Українські біженці-пенсіонери: як вижити і дочекатися перемоги

Якщо від війни тікала сім'я – діти, мама, бабуся, – то для літньої людини був шанс вижити за кордоном. Оскільки діти вже пішли до школи, молоді жінки – на роботу, бабуся почала доглядати за сім'єю: готувати їжу, прибирати, що створювало видимість "нормальності" умов життя.

Але що відбулося з чоловіками старше 60 років (адже тільки вони можуть офіційно виїхати з України), чи самотніми жінками.

Добре, якщо в країні, куди вони виїхали, є сім'я або хороші друзі, які допоможуть їм знайти житло і заповнити бланки для отримання пільг (якщо така людина має право на якісь пільги в країні).

Про пошук роботи у 60 років важко мріяти. Попередній життєвий досвід майже не має значення через різницю в розвитку технологій в європейських країнах та в Україні. Але найбільшою перешкодою є відсутність мовних навичок у представників покоління 60+, які приїхали з України.

Професор (викладач університету) може розраховувати на роботу у вишах, якщо він – відомий учений і співпрацював з європейськими університетами до війни.

Можливість знайти роботу (наприклад, в музеї) є також у працівників культури. Особливо, якщо такий біженець є відомим музеєзнавцем, і про співпрацю з ним багато років мріяли європейські інституції.

Але більшість літніх людей, які приїхали з України до Польщі, не можуть похвалитися такими досягненнями. Деякі з них не мають коштів на оренду житла і вже понад рік живуть у місцях, визначених місцевою владою для колективного проживання біженців.

Такі люди (більшість з яких – самотні жінки) не мають роботи або іншого заняття у вигляді онуків) і проводять весь свій час у "групі" зі своїми співвітчизниками. Як наслідок, вони не контактують з місцевими, і з цієї причини вивчення мови можливе лише за умови організації безкоштовних уроків польської мови. А через вік і пам'ять вивчення мови не надто вдається пенсіонерам.

У деяких містах діють клуби для місцевих літніх людей. Там формуються українські групи літніх жінок. З ними займаються мовою, вишиванням, в'язанням, малюванням, кулінарією, організовують поїздки для ознайомлення з краєм. Тут вони можуть займатися спортом або іншими видами діяльності.

До прикладу, у Познані такою групою людей похилого віку опікуються не польські координатори, а люди з України (які трохи знають мову і мають організаторські здібності). Слід врахувати, що це не завжди вдається. Бо жінки, які втекли від війни, мають посттравматичний стрес. Добре, якщо з такою групою час від часу працює психолог.

Навіть якщо координатор і психолог є українцями, вони повинні пройти обстеження і спостереження у польського психіатра. Це необхідно для того, щоб уникнути випадків психічних відхилень в осіб, які здійснюють догляд, щоб не вийшло так, що людина з розладом буде керувати групою літніх травмованих осіб.

Є побоювання, що якщо українська старша людина не терпітиме "керівника", то вона зможе усунути з колективу будь-кого, хто їй протистоїть. Для самотньої старшої жінки – це психічна смерть: вона залишиться наодинці з реальністю. Її колеги-жінки (або, можливо, колеги-чоловіки) будуть змушені обірвати з нею контакт, щоб не "дратувати" керівника.

Своєю чергою, координатор (опікун) потенційно може стати "диктатором", оскільки від нього можуть залежати рішення про фінансування, отримання медичної допомоги та інших серйозних пільг. А ми добре пам'ятаємо, що ніщо так не "псує" людину, як абсолютна влада незалежно від рівня. 

Це тим більш небезпечно через те, що ніхто не знає, скільки ще триватиме війна, як довго люди похилого віку залишатимуться у вигнанні, як довго країни-господарі зможуть надавати їм фінансову допомогу, продукти, безкоштовні ліки, проїзд у громадському транспорті тощо.

Та найсумніше: частина українських літніх людей, які втекли від війни, ніколи не повернуться в свою країну, бо не зможуть витримати смутку самотності, або ж банально захворіють і помруть.  

Український народ безмежно вдячний полякам за те, що вони прихистили у себе людей похилого віку, жінок і дітей у той час, коли чоловіки воюють за нашу і вашу свободу.

Автор Оксана Бєлякова