"Замерзали, недосипали, але це було неймовірно": Тарас Бенях про похід на унікальній козацькій чайці "Пресвята Покрова" до Лондона

Збудована у 1992 році неподалік Львова зусиллями групи ентузіастів з львівського козацького товариства "Кіш" під керівництвом художника-реконструктора Василя Качмара, за понад три десятиліття чайка пропливла чимало морів й відвідала багато європейських країн: від Дніпра до узбережжя Європи. Вона чи не єдина роками представляла Україну на міжнародних морських фестивалях. Це були масштабні заходи у Франції, Нідерландах і Великій Британії. Самою своєю присутністю на міжнародній арені "Пресвята Покрова" невтомно нагадує, що Україна – морська держава з давніми традиціями мореплавства, яскравою та багатогранною культурою і неймовірними, вправними людьми.

У свою мандрівку на зимовий сезон до Лондона унікальний на сьогодні човен вирушив із французької Бретані. Сюди за свою історію він прибув удруге – через 32 роки після першого візиту. У порту Великої Британії він проведе кілька найхолодніших місяців, а вже навесні команда зможе будувати нові плани щодо подорожей, кожна з яких стає чималим кроком у культурній дипломатії та промоції України у світі.

Про похід до Лондона, підготовку, участь "Пресвятої Покрови" в презентації України за кордоном і любов до моря журналістка "Еспресо.Захід" Андріана Стахів поговорила з одним з її капітанів, а разом із тим знаним українським художником і військовим, Тарасом Беняхом. Власне життя Тараса невідривно пов'язане з чайкою ще від моменту її творення. І навіть перебуваючи на службі у ЗСУ, він знаходить можливість долучитися до того, аби вона й далі заявляла про себе, про українську історію й культуру, на міжнародних плацдармах. 

Фото: facebook-сторінка Козацька чайка "Пресвята Покрова"

Тарасе, розкажи, будь ласка, з чого починалася ідея мандрівки саме до Лондона? 

Ініціатором мандрівки до Лондона є Олександр Муляк. Свого часу він подзвонив до Мирона Гуменецького й запропонував, щоб чайка "Спас" (не "Пресвята Покрова", а саме "Спас") прийшла в Лондон. Але Мирон сказав, що це нереально. Тому що, по-перше, триває війна, а чайку треба забирати з Черкас, ще й ремонт робити перед тим. Тоді ми порадилися і він запропонував узяти "Пресвяту Покрову". Я кажу: звичайно! Це ж буде простіше, вона вже є за кордоном, не буде проблеми з тим, що потрібно її вивозити.

І ми зійшлися на тому, що треба ремонтувати "Пресвяту Покрову". Я тоді вже був у війську, звичайно, а Мирон ще ні, тож він поїхав подивитися на "Покрову", побачити, що треба зробити. А роботи виявилося страшенно багато. Він так і сказав тим людям, що дуже багато роботи є, як ви на то? І вони погодилися. Так усе й почалося, Мирон кілька разів їздив з різними людьми, всі були віком за 50 і 60 років. Щоб робити цей ремонт, завезли дерево, доставили у Францію.

З України? 

З України, так. Ось так і працювали. Потім ще французи знайшли дуже гарні дошки: знайшли дуба, врізали цього дуба, порізали на дошки. Тобто було достатньо дерева на всі ремонтні й реставраційні роботи.       

Скільки часу тривали ремонтні роботи? Коли все почалося? 

Орієнтовно з березня 2023 року. Це відбувалося в кілька етапів, їздили упродовж 2023 року. А коли залишався останній етап, уже на початку 2024 року, їх не випустили за кордон. Далі вже Мирону прийшла повістка і він пішов служити. 

Ви разом служите чи ні? 

Ні, от служимо не разом.

Фото: надав Тарас Бенях

До речі, скажи, будь ласка, хто надавав кошти для всіх робіт?

Як я казав, ініціатором був Олександр Муляк. Це українець, який живе у Великій Британії, колишній пластун, а коштами долучався його колега, який також українець. Це були приватні кошти, але українські.

Я найперше думала, що були і французькі кошти залучені... 

Ні, французи нам допомогли тим, що знайшли куточок для чайки, де її підняли, де вона стояла на березі, де можна було працювати. Так само тих людей, які приїжджали на ремонт, вони гостили, приймали у себе вдома. 

А ти не їздив на ремонт, тільки вже в цю подорож?

Мене частково ремонт зачепив. Власне це мала бути поїздка Мирона, тоді, коли його не пустили. І треба було все ж таки їхати завершити ремонтні роботи, а тоді піти на святкування у Брест (місто та муніципалітет на північному заході Франції, – ред.). І це святкування у Бресті було під питанням. Але мені вдалося поїхати: взяв відпустку, мені дозволили виїхати під час неї за кордон. Тож коли я приїхав, ми завершили ремонтні роботи, поставили чайку на воду і пішли в Брест. 

Це був її перший спуск після ремонту?

Так-так, потім ми вернулися назад у Шатолен. Там чайка залишилася, ми повернулися всі в Україну, а французи на нашій чайці пішли ще на одне святкування по каналу. Теж дуже багато репортажів є у французькій пресі, як вони ходили, тобто це вже була чисто французька команда. 

Так цікаво, на українській чайці була не тільки українська команда...

Та, французька команда, але під українським прапором.    

Розкажи детальніше, будь ласка, що було у французькому Бресті, фестиваль?

Так, у Бресті тоді відбувався один із найбільших фестивалів світових старовинних кораблів, який проводять раз на чотири роки. Кожна держава має за честь представляти там свій корабель, своє судно. 

І чайка була єдиним представником України? 

Чайка завжди є єдиним представником України, тому що українська держава на такі святкування нікого не відряджає взагалі, в принципі. Тобто чайка всі ті роки представляла державу, але завжди на приватних засадах, на групі ентузіастів. Тому що, якби держава мала представляти, то принаймні мали б якусь підтримку зробити – консульську, медійну, рекламну, якісь кошти виділити, натомість цього ми ніколи не отримували від держави.

Ти займаєшся чайкою вже стільки років, напевно, маєш особливу любов до неї.

Звичайно! Всі, хто був на чайці, десь колись свого часу отримали таку дозу любові. Хтось більшу, хтось меншу. Але фактично цей проєкт, чайка, ще з1990-х років, комусь узагалі життя змінив дуже, комусь частково. Вніс свої корективи в життя кожного члена екіпажу. 

Фото: надав Тарас Бенях

І у твоє?

І в моє теж. Я став, окрім художника, ще й моряком.

Ти, певно, дуже любиш море? 

Люблю. Відколи на чайці, я море однозначно люблю.

Як це – бути капітаном у такому доволі непростому і тривалому поході? Як воно взагалі є?

Уже в самому поході на Лондон з Франції ми вирішили між собою, що капітаном буде Мирон Гуменецький, а я буду його замісником, другим капітаном. Бо коли ми йшли на Брест, то я тоді був, Мирона не було і вибору не було. А вже в цій мандрівці – Мирон. Він вклався дуже багато, значно більше. Я навіть не можу порівнюватися. Він їздив стільки разів, вклав дуже-дуже багато часу, фактично весь тягар цього ремонту взяв на себе. А я приїхав тільки от тоді перед святкуванням, щоб завершити цей ремонт. І потім ми вже разом приїхали й іще три тижні працювали разом уже перед Лондоном. 

А бути капітаном? Бути капітаном – це, з одного боку, гордість, що ти капітан такого човна, тому що чайка – це вже історія. Хай там як, для України це вже історія, такий значний клапоть історії. Все ж таки це понад 30 років. Розумієш, жодне інше судно таке не може цим похвалитися в Україні за час незалежності. Були якісь спроби щось будувати, але це все таке було, трошки смішне. А чайка – це судно, яке пройшло всіма водами довкола Європи самостійно. Вона показала свої морехідні властивості. Це дуже круто насправді, я вважаю. 

Фото: надав Тарас Бенях

Якщо не помиляюся, вона раніше вже подолала понад 30 тисяч миль, а цей похід тільки збільшив пройдений шлях? 

Так, усе так, звичайно. 

Сам похід. Що було тобі найважчим?

Найважчою була підготовка, коли ми ще завершували ремонт, робили багато. Треба було працювати з ранку до вечора, і робота була досить важка. Та й ніби потребувалася б допомога якась, але не було звідки її брати, тому це була важка фізична робота. А потім сам похід – це було класно, супер. Попри те, що ми в поході й мокли, й гойдалися сильно, у шторм потрапили. Холодно було, замерзали, недосипали, звичайно, але це було неймовірне моральне задоволення. 

Як ви переживали шторм, ви ж постійно перебуваєте на палубі? 

Це не був такий сильний шторм, у який чайка потрапляла колись ще раніше. Він був в кайф, тобто гойдаєшся так, розумієш, ловиш хвилю, задоволення. Потім уже то трошки змучило, бо набридло вже – цілу ніч йдеш-йдеш-йдеш, тебе гойдає, вже хочеться спокійного моря. 

Але ти власне вже ходив багато разів, напевно, це не перший твій шторм? 

Ну, звичайно, так, це таке звичне явище. Та й це не був той шторм, який би налякав.     

То він вас не надто затримав?

Затримав трохи, ясно. Ми втратили якусь більшу кількість годин на цю боротьбу з хвилями, але щоб кардинально, то він подорожі не згіршив, такого не було.     

Як вас зустріли в Лондоні?   

Під час зустрічі прийшло багато людей, відгукнулися українці. Саму цю зустріч, прихід чайки, ми дуже гарно зробили, класно було, супер, хоч насправді ми прибули ще в четвер, а вона була запланована на суботу. Тому власне в суботу переважно прийшла наша діаспора, були трошки й місцеві. Навіть мер цього району прийшла. 

Здається, до вас і Валерій Залужний завітав на зустріч... 

Так-так, приходив до нас Залужний, ми з ним зустрілися, побесідували, дуже гарно було. 

Фото: надав Тарас Бенях

Які подальші плани чайки? От зараз вона зимує в Лондоні, а що далі? 

У цій подорожі мала бути ще одна дуже важлива зустріч, а саме з двома українськими кораблями. Це кораблі, які Британія передала Україні. Але вона не відбулася. Тож ми маємо надію, що це відбудеться навесні, можливо. 

Як щодо наступних мандрівок, плануєте їх?

Ще не дуже плануємо, але хочеться. До Іспанії, можливо, підемо, в Іспанії ми ще не були, а хочеться в якісь тепліші краї трошки. Але загалом чайка далі виконуватиме свою місію культурної дипломатії, вестиме просвітницьку роботу, як це робилося й досі.

А тим часом одразу після повернення з мандрівки Тарас повернувся до свого місця служби у лавах 125-ї бригади ТрО – боронити Україну від окупантів на лінії фронту та вимріювати нові здобутки у світових водах для "Пресвятої Покрови".