Українська еліта – це прості люди, які тримають на власних плечах життєдіяльність і оборону міст та сіл. Блог Андрія Любки 

Це прості люди, які кожне в своєму містечку й селі тримають на власних плечах життєдіяльність і оборону, всі ці моторні тітки й дядьки. Це дрібні підприємці, які в своїх приміщеннях і крамницях повідкривали волонтерські штаби. Це трактористи, які фактично під обстрілами виїжджають у поле, бо час сіяти.

Це водії автобусів, які погоджуються сьогодні їхати в гумконвоях на тимчасово окуповані території, щоб везти туди допомогу й забирати звідти людей. Це героїчні провідники, які без страху їдуть у зону бойових дій, заспокоюють і допомагають біженцям у вагонах, а на мирних станціях допомагають волонтерам вантажити у вагони гуманітарку.

Це автозаправники, які стояли на Житомирській трасі в перші дні війни і терпляче обслуговували наляканих і знервованих людей. Це комунальники, які під обстрілами вивозять сміття, ремонтують водопроводи і лінії електропередач, щоб забезпечити людей необхідним.

Це лікарі й медсестри, які по 24 години на добу рятують людей, ні на що не скаржачись, а у вільну хвилину ще волонтерять, збираючи аптечки на фронт. Це вчителі й вихователі, які підтримують зв'язок зі своїми учнями, намагаються відволікти їх від тривожних думок, продовжують навчальний процес.

Це кухарі й пекарі, які своїми золотими руками годують мільйони людей, даючи смачну й гарячу страву людям у скруті і воякам на фронті. Це працівники банківської сфери й фінансових установ, які втримали стабільність, довозили готівку в банкомати й налаштовували термінали, щоб не почалася справжня паніка. Це рятувальники, які цілодобово розбирають завали, гасять пожежі й рятують людей.

Це касири в супермаркетах, експедитори й вантажники, завдяки яким у нас є все необхідне, дрібні клерки у віконечках цнапів, які з усмішкою допомагають біженцям, це патрульні поліцейські, завдяки яким на вулицях безпечно, автомеханіки, які "шаманять" авто для фронту й тилу. Це люди всіх професій, які на цей час відклали свою основну роботу і передусім волонтерять.

І врешті-решт це наші вояки, які ніколи не були особливо обласканими державою, перебивалися на зйомних квартирах і за свої гроші докуповували елементи спорядження, але в потрібний момент стали стіною за Україну.

Це ті "прості" люди, роботу яких ми часто не помічаємо, але без яких неможливо уявити життєдіяльність громади. Саме ці прості люди зі спрацьованими руками рідко з'являються на екранах, але вони є кістяком України.

Вже після перших вибухів вони могли махнути рукою на свою роботу й сказати, що не збираються тут ризикувати за мінімальну зарплату, і втекти в Європу. Але в ключовий момент виявилося, що гроші не головне, головне - проста людська порядність, гідність, ба навіть наше вічне українське "а що сусіди скажуть", якщо я втечу?

Ці люди є фундаментом нашої країни, її золотим резервом, справжньою елітою. Я мрію, щоб після війни саме вони в першу чергу відчули, як країна змінюється, як вони стають заможнішими й захищенішими. Щоб наша країна віддячила їм сторицею за просту, але безмежно важливу працю. Щоб вони почали заробляти так, аби й на ремонт, і на машину, і на море, і на дітей було.

Нашу повагу вони вже здобули, тепер слід подбати, щоб саме ці верстви населення стали основним вигодонабувачем від оновлення й відбудови України. Щоб грандіозна відбудова стала не черговим інструментом збагачення олігархів, а шансом для простих порядних людей нарешті стати фінансово на ноги і до гідності людської додати ще й здорову заслужену заможність.

Якщо після війни ці мільйони простих прекрасних людей на власній кишені відчують покращення, це буде справедливий наслідок важкої перемоги. Вони виявили свою реальну, просту, хоч і не красномовну, любов до України. І Україна має відповісти їм взаємністю.

Джерело.

Про автора. Андрій Любка – український письменник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.