Про Рудольфовіча сказано стільки, що, здавалося б, годі вже. Але додам таки своїх 5 копійок, позаяк у світі щораз то частіше знову починають стару коломийку про потребу переговорів з Путіним, бо Росія, бачте – велика і впливова країна. Таке враження, що багатьом європейським (та й не тільки) політикам буде дуже самотньо, коли одного прекрасного раночку РФ почине у Бозі, перетворившись на зону хаосу, внутрішніх розбірок, громадянських конфліктів, насильства і пітьми. Зрештою, а хіба зараз ця реінкарнована Путіним імперія зла, за поодинокими винятками, не є такою?
"Спілкуватися з Путіним – все одного, що спілкуватися з терористом", - апелює до здорового глузду макронів, шульців, драгі їхня колишня колега, експрезидент Литви Даля Грибаускайте. Їй, громадянці країни, яка "наїлася" досхочу "смаколиків" "русского міра" російський ведмідь виглядає хом'яком. А ось тим, хто трохи далі, хто, врешті-решт, — під парасолькою НАТО, і до кого російські ракети, — Боже упаси, звісно, — долітатимуть значно довше, ніж до рідного пані Далі Вільнюса, — він досі залишається злим і велетенським ведмедем.
Страх сковує рухи зовні вільних, сучасних людей, які вміють переконувати публіку, вміють чудово маскувати власні недоліки, — бо виграли вибори! Людей, на столи яких щодня кладуть аналітичні записки, на яких працюють сотні розвідників і дипломатів. Слизьке, неприємне відчуття страху, невиправданого, надуманого та й, врешті-решт подоланого мільйонами простих людей, які, — он в Україні, — чинять фізичний спротив цьому монстрові, а інші, на Сході Європи усіляко підтримують героїв. Усвідомивши, що коли впаде Україна, ведмідь вдереться й до їхнього вулика.
Урешті, — Європа вже пережила схожого "ведмедя" вісімдесят років тому, і, вочевидь, мала б спродукувати певні висновки з досвіду Другої світової війни, виробити імунітет на шантаж і часто безпідставну гру м'язами, якою спекулюють усі диктатори. Але ж ні, — тодішня вакцина виявилася заслабкою, а от взяти "бустерну дозу" якось лячно.
Я розумію, коли тобі, освіченому і демократичному політику опонують гітлерівськими аргументами, що "війна — природна і звичайна річ… Війна — це саме життя. Війна — це початкова точка", ти впадаєш у ступор. Твоє ліберальне єство не здатне отак зразу припустити навіть теоретичну можливість присутності у новому, глобалізованому і комфортному світі динозаврів насильства і зла. Та, з іншого боку, хіба їм, у європейських столицях, не відомо, що насправді "велика Росія" – це міф, гіпербола, нонсенс.
Ядерна зброя? Ну, ок. Та "атомний клуб" у класичному розумінні вже давно перетворився на open place, і якщо запобігати перед ядерною Росією, то чому б не схилити голови у безсиллі перед, наприклад, Пакистаном? А що, коли в Ісламабаді почнуть вимагати недосяжного, розмахуючи ядерним кийком? Те ж стосується й тиранії Кімів. Але чомусь світ не надто болісно рефлексує над кожним черговим запуском північнокорейської ракети.Так, — пресрелізами МЗСів, не більше.
Потужна армія? ЗСУ закопали й цей міф у Чорнобаївці, під Києвом, Харковом, та ще й втопили. Де тепер флагман ЧФ з дуже промовистою назвою?
Боятися країни, яка виробляє всього 2 відсотки світового ВВП? Ви серйозно? Кланятися ерефії за те, що вона, — щедра – постачає вам нафту й газ? Та ось завтра ОПЕК прожене Москву з угоди про видобуток нафти (DoC), і заллє світ дешевою сировиною. А Росія заливатиме сирцем безкрайні простори Сибіру…
Тож ведмідь не тільки може бути тхором, він вже став таким. Причому, давно. І з ним слід говорити як з маргіналом, гопником, викінченим негідником. Цуратися його, ізолювати. Не інакше.
І ще. Забути про російські гроші. Так, за них можна купити все, що заманеться – вілли, яхти, діаманти. Лише не гідне, спокійне майбутнє – ні собі, ні дітям. Бо з Росією про таке мріяти зась.
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.