Про це інформує Еспресо.Захід
У Львові у стінах Науково-технічної бібліотеки НУ "Львівська Політехніка" відкрили першу експозицію Львівського фотомузею. Його організатори – ініціатор Роман Метельський, а також Софія Легін, Ігор Ткачик та Ігор Гармаш представили увазі відвідувачів коло тисячі унікальних експонатів з близько 10 000, які вдалося зібрати. І музейна збірка постійно поповнюється.
Зрештою, про потребу створення у місті Лева окремого фотомузею , зокрема Роман Метельський заговорив років п’ять тому. Якщо зважити, що фотографію як окрему дисципліну у тій таки Львівській політехніці вивчали ще у 1921 році, а перше фотоательє відкрили на вісімдесят років раніше – у 1843 році, то Львову є що в цій царині і розповісти і показати. Але йдеться не тільки про Львів. Мова про історію фотографії та розвиток фототехніки як такі.
"Це сьогодні кожен з нас має у кишені айфон, смартфон чи що там іще, а подекуди - як доповнення - ще й фотокамеру у сумці , - сказав на урочистості 92-літній автор кількох сотень наукових праць, іменований Американським Біографічним Інститутом "Людиною року 1997", професор медицини Олександр Кіцера, що 80 років свого життя не розлучається з фотокамерою, на власному досвіді апробувавши всі технологічні процеси фотографії ХХ століття. – А я починав після Другої світової війни, коли не було нічого. Свій перший фотоапарат я зібрав із двох зіпсованих. Але того було мало. Потрібно було купу фотохімії, щоб відзняти кадри проявити, папір, на якому їх можна було би надрукувати та і не тільки це. І всього того необхідного теж не було. Але був магазинчик на Дорошенка, де можна було знайти щось десь вкрадене, з якого вже можна було собі викомбінувати те, що треба. Відкриття цього фотомузею - це можливість зануритися в історію фотографії, а для мене ще й нагода згадати молодість, батьків, чим я захоплювався й у що вірив".
Властиво, це почуття ностальгії тією чи іншою мірою переживали більшість присутніх . Раз по раз чулося "О, я таким також знімав" (особливо біля розкладки з фотопаратами "Смена") чи "А такий був у мого діда ( дядька, татового друга чи когось іще)". Люди (а на відкритті Львівського фотомузею зібралося чимало знаних львів’ян та сюди спеціально приїхали заінтриговані гості з Тернопільщини, Рівненщини та інших областей) товпилися, ділилися спогадами та враженнями, просто перемикали власну увагу з подій суспільно-політичних на цю подію культури. І не жалкували. Бо всі стужилися не просто за мирним життям, а за тим, що захоплює і дає наснагу йти далі.
"Я також розпочинав зі "Смени", - розповідав мені Роман Метельський. - Ще відколи хресний мого брата на братове восьмиріччя подарував йому цей фотоапарат, куди заправив плівку. Поки тривало свято, ми фотографували все, що бачили, а потім відкрили подивитися, що вийшло. Братові фотоапарат так і не "зайшов", а мені сподобалося. Отож я нахабно його експропріював і почав фотографувати, осягаючи це мистецтво спочатку трохи, а далі занурюючись у нього все глибше і глибше. Мав купу зацікавлень, і фотографія була тільки одним із них, поки понад десять років тому не створив сайт "Фотографії Старого Львова", куди, коли мав натхнення, тільки закидав фотки та їх підписував. З часом почав братися за репортажі, але, знову ж таки, коли мав час і натхнення. Тому, коли до мене раптом подзвонили з Національного цифрового архіву України та спитали, чи можна робити цифрову копію мого сайту, бо він дуже цікавий (а було це ще до війни), я щиро здивувався. І зрадів, бо це таки справді приємно. Цей архів прислав мені відповідну угоду, а за якийсь час – посилання, що Україна в спадщині ЮНЕСКО "Цифрові ресурси", і "Фотографії Старого Львова" йдуть під номером "5". Причому я нічого для цього не робив, а просто бавився з фотками, як бавлюся донині. А потім було активне тематичне спілкування з потужним львівським колекціонером Сашком Коробовим, який років два мене смикав, щоб почати робити у Львові фотомузей, а я все відмовлявся, бо поняття не мав, як то мало б виглядати. І якогось дня необхідність таки за це взятися. Але на той час я хоч і мав зо 10-15 фотоапаратів і енну кількість цікавих фото, однак це не тягло на музей. І навіть на виставку. Це була скромна колекція приватного колекціонера-любителя. Отож я написав пост на фейсбуці – мовляв, народе, так і так, хочу таке зробити, почистьте свою шафу і карму, якщо маєте щось цікаве, то не викидайте, а принаймні дайте знати, я приїду й заберу. Буквально того ж вечора – а це був четвер – до мене подзвонив один чоловік і, наголосивши, що знає мій сайт і довіряє мені, запросив наступного дня приїхати до нього "на гаражі" на Броньовій, тому що має для мене щось цікаве. Тим цікавим виявилася купа тематичних речей, якими він буквально заповнив мій невеличкий бусик, яким я до нього приїхав. На понад тисячу доларів, якби це все купувати – то точно. З тих пір я і тягну ту лямку, не маючи морального права її позбутися".
Як зізнався Роман Метельський, стратегічний план його власний і його однодумців – розташувати всю колекцію у власному музейному приміщенні. Ентузіасти вірять, що в часі так і буде. Адже зацікавлення цим музеєм – неймовірне!
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал