Без газових камер було вбито більше людей, ніж у Майданеку: 91 рік тому у Львові розпочалася ліквідація Янівського табору 

"Еспресо.Захід" розповість більше про це Янівський концентраційний табір, історію його створення та умови життя.

Де у Львові був розташований концентраційний табір

Янівський табір у Львові складався із двох частин – філії німецької фабрики спорядження (Deutsche Ausrüstungswerke, DAW) і створеного згодом табору примусової праці Lemberg (Zwangsarbeitslager-Lemberg, ZAL-L).

Табір примусової праці Lemberg (Янівський табір), фото: lia.lvivcenter.org

Розташований на околиці міста Янівський табір був безпосередньо пов'язаний з львівським ґетто, звідки євреїв відправляли на примусові роботи або ж безпосередньо на смерть. Таке місце виділив староста Львова Юрій Полянський на вулиці Янівській (нині Шевченка). Тут були складські приміщення єврейського промисловця Штайнгауза, вулиця прилягала до залізничної станції Клепарів, звідки тисячі євреїв потім транспортували до табору смерті у Белжеці й Собіборі.

Ворота Янівського табору, фото: Ghetto Fighters' House

Історія створення табору

Створення Янівського концтабору було пов’язане з потребою нацистів у використанні безоплатної праці єврейського населення в окупованому Львові. На той час у місті проживало близько 160 тисяч євреїв – це була третя за чисельністю єврейська громада серед довоєнних міст Польщі.

Надалі Янівський табір мав стати одним із ключових елементів нацистського плану "остаточного розв'язання єврейського питання".

Табір примусової праці Lemberg (Zwangsarbeitslager-Lemberg, ZAL-L) організували на початку 1942 року поруч із Німецькою фабрикою спорядження (Deutsche Ausrüstungswerke, DAW). Першим його комендантом став унтерштурмфюрер СС Ґустав Вілльгаус.

Окрім того, Янівський табір виконував роль транзитного табору для депортації євреїв зі Львова (а також околиць): звідти їх везли на смерть у центри винищення.

Янівський табір також служив місцем ув'язнення для короткострокового покарання осіб неєврейського походження, які порушували приписи німецької влади.

Роль Янівського табору

Історик Вейтман Вейд Беорн розповідає, що Янівський табір вирізнявся серед інших таборів на Сході своєю роллю постійного транзитного осередку. Під час війни через нього, ймовірно, пройшло не менше 200 000 людей. Американська історикиня і дослідниця Голокосту Венді Лауер називає цей табір "найбільшим єврейським трудовим та транзитним табором в Україні".

Водночас Янівський табір був місцем масових убивств тисяч євреїв. Частину жертв вбивали безпосередньо в таборі, інших депортували до Белжеця чи Собібора. Під час таких "пікових" періодів масових убивств відбувалися й менш масштабні, але чисельні "рутинні" розстріли.

Після завершення операції "Райнгард", коли табори на кшталт Белжеця припинили роботу, Янівський табір став головним місцем масових вбивств у межах "остаточного вирішення" для Львова та його околиць. Тут, окрім євреїв, убивали також психічно хворих, іноземців — громадян Америки, Британії та Палестини, а також італійських в’язнів після капітуляції Італії у 1943 році.

Дослідник Мартін Вінстоун припускає, що загальна кількість загиблих у Янівському таборі перевищує кількість жертв у Майданеку, який вважають табором смерті.

Табір примусової праці Lemberg також служив тимчасовим навчальним центром і базою для вбивств: саме звідси есесівці відправлялися керувати таборами та ґетто в дистрикті Галичина, а згодом ліквідовувати їх. Після завершення операцій вони поверталися сюди "додому".

Янівський табір брав активну участь у масовій експропріації єврейського майна – від вилучення цінних речей перед стратою до сортування та ремонту одягу з Белжеця, який відправляли назад до Рейху.

Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер (у центрі праворуч) на офіційній екскурсії по Янівському концтабору. Крайній праворуч – комендант табору Фрідріх Варзок. 1942 рік, фото: museumterror.com

Умови життя в таборі

Як розповідає кандидат історичних наук Олександр Пагіря, після прибуття до табору в’язнів піддавали принизливій перевірці, під час якої забирали всі речі, крім одягу. Потім їх відправляли до бараків. У таборі діяв режим виснаження та масового вимирання в’язнів. Раціон складався лише зі склянки ерзац-кави вранці, миски баланди з нечищеним гнилим буряком і картоплею, а також 150–200 грамів хліба.

Через таке харчування в’язні часто не витримували в таборі понад два-три місяці. Особливо важкими були останні місяці 1942 року та перша половина 1943-го, коли термін життя в таборі скорочувався до п’яти-шести тижнів. Весь табір обслуговувала одна маленька кухня.

Виживанню сприяв чорний ринок, що існував завдяки передачам з ґетто. Зв’язок підтримували також вільнонаймані працівники майстерні з міста, які продавали євреям товари за завищеними цінами.

Бараки були дерев’яні, брудні, деякий час їх узагалі не прибирали. Раз на тиждень організовували похід до бані, який часто перетворювався на катування через різні змагання, що влаштовували наглядачі.

У таборі панувала антисанітарія. Медичних оглядів фактично не проводили. Найчастіше "лікуванням" ставали розстріли: есесівці регулярно заходили до лікарні й забирали хворих в’язнів. У червні 1942 року в таборі стратили 180 хворих євреїв. В’язням заборонялося хворіти, тому вони намагалися приховувати свої недуги.

"Танго смерті"

Влітку 1942 року у Янівському таборі Львова за ініціативою заступника коменданта унтерштурмфюрера Ріхарда Рокіти створили оркестр з ув’язнених музикантів і композиторів міста. Керували ним скрипаль Леопольд Штрікс та диригент львівської філармонії й опери Якуб Мунд. Кількість учасників коливалася від 30 до 60 людей.

Музиканти Янівського табору, як і в інших німецьких концтаборах, мали особливий статус і певні привілеї під захистом Рокіти. Їх зазвичай не залучали до фізичної праці, вони грали для наглядачів СС і коменданта табору Густава Вільгауса.

Рокіта свого часу наказав музикантам написати особливу мелодію знищення, що отримала назву "танго смерті". Нацисти змушували оркестр виконувати цю мелодію під час масових страт євреїв. Для багатьох в’язнів ця мелодія стала останнім звуком, який вони почули перед смертю. Оркестр також грав під час проведення селекції в’язнів із ґетто та їх вантаження у вагони-телятники на станції Клепарів для подальшого відправлення в табори смерті.

оркестр Янівського концтабору виконує "Танго смерті", фото: museumterror.com

Ліквідація табору

У вересні 1943 року в таборі перебували близько семи тисяч євреїв та 225 людей інших національностей. Через ситуацію на фронті німці прагнули остаточно розв’язати "єврейське питання" та встановили крайній термін – кінець листопада 1943 року.

Деякі в’язні дізналися про це й готували плани втечі. Існують свідчення, що напередодні ліквідації табору, 18 листопада, під час виходу на роботу одна з підпільних груп напала на охоронців біля воріт, інша – біля приміщення вартових. 

Німці провели п’ятиденну операцію, під час якої втікачів розстріляли. Відомо, що група з 23 людей вижила. Ця спроба повстання стала офіційним приводом для ліквідації табору. Під час останньої розстрільної акції було вбито близько п’яти тисяч євреїв.

На цьому табір не припинив існування, але працював вже в іншому форматі – табору примусової праці. Там утримувалось близько тисячі осіб. У квітні 1944 року, коли радянська авіація бомбила Львів, було знищено частину табору, і 15 євреям вдалося врятуватись. Решту в липні 1944 року евакуювали на Захід.