Як січові стрільці змусили росіян відступати: минає 110 років із часу боїв на горі Маківка

"Еспресо.Захід" розповість про передумови,  перебіг і значення боїв за Маківку.

Передумови та стратегічне значення бою за Маківку

Маківка – це гора у Високому Бескиді, за 8 км на північ від Славська на Львівщині. Гора Маківка, через яку з лютого 1915 пролягла лінія фронту, складалася із трьох вершин — північно-західної, центральної й східної. Маківкою вважалася середня, найвища вершина (958 м), відзначена на картах того часу як "висота 958". Гора розташована між шосе (у долині річки Орява) та залізницею (у долині річки Опір). Шосе з'єднувало Мукачево зі Львовом і Стриєм.

Маківка мала стратегічне значення завдяки своєму розташуванню та висоті. Контроль над нею дозволяв домінувати над навколишніми територіями й забезпечувати перевагу в бойових діях. 

Українські січові стрільці (УСС), які входили до складу австро-угорської армії, отримали наказ утримувати позиції на горі, незважаючи на чисельну перевагу противника. Бої тривали між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії Ігнаца фон Фляйшнера (у складі якої й воювали УСС) і російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Володимира Альфтана. 

Хрест на горі Маківка під час війни. Фото: Вікіпедія

Початок бойових дій на Маківці

Згідно зі спогадами, що їх залишили січові стрільці, їхні курені, включені до складу 130-ї бригади, прибули на околиці Маківки 8 (21) березня 1915 року. У цей самий час до легіону УСС, чисельність якого скоротилася на 2/3 від його первісного складу через попередні кровопролитні бої, прибуло поповнення, набране з навколишніх русинських (українських) сіл. Стрілецькі курені знову довели до первісної чисельності у 2000 осіб.

За даними австро-угорських джерел, станом на 18 квітня (1 травня) 1915 року до бойового складу 130-ї бригади входили:

• 2 батальйони маршового полку оберст-лейтенанта Маєра
• 2 батальйони 35-го ландверного маршового полку оберст-лейтенанта Альтмана
• зведений батальйон піхотного полку ландштурму гауптмана Дрозда
• 2 сотні 2-го куреня Легіону українських січових стрільців.

Безпосередній гарнізон висоти Маківка протягом усього часу панування на ній австрійців, становив зведений батальйон гауптмана Дрозда. Батальйон не мав номера й називався "Ляндштурмовий батальйон гауптмана Дрозда".

У ніч з 28 на 29 квітня 1915 року російські війська почали наступ на позиції січових стрільців. Атаку вели з трьох напрямків. Росіяни змогли захопити перші лінії окопів і взяти в полон 114 українських стрільців. Але завдяки ефективному артилерійському вогню противника вдалося відкинути.

Другий штурм гори російськими військами

Проти Маківки діяли війська правого флангу дивізії генерала Альфтана під командуванням командира 2-ї бригади 78-ї дивізії генерал-майора Матвєєва. Генерал Альфтан ввечері 29 квітня 1915 року телеграмою віддав військам генерала Матвєєва бойовий наказ цієї ж ночі захопити гору Маківку. Наказ був свідомо нездійсненний, бо неможливо було так швидко зосередити необхідні для атаки свіжі сили. У підсумку штурм гори 30  квітня – 1 травня 1915 року відбувався двома батальйонами 309-го Овруцького полку (1200 багнетів) і 4-м батальйоном 148-го піхотного Каспійського полку (500 багнетів).

Перші два штурми російських військ 29 квітня та 30 квітня — 1 травня були відбиті з великим втратами для них. Січові стрільці неодноразово контратакували, відкидаючи противника назад. Особливо відзначилися курені Гриця Коссака і Василя Дідушка.

Третій, вирішальний штурм Маківки

Ще одна атака розпочалася 21 квітня (4 травня) о четвертій ранку. Генерал Матвєєв наказав призначити в кожну роту нападу по кілька нижніх чинів Овруцького полку, які вже побували на Маківці й були знайомі і з місцевістю, і з ворожими укріпленнями. Російські піхотинці наблизилися до позицій супротивника на сотню кроків. Там їм наказали обкопатися й чекати темряви для вирішальної атаки.

Після запеклого штикового бою 3-4 травня росіянам таки вдалося заволодіти Маківкою, при цьому були залучені всі наявні резерви. Овруцький і Кременецький полки були цілковито знекровлені, втративши 3000 бійців убитими й пораненими. Втрати австро-угорської армії були не меншими. Серед Січових стрільців 42 загинули, 76 дістали поранення, 35 потрапили в полон.

У цьому бою росіяни зафіксували один із перших випадків застосування вогнеметів, хоча навіть не мали терміну, щоб їх описати. Від вогню з вогнеметів у бою загинуло близько ста російських солдатів, багато хто одержав опіки. Також оборонці заклали на схилах гори фугаси, тож росіяни, навіть узявши Маківку, підривалися на них.

Зрештою здобуття вершини, яке планували на 29 квітня, росіяни змогли здійснити лише 4 травня. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ і через тиждень змушені були відступати перед австрійськими підрозділами. Особливою мужністю під час боїв за Маківку відзначилися частини Українських січових стрільців.

Значення боїв за Маківку

Історики порівнювали бій за Маківку з Фермопільською битвою, стверджуючи, що події на Маківці мали велике стратегічне значення для всього театру війни на Карпатсько-Галицькому напрямку. Перемога легіону УСС над переважаючими російськими силами на горі Маківці не дозволила російським військам охопити правий фланг німецької Південної армії, подолати Карпатські хребти на напрямку Стрий – Мукачево й вийти в долини для наступу на Будапешт і Відень. Це могло мати катастрофічні наслідки для австро-угорської армії.

Уже 2 травня 1915 року розпочався "Горлицький прорив" австро-угорських військ. У ніч на 13 травня росіяни поспішно покинули Маківку. Вершину, що дісталася російським військам з величезними втратами, залишили через 9 днів без жодного пострілу.

У 1920-х роках члени Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 1930-х українська молодь розпочала масові паломництва на "горбочок" на Маківці.

"На тім майже 1000 метровім шпилі між Тухлею і Головецьком висипали могили 34 юнакам-героям. Ці могили це наш перший військовий цвинтар. На Маківці повинен станути величавий пам’ятник, гідний жертви героїв, що там спочивають, а сама Маківка повинна стати прощею для земляків-патріотів. Поки що Філія Т–ва Охорони Воєнних Могил у Сколім, на спілку з матірнім Т–во–м, помістять у церкві в Грабівці Скільськім (сільці біля підніжжя Маківки) пам’ятну металеву таблицю з іменами похованих на Маківці УСС", – писав часопис "Діло" в 1932 році.

У 1998-1999 роках цвинтар Січових стрільців відбудували: тут встановили 50 хрестів на могилах січовиків і пам'ятник на честь тих січовиків, яких ідентифікувати не вдалося. На державному рівні героїв Маківки почали відзначати з 2010 року, після указу президента Віктора Ющенка.

Бої на горі Маківка оспівані в українському фольклорі, зокрема в народній пісні "Там на горі, на Маківці".