Займався євроінтеграцією України понад століття тому: минає 150 років з дня народження правника і посла до австро-угорського парламенту Володимира Сінгалевича

Еспресо.Захід розповість про видатного українця, з дня народження якого 13 січня виповнюється 150 років. 

Біографічна довідка Володимира Сінгалевича

Народився Володимир Сінгалевич 13 січня 1875 року у селі Москалівка, що зараз входить до складу Косова, в сім'ї Якова Сінгалевича, греко-католицького священника. 

У 1893 році закінчив правничий факультет Львівського університету.  Працював у судових установах Кам'янки Струмилової (нині Кам'янка-Бузька), Перемишлян та Глинян.

Провідний член Української національно-демократичної партії. 

Політична діяльність

У 1911-1918 Сінгалевич був послом до австрійської Державної ради у Відні, у 1913-1914 роках – послом до Галицького крайового сейму. Там відстоював права українців, зокрема реформування шкільної освіти в Галичині. Особливу увагу приділяв захисту економічних та культурних прав.

Так про Сінгалевича писав у своїй праці "ЗУНР 1918–1923. Уряди. Постаті" Петро Хмельовський:

"Посол неодноразово порушував питання недосконалої системи шкільної освіти в Галичині, звертав увагу на проблеми переслідування української шкільної молоді".

У грудні 1911 року Сінгалевич вніс на розгляд парламенту законопроєкт, яким передбачалося суттєве обмеження впливу русофілів на суспільно-політичну ситуацію у Галичині. Із вересня 1914 року був заступником голови Бойової управи Українських Січових Стрільців у Відні.

Листопадовий чин

Під час українського повстання у Львові, яке було організоване в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською Національною Радою силами Українських січових стрільців – Листопадовий чин, брав активну участь у його підготовці. Після Листопадового чину Сінгалевич організовував українську адміністрацію на Стрийщині.

"В місті Стрию організовується велика міська поліція. Комунікаційні засоби, як биті шляхи й залізничні шляхи, обставлені військовими патрулями. Військовим комендантом є сотник Котович. Зайнято податковий уряд з готівкою. В місті й повіті панує повний супокій, життя пливе нормальним шляхом", – писала газета "Діло" 12 листопада 1918 року. Представник УНР Федь Підгорецький про становище у Бориславі і Стрию писав, що "Сінгалевич поки що є диктатором цілої Стрийщини і очікує на прикази від Національної ради".

Представник УНР на Заході

"Сінгалевич брав участь у двох нарадах послів і голів дипломатичних  місій УНР, які впродовж 1919 р. вперше проводилися в дипломатичній історії України. У першій з них, яка відбулася 18– 22 червня 1918 р. у Відні, взяли участь: міністр закордонних справ В. Темницький, посли В. Липинський, М. Василько, М. Порш, Д. Левицький, а також – радник-посланник М. Левитський, радник делегації УНР у Парижі С. Томашівський, радник президента ЗУНР Є. Петрушевича і радник В. Темницького А. Жук. Нарада розглянула головні засади зовнішньої політики УНР у контексті особливостей тогочасної міжнародної ситуації. За словами історика О. Павлюка, на ній було підкреслено, що попри тимчасові невдачі, провідною ідеєю української міжнародної політики залишалася державна незалежність усіх українських земель", – писав Хмельовський.

Також був організатором встановлення української влади у Стрийському та сусідніх повітах. Член УНРади ЗУНР 1918– 1919 роках.  В її станіславських сесіях участі не брав — перебував у Відні, де працював у австрійській Ліквідаційній комісії. З квітня 1919 обіймав посаду дипломатичного представника ЗО УНР у Відні.

1 серпня 1920 року призначений Є.Петрушевичем уповноваженим у справах фінансів, торгівлі та промислу, в 1922 році –  уповноваженим для внутрішніх справ. Дев'ять років був директором Земельного банку у Львові. 

У січні 1931 став членом-засновником Українського католицького союзу. (суспільно-релігійна організація, заснована у Львові того ж року з ініціативи митрополита Андрея Шептицького). Восени 1939 року емігрував до Австрії, де у віці 70 років помер у місті Бреґенц (1945)