Подію відвідала журналістка "Еспресо.Захід".
Ось тут неподалік від входу на шматку колії стоїть старий так званий вагон-телятник. Такими вагонами радянська влада відсилала із рідних домівок у невідомість чи й на вірну смерть тисячі людей.
А 79 років тому цього дня, у нічних сутінках НКВСівці прийшли до мешканців сонячного півострова. Людям тоді майже не дали навіть часу, аби зібрати своє майно. Понад 200 тисяч кримських татар депортували під час головної хвилі. Ешелонами їх везли до Узбекистану, це була надзвичайно важка та виснажлива дорога. Вимушені подорожні, багато із яких літні люди та діти, гинули від спраги та хвороб.
Аж до 1989 року кримські татари не могли повернутися на свій півострів, а в їхніх домівках хазяйнували переселені росіяни. І тільки 2015 року депортацію визнали геноцидом, 18 травня стало Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
На кожній шпалі, яка крок за кроком віддаляється від музейного вагона, Влодко Кауфман бережно на білому папері викладає різні речі. Перед тим відшуковуючи їх серед колійного каміння. Мушелька, що говорить про море, червоне намисто, чиїсь окуляри, цілі й навіть неушкоджені, старе фото, бритва, щітка для одягу чи гребінець для волосся. Тих речей багато, вистачає на кожнісінький крок від вагону й до завершення колії. А фінальним акордом речей пам'яті стає циферблат від годинника, ще один символ.
Найменші деталі, які говорять про людські життя, інколи про їхні звички, про їхню присутність у цьому світі. Тут вони покликані нагадати про шлях і долі нескорених та надзвичайно сильних кримських татар.
Читайте також: Вишиванки на заході України: від закарпатського різнобарв'я до рівненської простоти