Фотокореспондент служби звʼязків з громадськістю, старший солдат 24-ї бригади ім. короля Данила Андрій Полухін розповів "Еспресо.Захід" про особисту трансформацію від того, хто навчався в семінарії, до того, хто не словом, а ділом захищає країну, та як повномасштабна війна змінила й згуртувала "королівських піхотинців" за ці два роки.
Фото: Олена Максименко /"Новинарня"
Пане Андрію, за ці 10 років ви пройшли шлях від капелана до військового. Розкажіть, чому вирішили служити не лише Богу, а й суспільству?
Я родом з Києва. Є активним членом Євангельської церкви. Вчився у семінарії на музичному відділі. Моє навчання припало на час Революції гідності. Чесно кажучи, спершу цій значній події не надав значення. Бо це трішки, так би мовити, болячка для євангельських віруючих – певна відірваність від суспільства. Зараз ця "болячка" минає, але ще присутня. Тож я теж трішки "хворів" на це, та коли на Майдані стався розгін студентів і постраждала близька людина, це стало для мене особистим. Тоді долучився до подій на Майдані. Приходив допомагати як волонтер, приєднався до служіння в наметі. Також допомагав на барикадах. Зрозуміло, що коли спілкуєшся з людьми, то втягуєшся в процес. Я усвідомив, що в цьому є розвиток країни і розвиток народу, треба не закриватися, а брати активну участь у суспільних процесах. Це стосується всіх громадян цієї країни, в тому числі будь-яких віруючих будь-якої церкви.
Фото: facebook.com/apolukhin
Згодом почалася війна, і мені теж хотілося долучитися, щоб це було зрозуміло і для церкви, і для людей. Тоді почали створювати добровольчі формування, не тільки військових, а й капеланів. Я приєднався до одного з них, тобто став помічником капелана. Так почав більше говорити з військовими, допомагати їм, проходити ротації. У січні 2015 року була моя перша і, напевно, найважча ротація: потрапив у Донецькій аеропорт. Це був останній рубіж оборони. 16 січня я був поранений унаслідок вибуху, а 18 січня мене евакуювали. Опісля мав відновлення і знову повернувся до ротацій. Це була 36-та бригада морської оборони, яка виконувала завдання у селищі Широкине. Згодом також займався волонтерством.Як ви опинилися у 24-й бригаді?
У березні 2022 року я сам мобілізувався. Коли більше спілкуєшся з військовими і бачиш стан країни та її оборонно-промислового комплексу, то розумієш, що волонтери та капелани знайдуться, а люди, які будуть роками працювати у війську – це завжди рідкість, особливо серед віруючих людей. Сам пішов у військкомат і мене спрямували у 24-ту ОМБр. Тут я півтора року служив у медичній роті. Працював безпосередньо на стабілізаційному пункті та на евакуаціях із фронтових ділянок. Після цього мене перевели у службу звʼязків з громадськістю бригади.
Фото: Український тиждень
Які завдання виконувала бригада на початку повномасштабної війни?Ще під час Операції об’єднаних сил бригада виконувала завдання на Луганщині, тримали оборону таких населених пунктів як Золоте, Катеринівка, Оріхове, Новоіванівка, Попасна. Приблизно в такому положенні бригаду застала повномасштабна війна. Скільки могли, стільки й тримали оборону. Це дуже широкий рубіж. Так, окремі батальйони інших бригад допомагали, але основний удар тримала наша бригада. Це справді була героїчна оборона, яка тривала три місяці. Звісно, що військові дії тепер не порівняти з часом до повномасштабної війни. Ворог постійно йшов зі всіх сторін, і три місяці – вражаючий термін. За цю оборону тодішній командир бригади отримав звання Героя України. Також, на жаль, є нагороджені посмертно. Військові до останнього виконували свій громадянський обов’язок.
Варто сказати, що організацію оборони Попасної мало хто висвітлював. Тому можна знайти багато неправди про те, що там відбувалося. Бо ці теперішні дописи не відповідають об’єктивній дійсності в перші місяці повномасштабної війни. Треба розуміти, що коли йде повномасштабна оборона й інша країна нападає всіма силами, тоді дійсно будуть втрати і різні важкі ситуації. Тому люди дуже часто через свій біль і нерозуміння звинувачують командування. Але насправді питання не в тому, яке командування, а в тому, що росіяни напали на Україну й Попасна була дуже складною ділянкою фронту.
За які ще військові операція відповідала 24-та бригада?
Також це оборона Гірського й околиць. Після цього тримали ділянку навколо Бахмута. Пізніше нас відвели на відновлення для контрнаступальних операцій на Херсонщині. Були тими бригадами, які перші почали деокупацію на півдні, зокрема ми проривали фронт і біля Давидового Броду, і біля Тернових Под.
Коли була прорвана ворожа оборона, нашу бригаду доукомплектували і відвели для оборони Бахмута. Три місяці виконували там завдання, а потім нас перевели на Горлівський напрямок, який і досі тримаємо. На цьому напрямку якогось особливого вражаючого успіху наразі немає, але в нас є деякі тактичні успіхи, адже зайняли декілька висот, які в майбутньому будуть корисні для просування.
Фото: 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила
Як війна змінила бригаду? На жаль, були втрати, але також відбулося й оновлення військової техніки. Чи стала бригада сильнішою?Важко оцінити і відповісти на це питання. Так, були втрати, відбувається постійна мобілізація, приходять нові люди, також міняється склад командування, відповідно, бригада в постійному процесі якихось змін. Бригада змінюється, вона не є сформована за якимось одним незмінним образом. Ні, зміни – це природний процес. Не можна сказати, що вони стаються на краще чи на гірше. Бригада виконує свої завдання, завдяки наданому озброєнню стає сильнішою і якісніше виконує задачі. У нас є досвід у рамках АТО та ООС, є інструктори, які навчають новий особовий склад. Присутні ротації. Є чимало бійців, які мають великий військовий досвід та діляться ним з іншими. Якщо підсумувати, я думаю, що насправді мобілізація і надання нового озброєння роблять нашу бригаду сильнішою.
Чого не вистачає бригаді? Як можна допомогти?
У кожній бригаді зараз створюються нові формування, котрі займаються безпілотними літальними системами. У нас також є рота ударних безпілотних авіакомплексів, які дуже добре працюють. Це досвідчені пілоти-оператори. У сучасній війні постійно потрібні дрони та боєприпаси. Особливо було б добре, коли боєприпаси виготовлялись окремо під дрони, а не просто переробленні з того, що є. Саме створені чи винайдені боєприпаси під дрони дуже допомогли б.
Збори на дрони у нас постійно відбуваються. Дуже легко знайти в соцмережах нашу роту ударних безпілотних авіакомплексів. Уся інформація про новини бригади теж є у соцмережах, у тому числі про тих побратимів, яких вдалося повернути з полону.
Також варто сказати про боєкомплекти. Для операцій вистачає БК, але не для свободи дій. А це важливо, щоб розуміти, що ми готові до будь-яких операцій. Для штурмів краще мати якомога більше боєкомплектів. Нове озброєння, нові артилерійські системи, нові танки, нові міномети і так далі – це все теж сильно впливає, бо воно дуже добре працює. У нашій бригаді всі військові вмотивовані працювати і воювати далі. Якщо отримаємо більше нового озброєння, то це буде в рази збільшення нашої ефективності і збереження наших ресурсів.
Та напевно, головне, на чому хочеться наголосити, – потрібне поповнення особового складу, потрібні люди, які готові захищати та обороняти свою землю на благо нашої держави. Дуже потрібні такі люди.
Фото: facebook.com/apolukhin
Враховуючи потребу в людях, напевно, військові дуже очікують і покладають надії на зміни законодавства щодо мобілізації?Звісно. Усі, з ким спілкувався: з піхотою, артилерією, операторами дронів - кажуть, що мобілізація потрібна. Новий закон для когось стане хорошим тим, що буде передбачена демобілізація. У нашій бригаді є ті, хто чекає на це, але все одно всі наші хлопці й дівчата не готові просто взяти й кинути все та піти з війни. Ми розуміємо, що так не перемогти. По собі скажу, я є мобілізованим, але не розглядаю закон про мобілізацію як можливість повернутися додому. Бо є робота, яку треба робити. Якщо маєш досвід, тоді ти хороший фахівець у цьому. Тут мова більше про те, щоб дати людям відпочинок. Також новий закон про мобілізацію має вмотивувати нових мобілізованих, дати їм чіткі відповіді на всі запитання. Ті, хто прийшов на війну ще на початку як добровольці, дивляться на цей закон об’єктивно, тому демобілізація є лише приємним бонусом. Та найважливішим залишається перемогти у війні та зберегти Україну.
Якщо порівнювати початок повномасштабної війни і теперішню ситуацію, на скільки на фронті все змінилося, чи не змінилося?
Цікаве питання. Я вважаю, що все залежить від точки на ділянці фронту та від загальної ситуації на фронті. Коли був початок повномасштабної війни, росіяни насувалися зі всіх сторін. Зараз, дякувати Богу і міжнародним партнерам, ми змогли захистити більшість рубежів держави, росіяни наступають лише на окремих ділянках. Ці окремі ділянки дуже активні, там бої не менш активні, ніж на початку повноважного вторгнення. Зараз не всі ділянки такі. Та все одно, якщо порівнювати їх з періодом до повномасштабного вторгнення, навіть ці ділянки фронту стали в рази небезпечнішими, ніж раніше. Інтенсивність зросла в рази й не спадає навіть на відносно спокійних ділянках через постійну роботу безпілотних авіакомплесів, ДРГ і загалом великого зосередження ворогом військових ресурсів.
Фото: facebook.com/24th.brigade
Якось так.
Зрозуміло. На завершення, на вашу думку, враховуючи, що два роки триває повномасштабна війна і суспільство втрачає цей градус відчуття небезпеки, чи варто більше нагадувати людям, що перемога ще не настала, якось більше зрівняти цю площину, на якій перебувають військові та цивільні?
Коли люди не воюють і не мають емоційної прив’язки до бойових дій, коли ніхто з їхніх близьких теж не воює, звісно, що тоді в них немає персонального пережиття. Вони дійсно не розуміють, що війна ще не закінчилася. Але кожен якийсь великий обстріл, коли прилітає по мирних містах, їм про це нагадує. Я думаю, що це доволі природний процес. Цього не уникнути. Чи можна щось зробити, щоб між суспільством і фронтом була менша різниця у сприйнятті війни? Чесно кажучи, не знаю, чи варто. Бо насправді, коли військовий приїжджає у відпуску, він радий побути в тиші і відчути це спокійне життя. Звісно, що військових зачіпає, коли зустрічаєш людей, які взагалі не думають про війну, просто живуть і вирішують свої буденні справи, хоча мали б розуміти, в якій ситуації всі ми разом перебуваємо. Але насправді все це доволі індивідуальні питання, адже різні люди по-різному реагують. Хтось розуміє це краще, хтось гірше, хтось просто мислить раціонально, а когось це до глибини душі зачіпає.
Читайте також: Королівські піхотинці, які боронять Україну: історія та подвиги 24-ї бригади ім. короля Данила