Тут розробляли радари для ППО та системи керування танками й артсистемами: що залишилось від Львівського радіотехнічного інституту

Від початку повномасштабної війни українці навчилися розумітися на моделях танків, зенітно-ракетних комплексах і типах ракет. Так ок, уся ця техніка не може працювати без якісних систем управління та радіолокаційних систем (радарів). Тобто того, що дає змогу виявити ціль, визначити її траєкторію і, зрештою, прицілитись. Саме такі системи розробляли у Львівському науково-дослідному радіотехнічному інституті (ЛНДРТІ), а не радіоприймачі, як багато хто із цивільних міг подумати.

Як і багато інших підприємств, які працювали на оборону, за часи незалежності України львівський НДІ став збитковим. За іронією долі, саме під час повномасштабної війни радіотехнічний інститут, який понад пів століття займався військовими розробками, можуть остаточно ліквідувати.

У танках "Оплот" використовують систему управління, розроблену у Львові   

Формально йдеться не про ліквідацію, а про приватизацію. У квітні 2021 року ЛНДРТІ, разом з 16 іншими державними підприємствами, вивели зі складу Укроборонпрому та передали в управління Фонду держмайна з метою їх подальшої приватизації. Інститут багато років був збитковим (станом на 1 січня 2022 року ЛНДРТІ мав 15,9 млн грн податкового боргу), тож на той час рішення продати його виглядало цілком логічним. Однак під час великої війни команда науковців, які мають досвід розробки та модернізації військового обладнання, могла б мати чимало замовлень. Скажімо, з 2009-го на  озброєнні ЗСУ є танк "Оплот", у конструкцію якого входить система управління "ТІУС-НМ", розроблена ЛНДРТІ. Львівські радіотехніки працювали також над модернізацією певних елементів "градів".    

У тому, аби інститут припинив працювати, були зацікавлені конкретні люди. Це були інтереси і в приміщеннях, і в замовленнях (аби вони перейшли від інституту в інше місце).

Замовлення виконували фактично за рахунок обігових коштів, тому виникали заборгованості. При цьому пакет замовлень, як державних, так і комерційних, був досить серйозним, і інститут міг вийти з кризи

"Зараз розробки інституту мали б попит у різних галузях. У нас було два напрями роботи: системи керування і радіолокаційний напрям. І те, й інше зараз актуально, – розповів у коментарі "Еспресо.Захід"  колишній керівник підприємства Артур Бондарук. – Однак десь із 2012 року інститут саме як науково-дослідна установа практично не функціонує. Хоча насправді він не був настільки збитковим, аби його не можна було зберегти. Було надто багато охочих було його розвалити й закрити. Зрештою, як і інші підприємства українського оборонного комплексу. У тому, аби інститут припинив працювати, були інтереси конкретних людей. Це були інтереси і в приміщеннях, і в замовленнях (аби вони перейшли від інституту в інше місце). Виходило так, що замовлення ми мали, але були штучні затримки фінансування. Замовлення виконували фактично за рахунок обігових коштів, тому виникали заборгованості. При цьому пакет замовлень, як державних, так і комерційних, у нас був досить серйозним, і інститут міг вийти з кризи". 

З презентації продукції заводу за 2009 рік

До речі, у 1980 р. саме Львівський інститут призначили головною організацією мінрадіопрому СРСР з напрямку освоєння міліметрового діапазону хвиль і створення перспективних радіоелектронних систем для бронетехніки й систем високоточного озброєння. Уже в період незалежності України ДП ЛНДРТІ був підприємством України з розробки інформаційно-керуючих систем для бронетехніки і створення комплексів засобів автоматизації ракетних військ і артилерії. До складу ЛНДРТІ входило також Запорізьке спеціальне конструкторське бюро авіаційних бортових систем, яке спеціалізувалось на розробці та впровадженні бортових авіаційних систем держрозпізнавання "свій-чужий". Але наразі воно вже припинило своє існування. 

З презентації продукції заводу за 2009 рік

Працівники інституту мали понад 2500 авторських свідоцтв і свідоцтв на промислові взірці, понад 50 патентів України на винаходи і промислові взірці, 9 патентів у закордонних державах та 2 свідоцтва на товарні взірці. 

Та попри увесь цей багаж напрацювань, якщо ЛНДРТІ виставлять на приватизацію, то потенційного інвестора зацікавить хіба що територія та будівлі, які, до речі, уже частково розпродані. Зокрема, корпус за адресою Наукова, 7-В тепер належить IT-компанії "Елекс". Частину приміщень головного корпусу займає Школа вільних та небайдужих, а на місці їдальні – супермаркет АТБ.    

Втрачене ціле покоління науковців-радіотехніків

"Держпідприємство ЛНДPTI – це не тільки будівлі. Це насамперед люди. Була створена потужна наукова школа, яка займалась радіолокаційними вимірюваннями, створенням нових сучасних видів озброєння. Але зараз тих кадрів уже немає, і саме це – найбільша втрата, – каже професор кафедри автоматизованих систем управління Львівської політехніки Іван Цмоць, який також свого часу працював у  ЛНДPTI. – Не зовсім правильно очікувати, що науково-дослідна установа буде прибутковою. Наукові розробки не бувають прибутковими. Лише тоді, коли те, що розробили, починають випускати серійно, можна говорити про якийсь прибуток. А сам процес розробки потребує фінансування. Щоб щось розробляти, потрібно мати колектив, напрацювання. Треба виховати науковця, який буде у цій сфері висококласним спеціалістом, а це затратна річ. У людину треба інвестувати. Аби зберегти кадри інститут, потрібно було фінансування, потрібно було платити людям зарплату. На жаль, втрачені науковці, які працювали саме у цій сфері". 

За словами професора, радіолокаційні станції різного діапазону, над якими працювали в інституті, надзвичайно важливі для військових. І для посилення обороноздатності країни було б корисно мати науково-дослідну установу, яка працювала б над новими розробками чи вдосконаленням тієї радіотехніки, яку використовує ЗСУ. Однак відновити інститут, на його думку, малоймовірно.

"Знаю, що багато хто з колег з інституту за власною ініціативою працював над головками наведення для ракет, брали участь у розробці “Стугни". Але все це люди, яким зараз за шістдесят. Молодих немає. Ми втратили ціле покоління науковців", – каже Іван Цмоць. 

За словами Артура Боднарука, залишки колективу інституту працюють на ЛОРТА.

"Розвалити таку потужну установу було легко, а відновити практично нереально. Хоча якщо є бажання та за умови належного фінансування, мабуть, можна було б. Але це точно не легкий і не швидкий процес", – каже він.