В Антарктиді, як звично, бракує свіжих овочів. Але я привіз трохи домашнього часнику, – Маркіян Прохасько

"Мрія про Антарктиду" – так називається книга львівського письменника, блогера Маркіяна Прохаська. Писав її впродовж трьох років у вільний від роботи час. 

"Міг написати "на відчіпного", але вирішив, що опрацюю великий масив інформації. Хотів, щоб вона була максимально ідеальною", – каже співрозмовник "Еспресо.Захід".

І от, коли ця книжкова новинка щойно з'явилася в книгарнях, Росія розв'язала проти України повномасштабну війну. Втім, попри щоденні ризики для життя, українці читання не полишили. Впродовж кількох місяців продався весь наклад українського нон фікшн. Наразі книгу можна знайти лише в електронному варіанті.

"Спочатку ти пишеш для себе. Далі хочеш, щоб це видали. А коли вже видають, виникає бажання, щоб хтось це прочитав, бо ти ж так важко й довго над цим працював", – зізнається письменник.

Багато цікавої інформації про суворий і неприступний материк Маркіян виклав у своєму блозі. А ще були статті та інтерв'ю з науковцями (список тут), фоторепортажі та навіть аудіосеріал, які Маркіян виклав у вільному доступі.

"Побувати в Антарктиді – це була моя давня мрія"

"Ще зі школи, – розповідає чоловік. – А в університетські часи я навіть записав її у блокнот як завдання, обов'язкове для виконання. Відтоді почав моніторити програми для письменників у різних країнах, які дозволили б її здійснити, і тільки-но з'явилося "вікно можливостей" (або радше "кватирка" чи навіть "шпарина"), скористався шансом. Я думав, що якщо колись потраплю в Антарктиду, то обов'язково напишу про неї книгу. А вийшло навпаки: у мене з'явився шанс потрапити в Антарктиду тільки якщо пообіцяю, що напишу про неї книгу".

Тоді він ще не знав, що "вікно можливостей" відкриють для нього не закордонні меценати, а рідна країна. У 2018 році Національний арктичний науковий центр очолив Євген Дикий. Побачивши інтерв'ю з ним, Маркіян зрозумів, що це дуже відкрита, позитивна людина. Звернувся до науковця з пропозицією приєднатися до команди полярників на станції "Академік Вернадський" – єдиній українській антарктичній станції – і описати не лише все побачене-почуте-пережите у своїй книзі, а й історію, наукові дослідження, правовий статус континенту, дослідити, чому відбуваються зміни клімату тощо.

Вигляд із вікна станції "Академік Вернадський"

На базі одночасно може проживати близько півсотні людей. Зимівників (тих, які пробудуть на станції цілий рік) – 12 осіб: 7 науковців, дизеліст-електрик, зв'язківець, механік, лікар та кухар. На порівняно короткий період антарктичного літа сюди прибуває т. зв. сезонний загін –- дослідники й інженери, які проводять тут короткочасні дослідження та ремонтні роботи чи модернізацію. Звісно, для ще однієї людини знайдеться і койка, і тарілка супу. Від директора центру очікувалося лише дати дозвіл на перебування, і Євген Дикий погодився. Письменник одразу зазначив, що сам знайде, хто проспонсорує його мандрівку, а також підшукає видавництво, яке погодиться опублікувати потенційний бестселер. Щодо зарплати, письменник також попередив, що він її не просить, адже письменників станція, зрозуміло, не потребує. Втім Маркіяну на грошах не залежало. Був готовий доплатити з власної кишені – тільки б побачити омріяну Антарктиду.

Поїздки на "нічийну землю" туристи, як правило, бронюють за рік. Планують, які речі потрібно докупити, резервують квитки. Попит на тур до "краю Землі" великий, а пропонує їх не так багато фірм. Маркіян готувався до подорожі чотири місяці. Його батько – відомий письменник Тарас Прохасько – про мрію сина знав, але не знав, що той уже пакує речі. Молодий чоловік зберігав це в таємниці. Про його "авантюру" і близькі люди, і чужі дізналися зі ЗМІ.

Антарктида – найвищий материк Землі. Середня висота його поверхні над рівнем моря становить понад 2 тисячі метрів, хоча у глибині материка, де дислокуються деякі науково-дослідні станції, перевищує 4,9 тисячі. Це як оселитися на висоті двох і більше Говерл! 

Маркіян розповідає: підкорювачів холодного, скутого льодом, незаселеного й досі маловивченого краю лякають не так мінусові температури, як висотна хвороба.

Антарктида – найвищий материк Землі. Середня висота його поверхні над рівнем моря становить понад 2 тисячі метрів, хоча у глибині материка, де дислокуються деякі науково-дослідні станції, перевищує 4,9 тисячі. Це як оселитися на висоті двох і більше Говерл! Не дивно, що допоки проходить акліматизація, полярники скаржаться на запаморочення, носові кровотечі, мерехтіння в очах, біль у вухах, а в окремі періоди змушені навіть вбирати кисневі маски. Дихати ротом не можна – відразу отримаєш запалення легень.

Українська антарктична станція стоїть на узбережжі, і в цьому її велика перевага – менш суворий клімат і краща доступність дозволяють проводити більше наукових досліджень. Звісно, якщо перебувати там рік, то відчуватиметься брак сонця. Зате тут немає екстремальних температур, які фіксують всередині льодового континенту (до -80ºС і нижче).

Блогер прибув до Антарктиди під кінець антарктичного літа та застав на південній землі початок осені. В Україні у цей час – березень – початок квітня. 

"В Антарктиді помітити зміну сезонів складно, адже тут немає дерев. Відповідно, немає листя, яке б жовтіло та опадало. Проте, так само як і в нас, дні стають похмурими, збільшується кількість опадів, знижується температура повітря", – ділиться спостереженнями співрозмовник "Еспресо.Захід".

До багажу поклав трохи сала й домашнього часнику – смаколики, за якими чи не найбільше сумують наші полярники. Дорога зі Львова до "Академіка Вернадського" зайняла в нього три тижні. Маршрут письменника-першопрохідця пролягав через Київ і Рим. В італійській столиці на нього чекала пересадка тривалістю у 14 годин. Звідти молодий чоловік полетів в Буенос-Айрес. Ще 5 годин, проведених у небі, – і ось нарешті він потрапив в Ушуаю, найбільш південне місто світу. А там, на "Сельмі" – польській туристичній яхті, пропливши через найбільш бурхливу протоку Світового океану й заразом найскладнішу ділянку для плавання, де хвилі сягають 35 метрів у висоту, – протоку Дрейка, п'ять діб промучившись морською хворобою, Маркіян дістався єдиної української станції в Антарктиді, де серед льоду й скелястих островів провів незабутній місяць.

Добирався до одного з найбільш віддалених у світі шматків суші окремо від працівників станції. Це, за словами Маркіяна, "з'їло" 2/3 бюджету його власної експедиції (на той момент Україна ще не придбала в британців легендарний криголам "Джеймс Кларк Росс"). Держава орендувала для полярників корабель, але оскільки сезонний загін того року був найбільшим за весь час роботи української станції (26 осіб), місця для письменника на борту не знайшлося. Та чи могло це зупинити мандрівника-ентузіаста? Аж ніяк! Однак ідея з подорожжю на круїзному лайнері відпала практично відразу. Щоб висадити пасажира на українській базі й не вимагати його повернення на борт, іноземна компанія зажадала з українця... 16 тисяч доларів. Тож іншого варіанта, крім як пуститися в небезпечну мандрівку на туристичній яхті, не залишалося.

Момент, який запам'ятався найбільше

"Опівночі я мав заступити на чергування на яхті. Зазвичай чергує по двоє людей. Один стоїть 4 години за стерном, інший пильнує поряд, приносить гарячий чай і т.д. Потім ці двоє міняються ролями. Тієї ночі, коли я вийшов на палубу, там вже було двоє людей і незабаром до них приєдналося ще троє, а це фактично половина команди. Ми йшли в абсолютно темній ночі – через густий туман нічого не було видно. Щоб бачити бодай на 20 метрів уперед, виставили багато прожекторів. Яхта йшла на невеликій швидкості. Час від часу перед нами виринав великий айсберг і, щоб не врізатися в цю глибу льоду, треба було оперативно маневрувати судном. Хоч корпус судна й металевий, на відміну від більшості сучасних яхт, але його товщина не перевищує 1 см. Це було дуже яскраве й дуже напружене відчуття", – згадує чоловік. 

Три речі, які вразили по прибуттю на "Академік Вернадський"

"Перше – там багато світла. Насправді це не так, але складається таке враження, коли пливеш на яхті й узагалі немає світла, не рахуючи ліхтариків на палубі, тож твоє легке судно – як скалка посеред нескінченного, безлюдного та темного океану. Коли хмарно або накриває густий туман, то ще й неба та зірок не видно. За таких умов навіть 2-3 хатини на горизонті здалися б містом! Станція має основну будівлю, два резервуари для пального, склад і високі антени зі світловими маяками, але вони не розташовуються поряд, а розкидані в просторі. Тож перше враження на контрасті після темряви було, що це якесь велике поселення", – розповідає Маркіян.

"Друге, що мене здивувало, – тепло всередині, – веде далі. – На яхті було в середньому +10-12ºС, а на станції працівники ходили в домашньому одязі. Очікував, що всі будуть у грубих светрах. Нас з екіпажем прийняли як гостей та запросили у бар "Фарадей" (колись на цьому місці розташовувалася британська однойменна станція, яку Велика Британія передала Україні у 1996 році, – ред.), де грала приємна музика. Ми їли канапки, запиваючи їх соком, і складалося враження, що якщо визирнути у вікно, то побачиш асфальтовану дорогу й авто. І ось ти визираєш, а там первозданна антарктична темрява. Це третє, що викликало у мене подив й захоплення".

Бар "Фарадей"

Маркіян заніс частину багажу на станцію, але ніч вирішив провести на яхті з командою, з якою дуже здружився. 

"Яхта, коли дме вітер, йде під кутом 45º, нею хитає, і відчуття, наче ти от-от впадеш. Коли вітру немає, судно йде на двигуні, й через шум, який він створює, ти не можеш нормально виспатися. А тут яхта стоїть, пришвартована до берега, погойдується легенько на воді. Довкола – тиша й спокій", – згадує мандрівник. Уперше за довгу, виснажливу мандрівку він почувся затишно й міг спокійно заснути.

У першу ніч, проведену на станції, Маркіян не міг позбутися відчуття, що він десь дуже-дуже далеко від дому. Час від часу прокидався і не міг зрозуміти, де перебуває. А ще йому вчувалася класична музика. Може, й справді хтось її слухав...

Намагався не плутатися під ногами в полярників

Водночас йому не хотілося почуватися чужорідним тілом, тож як тільки з'являлася нагода, приєднувався до учасників експедиції. 

"Коли я тільки приїхав, то почувався чужим. Але нікому не нав'язувався, не пропонував дружити, не брався розпитувати про особисте. Дав час і собі, і людям. Згодом мені вдалося розговорити частину команди. З кимось поговорив про науку, з кимось – про життя на станції. З кимось не встиг поговорити – люди були зайняті і їм було трохи не до цього", – каже письменник.

З десяток разів, коли було вільне місце на моторному човні, виходив разом з науковцями та працівниками на інші острови або в акваторію.

"На станції діють строгі правила. Якщо йдеш кудись сам, потрібно мати відповідне спорядження та письмово повідомити, куди йдеш і коли повернешся – на спеціальній дошці, де всі бачать, хто куди пішов і коли має повернутися. Зі собою необхідно взяти рацію і постійно перебувати на зв'язку зі станцією. У море можна виходити як мінімум по двоє. Це якщо близько. Якщо далеко, то людей має бути більше і човнів як мінімум два, щоб коли один вийде з ладу, інший був напохваті. Якщо зимівники змушені довго перебувати просто неба або є ризик обвалу криги, що спровокує підйом хвилі, яка може залити човен, мусять мати зі собою змінний одяг", – пояснює співрозмовник "Еспресо.Захід".

Тварини, які тут трапляються, – унікальні

Утім, якщо ти не біолог, підходити до тварин узагалі не можна. Частина з них може становити небезпеку для людини. Наприклад, морські леопарди. Цільово ці хижаки на homo sapiens не полюють. Їхня основна здобич – пінгвіни. Але, граючись, можуть ненароком прокусити човен, і тоді всі пасажири опиняться у крижаній воді, за п'ять хвилин перебування в якій може зупинитися серце.

Пінгвіни – милі та кумедні, за ними цікаво спостерігати. Але вони не ходять у душ тричі на день, не мають каналізації та живуть гуртом, тож запах від них – специфічний. 

"Так тхне в курнику, – наводить аналогію Маркіян. – Для тих, хто провів дитинство на селі в дідуся-бабусі цей запах знайомий і відрази не викликає. А от деякі західні туристи, як мені переповідали, були в шоці і просили розвернути човен, бо не витримували цих "ароматів". Кажуть, пінгвіни галасливі. Їх на острові налічується кілька тисяч. Зрозуміло, що коли навіть 300-500 опиниться біля станції, про тишу можна забути". 

Як виглядає типовий день на українській антарктичній станції

"Снідати можна, коли забажаєш. Прокинувся, коли ще всі сплять, і вже п'єш каву з грінкою зі згущеним молоком. Або якщо мав виїзд, змерз, пізно повернувся на станцію, до 3 ночі пересилав файли з фото, аудіо- й відеозаписами, то можна й до полудня спати. Багато працівників має ненормований графік і прокидається в різний час", – розповідає мандрівник. А от обід та вечеря – о 13:00 та о 19:00 відповідно. Не з'явився у ці години – значить, пропустив прийом їжі. Щоп'ятниці на станції проводять загальне прибирання. Оскільки у мій заїзд було багато людей, то в одну п'ятницю прибирала одна частина колективу, а в іншу – інша. Це займало приблизно 45 хвилин. Серед зимівників обирають денного і нічного чергового по станції, а когось зі сезонників призначають його помічником. Денні чергують протягом доби, а нічні впродовж цілого тижня (помічник нічного чергового також змінюється щодня. Чергування передбачає прибирання (якщо чергуєш вночі, то прибираєш, поки всі сплять), щогодинний обхід, який може тривати 20 хвилин, вдень – сервірування столу, миття посуду тощо. На станції немає окремих працівників, які б це робили. Якщо база налічує кілька сотень мешканців, як, наприклад, американські Мак-Мердо (найбільша на континенті), що складається з 85 (!) будівель або Амундсен-Скотт (перша станція, яку побудували в глибині материка), то там є кілька кухарів, кілька мийників посуду та різні працівники, а не один інженер чи кухар, як у нас". 

В Антарктиді немає точних графіків. От мав, наприклад, корабель, прийти сьогодні, але через шторм прийде лише завтра чи післязавтра. Тож треба набратися терпіння й чекати 

На станції ніхто не нудьгує. Крім того, що дослідникам доводиться відбути чергування, їм ще треба виконати завдання від університету та НАНЦу. Понад те: в кожного дослідника є своя ділянка роботи, мета, заради чого він сюди приїхав.

Водночас Маркін зауважив, що в Антарктиді немає точних графіків. От мав, наприклад, корабель, прийти сьогодні, але через шторм прийде лише завтра чи післязавтра. Тоді треба набратися терпіння й чекати.

Окрім роботи, є й дозвілля. Раніше на станцію приїздили з дисками й флешками та записаною на них музикою і фільмами. Зараз є безлімітний інтернет. Є тут своя бібліотека та невеличкий спортивний зал, де одночасно може тренуватися 3-4 людей. У відпочинковій залі, тобто у барі "Фарадей", можна пограти у більярд й поспілкуватися в невимушеній атмосфері. Також полярники проводять змагання з армрестлінгу, грають у футбол і катаються на лижах. А ще жартують, розповідають смішні історії та анекдоти. Водночас Маркіян зауважує, що деякі жарти можуть зрозуміти лише полярники: "В Антарктиді росте трава, яка називається дешампція. Це слово в час мого перебування дехто використовував замість лайки, коли, наприклад, щось не вдається: "Твою ж дешампцію!" Звучить кумедно, коли є напружена ситуація і треба її розрядити".

Чого бракує у світі снігу і криги

"Спілкування з близькими. Три роки тому доступ до інтернету на станції був обмеженим – не більше однієї години раз на два дні. Не вистачало свіжих фруктів, овочів та зелені, – перелічує письменник. – Свіжу городину й садовину доставляють, коли є перезмінка, але ці харчі не можуть зберігатися цілий рік. Пізніше привозять трішки зі сезонною експедицією, але й цей запас з'їдають за 2-3 місяці. Збільшити об'єми поставок не можна, бо воно просто згниє. Кортіло джанк-фуду: чипсів, гамбургерів, кока-коли. Ти ніби не маєш у цьому потреби, а раз на місяць кортить поласувати чимось шкідливим. Сумував за літнім теплом і нашими місцевими краєвидами: деревами, кущами, квітами.

П'ять цікавих фактів про Антарктиду

1. В Антарктиді присутній ефект "супербачення". Завдяки чистому холодному повітрю можна бачити об'єкти, розташовані на відстані навіть кількох десятків кілометрів.
2. Це єдиний континент, де не водяться змії. Однак вчені вважають, що колись в Антарктиді... ріс ліс. У західній частині материка на глибині 30 метрів нижче від дна океану знайшли рештки складної мережі скам'янілих коренів рослин, а також сліди пилку та спор.
3. На льодовому континенті діє правило "антарктичної солідарності". У 2019 році лікар станції діагностував в одного із зимівників апендицит і швиденько прооперував цього чоловіка. Однак під час хірургічного втручання виявилося, що є ускладнення. Пацієнт вимагав серйозного лікування із застосуванням сучасного обладнання. Українці звернулися по допомогу до іноземних колег. Хворого евакуювали американці на своєму криголамі та чилійці – на військовому транспортному літаку, який прилетів по нашого полярника з медичним персоналом на борту. Грошей за це ні одні, ні другі не взяли. Коли у 1990-х російська станція "Беллінсгаузен" залишилася на цілий рік без продуктів (до них не дійшов корабель), українці поділилися із сусідами консервами, цукерками та олією.
4. Антарктида займає 10% суші й багата на корисні копалини. За оцінками деяких науковців, запаси нафту й газу тут більші, ніж на Аравійському півострові, але видобувати його не можна до 2048 року, допоки діє мораторій.
5. Найсухіше місце на планеті – не в Африці, а саме в Антарктиді. Це три великі долини – Вікторії, Райта й Тейлора, розташовані біля протоки Мак-Мердо, що поряд з островом Роса. Потужні вітри з гір висушують вологу, тож ці долини практично вільні від снігу та льоду.

Розмовляла Наталія Гелий.

Усі фото надав редакції Маркіян Прохасько

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал