Українська модель у Канаді зібрала майже 1 млн грн на ЗСУ: як канадійці підтримують Україну

"Еспресо.Захід" поспілкувався з Соломією Скорик про те, як суспільство Канади зреагувало на війну, підтримує українців і чи не змінилося це ставлення за рік.

Канада – країна мігрантів, тут дуже тепло зустрічають українців 

Соломіє, чим тебе вразила Канада, та як у цій далекій північній країні ставляться до мігрантів?

Попри холодну погоду, Канада була і є дуже відкритою та теплою для українців, які приїжджають сюди. Канада – одна з перших країн, яка відкрила спеціальну програму CUAET – це канадсько-український дозвіл на екстрені поїздки, щоб спростити бюрократичні моменти для біженців. Завдяки цій програмі можна отримати візу протягом дуже короткого проміжку часу. Чимало українців, у яких була така потреба, завдяки CUAET, виїхали в Канаду, яка їх гостинно прийняла. 

Хоча відзначу, що міграція – не для кожного. Є українці, які й за рік не відчувають себе тут комфортно, бо не на своєму місці. Вони хочуть повернутися в Україну, та поки не мають куди. Бо їхній дім зруйнований, робочі місця знищені, місто чи село може бути під окупацією. Жаль таких людей, адже вони внутрішньо ще не змирилися з новим життям. Та маю сказати, що в Канаді емігрант ніколи не почувається емігрантом. Бо це країна мігрантів, які в різних поколіннях тут живуть. Усі, хто тут є, хто називає себе канадцями: їхні батьки, чи бабусі та дідусі, чи прабабусі та прадідусі – всі вони теж колись приїхали сюди й почали нове життя. Я ніколи не почувалася тут чужою. На початку було відчуття мовного бар’єра. Бо спершу думала, що знаю англійську, але коли приїхала сюди, зрозуміла – треба ще вчитися і вчитися. До того ж тут присутній свій сленг. Десь за пів року постійного навчання в коледжі адаптувалася.

Стосовно вражень, то Канада найперше привабила мене своєю природою, яка дещо схожа до української. Від лісів та озер, яких тут дуже багато, до степів та гір. Це дуже самобутня країна. Тут набагато холодніше, ніж в Україні, особливо взимку. Хоча порівняно зі Львовом, більше сонячних днів. Загалом Канада прекрасна і дуже різна.

24 лютого почалася повномасштабна війна. Яким був цей день для тебе особисто?

24 лютого 2022 року я була в Україні. Приїхала за 6 днів до війни. До того два роки не була на рідній землі. Про можливу повномасштабну війну в канадських новинах попереджали ще з січня, попереджали, що в Україну зараз не варто їхати. Однак у мене була запланована поїздка, тому вирішила, що не збираюся змінювати свої плани. Я приїхала 18 лютого. Побачилася з батьками, родиною, друзями.

Ранок 24 лютого неможливо сплутати з іншими. Пам’ятаю, як у мою кімнату зайшла мама і панічним голосом сказала про війну. В мене таке враження було, що це сон, що я ще не прокинулася. Це, звісно, був дуже тривожний стан. Одразу почали перечитувати всі новини. Та враховуючи, що ми були у Львові, а не в якомусь іншому місті на сході України, де з перших днів творився справжній жах, ми були у відносній безпеці.

Як відреагували твої канадські друзі?

У соцмережах мені написали друзі, знайомі, друзі знайомих, десь близько сотні повідомлень. Вони були налякані, бо знали, що я в Україні. Загалом канадське суспільство відреагувало миттєво. Одразу пролунали заяви на урядовому рівні про підтримку України й засудження Росії.

За перші 10 днів збору вдалося зібрати 10 тис. канадських доларів 

Завдяки твоїм зусиллям було зібрано понад 30 тис. канадських доларів для ЗСУ. Розкажи, як почався збір?

Побачивши, наскільки великим стали охоплення моїх постів у соцмережах через війну, зрозуміла, що пора діяти. Хтось почав збирати допомогу переселенцям, на різні гуманітарні потреби, з’явилося багато напрямків. Але я відразу чітко зрозуміла, що ніяких інших напрямків для мене не існує, крім допомоги ЗСУ. Бо без зброї та техніки неможливо перемогти ворога. На другий день повномасштабної війни я написала пост в інстаграмі, де закликала своїх канадських друзів пересилати гроші на допомогу українській армії. Дуже вдячна їм і всім тим, хто поширював мої дописи серед своїх спільнот. 

У перші 10 днів був дуже активний збір, вдалося назбирала 10 тис. канадських доларів, які переслала ЗСУ через Приватбанк, де є така опція. Згодом збір сповільнився, але вдалося назбирати ще понад 20 тис. канадських доларів, які вже переслала у фонд "Повернись живим". Хлопці і дівчата, які там працюють і займаються придбанням різноманітної техніки, дуже круто показують свою роботу й демонструють результати. Надалі планую переслати кошти теж туди. Наразі загальна сума збору – 30 300 канадських доларів. Але це не моя заслуга, це заслуга тих небайдужих людей, які відгукнулися на мій заклик і протягом року постійно підтримували певною сумою. Дехто з друзів навіть придбав підписку на фонд, щоб щомісяця автоматично донатити. Хочу також зазначити, що половина із зібраних мною коштів – це донати від моїх колег по роботі, від людей, з якими працюю. Тобто від звичайних канадців, які, по суті, жодного стосунку до України не мають, але свідомо перейнялися долею українців, бо їм не байдужі наші проблеми. 

До речі, ким ти зараз працюєш?

Працюю в компанії, яка займається продажами й орендою комерційного майна. Все, що стосується торгових площ офісів, ресторанів, магазинів. Я працюю у відділі оцінки майна. Мені дуже подобається ця компанія, комфортне місце, дружній колектив та хороше ставлення менеджменту до працівників. 

Знаю, що в Україні ти займалася моделінгом. Чи продовжуєш цю справу в Канаді?

Так, я почала займатися моделінгом в Україні ще 2010 року, коли закінчувала школу. Тому моделінг дуже довго зі мною, подобається ця діяльність. Але, чесно кажучи, я ніколи серйозно не сприймала моделінг. Досі не можу зрозуміти, чому. Мені завжди здавалося, що це не може бути серйозною роботою. Була в голові думка, що має бути постійна зайнятість із постійним доходом. В Україні все це не дуже виходило, була ще в пошуку себе. Вчилася на журналістиці в університеті імені Івана Франка, потім в УКУ на дотичній спеціальності. Коли приїхала в Канаду, перші два роки про моделінг забула. Постійно була зайнята навчанням. Роботу моделлю навіть не розглядала. Коли ж знайшла свою першу роботу, тоді вже почала досліджувати модельні агенції, які є в Торонто, вибирати з них ту, яка могла б мені підійти і з якою могла б співпрацювати. З однією із таких підписала контракт. Але, на жаль, у підсумку не бачила хорошої роботи мого агента і десь за рік розірвала угоду. Після цього почала самостійно шукати собі різні варіанти модельних робіт. Підписалася в соцмережах на деяких моделей, фотографів, дизайнерів, постійно старалася відстежувати, що нового вони публікують, чи шукають моделей. Писала їм, домовлялася про зйомки та покази. Так поступово вийшла на хороший для Торонто рівень. Для загального розуміння, коли є певний показ, в основному всі моделі будуть там з агентств, а я – без агентства, самостійна. Тобто я сама собі менеджер.   

Моя мрія – походити по подіуму на всіх відомих світових показах як модель з України

А які в тебе мрії як у моделі? Чи маєш ціль попрацювати на відомих показах мод?

Зараз працюю над тим, щоб створити у Нью-Йорку таку ж базу знайомих зі світу моделінгу, яку маю в Торонто. Була там кілька разів. Стараюся не пропускати можливості працювати під час Нью-Йоркського тижня моди. Тому постійно шукаю різні кастинги. Загалом намагаюся не проґавити свій шанс займатися тим, що мені дійсно подобається. Мені здається, що дуже багато років я собі відмовляла в цьому, перечила, постійно шукала якісь виправдання. Але зараз, можливо, настав такий етап в житті, коли зрозуміла – це на сто відсотків моє і воно таким завжди було.

Моделінг – дуже конкурента індустрія, дуже важко вибити собі "місце під сонцем". Але вважаю, якщо щодня наполегливо докладати зусиль, постійно оновлювати своє портфоліо, працювати над тим, щоб шукати нові контакти знайомств серед дизайнерів і фотографів, бути на виду, активно вести свої соціальні мережі так, щоб зацікавлювати нових людей, робити різносторонні зйомки, тоді все обов’язково вийде. Що більше в тебе крутих робіт різного плану, то краще. Я стараюся працювати над цим. Не здаюся, йду до своєї мрії. У мене глобальна мрія – походити по подіуму на всіх відомих світових показах як модель з України. 

Дуже круто, що моделінг зараз не має вікових меж. Хоча пам’ятаю, як раніше мені в Україні казали, мовляв, навіть 22 роки – це вже занадто пізно для моделі. Зараз усі ці рамки зникають, світ дуже лояльний до різних типів фігури, росту та комплекції, кольору шкіри, походження і всього іншого. Вікові рамки розчиняються. Якщо раніше в кожній анкеті було запитання про вік, то зараз цієї графи здебільшого немає. Можуть запитати, але даю гарантію, що це не стане причиною відмови.

Модельний світ у Канаді недостатньо активно відреагував на війну в Україні

З твого досвіду, як у Канаді світ моделінгу реагує на війну в Україні? Чи є якась підтримка з боку цієї індустрії? Також цікаво, чи стала українська культура, зокрема вишиванки, більш поширеними на показах? Можливо, були благодійні заходи?

На жаль, модельний світ у Канаді недостатньо реагував і реагує на війну в Україні. Я не побачила конкретних дій і закликів. Так, чула слова підтримки від деяких дизайнерів і моделей. Були люди, які писали та цікавилися, як я, як моя сім’я, яка ситуація в Україні. Однак загалом не побачила надзвичайного ентузіазму на конкретних показах із боку канадського світу моделінгу.

Українська культура і вишиванки набули значення, ними почали цікавитися. Адже 2022-й став роком України в усіх трендах культури, від музики до одягу. Однак у Канаді я не спостерігала великої кількості таких культурних івентів. В основному – це заходи українців, які тут живуть. У Торонто українці організовували різноманітні фотосесії на підтримку ЗСУ. За один день могли збирати 8 тис. канадських доларів. Я теж стала частинкою такої фотосесії. Це неймовірні роботи в автентичних костюмах та вишиванкам, яким 100 і більше років.

Українська діаспора в Канаді активна не на 100%, а на всі 1000%

Чи дійсно українська діаспора в Канаді дуже активна та проводить різні заходи для того, щоб підтримати Україну? 

Так, це правда. Українська діаспора в Канаді дуже згуртована та чисельна. Саме завдяки діаспорі тут було організовано дуже багато різних заходів на підтримку України. Було проведено чимало зборів, пов’язаних як з гуманітарними питаннями, так і з військовою амуніцією. Діаспора активна не на 100%, а на всі 1000%. Я теж долучилася до великої кількості цих заходів. Стараюся бути на всіх мітингах на підтримку України. Дуже часто в літній період люди збиралися і виходили на вулиці, щоб підтримати Україну. Майже щонеділі був новий мітинг, люди приносили українську символіку, прапори. Ходили центром міста, виголошували різні лозунги про більшу кількість зброї для Україні, про нові санкції проти Росії. 24 лютого цього року тут був величезний мітинг до річниці повномасштабного вторгнення. Було надзвичайно приємно, що вийшов прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо, міністр оборони й інші високопосадовці. Тоді вони сказали, що Канада надасть додаткову зброю Україні.

Також тут постійно відбуваються благодійні концерти. Різні українські зірки шоу-бізнесу приїжджають з концертами. В Канаді діє популярна і потужна організація Second Front UA, яка власне займається організацією концертів і відправляє виручені гроші на допомогу конкретним бригадам та військовим.

Важливо, щоб світ не забував, що в Україні досі війна і далі гинуть люди

Як тебе особисто змінив цей рік повномасштабної війни? Які для себе уроки винесла? Чи плануєш і в подальшому допомагати збирати кошти на ЗСУ до нашої повної перемоги?

Глобально – це найстрашніший рік у житті кожного українця. Хтось втратив усе і почав життя заново, хтось не втратив, але на ментальному рівні, думаю, всі певною мірою постраждали. Я не знаю, яким треба бути українцем, щоб ця війна тебе не зачепила. Якщо є такі, тоді в мене виникає багато питань до них і їхньої приналежності до України. Ця війна дуже чітко показала, ким є наш сусід – це паразит. Хочеться, щоб на місці цієї країни-непотребу був океан і просто не існувало цих людей. Я не вірю в теорію про "хороших русских". Вони мали багато шансів проявити себе, щоб зупинити війну і підтримати Україну. Але ніхто не зробив зусиль у цьому напрямку.

Особисто для мене цей рік також дуже чітко розставив пріоритети, навчив, що треба жити вже і зараз, що варто працювати над собою і дізнаватися більше про Україну, про її героїв теперішнього і минулого. Найважче бачити, як на війні гинуть наші найкращі сини і дочки – еліта нації, розумні, красиві, цікаві і харизматичні люди, які могли б так багато ще зробити корисного… Хочеться, щоб надалі маленьким українцям прищеплювали любов до рідного, щоб не забували, хто ми, звідки і куди йдемо. Пам'ять про тих, хто віддав життя, має жити завжди.

Звісно, я планую до кінця підтримувати Україну і продовжувати закликати друзів донатити на ЗСУ. Бачу, що в деяких людей пропало зацікавлення й інтерес до питань війни в Україні. Знайомі, які раніше постійно писали й запитували, зараз майже не пишуть. Тому працюватиму над тим, як придумувати нові способи зацікавити свою канадську аудиторію. Важливо, щоб світ не забував, що в нас далі війна і невинні люди гинуть чи не щодня, щоб у світі поширювали українські меседжі і допомагали нашій армії. 

• Нагадаємо, Канада продовжила дію програми спрощеного в'їзду для українців CUAET