Свобода і Гідність – це стиснуті зуби й бажання йти до кінця. До нашої ще такої далекої, але вже такої близької Перемоги. Блог Антона Петрівського

А в якій Україні вона буде жити? Це питання мене хвилює вже давно. І я не маю відповіді на нього. Бо це залежить не лише від мене.

Сьогодні складно всім. Воякам на фронті, які по коліна в багні "ловлять" 120, 152 і іншого калібру снаряди. Важко вдовам загиблих вояків, які опинились віч-на-віч з розбитими мріями.

Складно внутрішньо переміщеним сім'ям, які тимчасово живуть у гуртожитках і інших, не надто комфортних приміщеннях. Важко дітям, які змушені вчитись в умовах війни, а за кордоном вчитися за двома програмами. Важко мамам, які зараз не можуть пообіцяти і дати своїм дітям усе те, що вони могли дати до 24 лютого.

Важко стареньким людям, які нікуди не поїхали з зони бойових дій, бо нема куди вже тікати і не хочеться на старості літ кудись тікати. Вони хочуть померти у своїх хатах.

Важко людям, які втратили свій бізнес і починають з нуля. Важко без світла, а багатьом і без тепла. Важко 9 місяців бігати посеред ночі в укриття. Важко планувати нове майбутнє, бо сьогодення відібрало попереднє майбутнє. Важко всім. Всі втомилися.

Але чи можемо ми собі дозволити, щоб наша втома відібрала (вкотре) в нас подарований нам шанс на СВОЄ майбутнє? Саме своє, наше, сплановане і побудоване нами. Без чужих цінностей, чужих вказівок, чужої національної пам'яті, чужого всього.

Чи можемо ми собі зараз, в цей переломний переможний момент дозволити собі слабкість і зневіру?

Уявіть собі і загляньте в скляні очі дитини, яка в 1933 році не хотіла нових іграшок, а просто хотіла їсти, лежачи біля мертвої мами.

Уявіть собі і загляньте в очі тим українцям, яких вивезли з їхніх домів в холодні бараки сибіру, без світла, унітазу і ванни. І вони ще там народжували дітей.

Уявіть собі і загляньте в очі українським воякам, які в часі другої світової вмирали за майбутню нашу Незалежність. Саме майбутню, бо вони усвідомлювали неможливість її здобуття тоді. Вони помирали по лісах і криївках приреченими. І в гарнізонних храмах їх ніхто не відспівував, а багато хто з них не отримав навіть могили.

Уявіть собі і загляньте в очі вашим дітям у майбутньому. Коли ви, "втікаючи" від війни і власної Гідності, не будете мати відповіді на питання вашої дитини "чому так сталось, що ми знов програли?"

Уявіть собі, що ми програли за крок до...

Гідність і Свобода – це не лише фотка з українським прапором (хоча це також важливо). Свобода і Гідність – це стиснуті зуби і бажання йти до кінця. До нашої, такої ще далекої, але вже такої близької Перемоги. Свобода і Гідність – це бути впевненими, що колись ми заглянемо в очі нашим дітям і з усмішкою їм скажемо: "Так, ми це зробили. Ми змогли. Ми сильні. І так буде завжди".

З днем Гідності і Свободи, сильні українці! (українці сильні)

Джерело

Про автора: Антон Петрівський - старший сержант 80-ї окремої десантно-штурмової бригади

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.