Петриків (23.04.1992 – 24.01.2024). Уродженець села Станків Стрийського району Львівської області.

Навчався у Станківській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Згодом здобув освіту за спеціальністю "Електрифікація сільського господарства" у Стрийському державному аграрному коледжі, а також – за спеціальністю "Енергетика сільськогосподарського виробництва" у Львівському національному аграрному університеті.

Працював інженером-метрологом у Стрийському підрозділі Західного територіального управління обслуговування мережі Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи "Львівгаз".

Зі слів рідних, був справжнім патріотом, який не зміг залишатися осторонь, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення. Без вагань звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, записався добровольцем і став на захист Батьківщини у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України.

Любив Бога, родину, життя, музику, спорт і Карпати. 

У Назара Петриківа залишилися батько, мати, брат, бабуся, син Артем і колишня дружина.

Микола Трухан (15.09.1971 – 24.01.2024). Уродженець селища Дубляни Самбірського району Львівської області.

Навчався у Дублянській середній загальноосвітній школі. Згодом здобував професію у Самбірському культурно-освітньому училищі.

Працював директором Народного дому у селищі Дубляни-2 Самбірського району.

Проходив строкову військову службу у танковій частині. 

Зі слів рідних, був працьовитим, доброзичливим, завжди підтримував родину, друзів і знайомих. Досягав професійного зростання, захоплювався організацією культурно-виховних і просвітницьких заходів.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів був мобілізований та проходив службу у військовій частині, дислокованій у місті Яворів. Згодом боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Луганському напрямку  у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України. 

У Миколи Трухана залишилися мати та сестра.

• Унаслідок атаки РФ на Франківщину загинув військовий Роман Бобик.