Створити народне мистецтво: День народження творця "бойчукізму"

"Еспресо.Захід" розповість, чим цікаве мистецтво "бойчуків" та яким був життєвий шлях Михайла Бойчука.

Від малювання в закутках до визнання в Парижі

Фото: Вікіпедія

Рідне село Михайла - закуток за 18 кілометрів від Теребовлі, село Романівка. Його батько був рільником, а мати звичайною селянкою. В сімї було багато дітей, а після смерті матері, батько Михайла вдруге одружився.

Майбутній митець з дитинства мав творчі здібності. У 16 років в 1898 році Михайло прибув до Львова для навчання в малярській школі. Навчався в студії Юліана Панькевича у Львові. Здібного учня підтримували члени Наукового товариства ім. Т. Шевченка. На кошти НТШ і митрополита Андрея Шептицького він навчався у Віденській академії мистецтв, потім — у Леона Вичулковського в Краківській.

У 1908 році Михайло Бойчук опинився в Парижі, де вивчав творчість Сезанна, Ренуара і нового художника Пікассо. Творчість цих митців породила сумніви у молодому Бойчуку щодо академічної рутини і пробудила любов до примітивізму та аналізу сучасної художньої культури через символи й кольори.

Саме в Парижі у нього "виникла думка зробити мистецтво добром, надбанням народних мас". Своїх послідовників, а потім і учнів Бойчук переконував:

"Не бійтеся втратити свою індивідуальність. Хто краще працює, до того приглядайтесь. Не треба боятись запозичувати у іншого, треба намагатися зробити краще. Індивідуальність сама виявиться, коли майстер визріє".

Фото: Вікіпедія

Група митців, так званих "бойчукістів", що утворилася під його началом (Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепинська), свідомо пішли на авторське самозречення, працюючи колективно.

Студіюючи в Парижі історію мистецтв, художники невдовзі прийшли до орієнтації на Візантійське мистецтво й мистецтво Київської Русі, вбачаючи у ньому вершинні явища художньої творчості. Бойчук прагнув саме на таких засадах почати відродження нового українського мистецтва.

У 1909 році він засновує у Парижі майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його творчої школи. Митець прагнув відродити українське мистецтво на основі найкращих досягнень Візантії і Київської Русі. Бойчукісти освоювали техніку настінних розписів "аль фреско" (по мокрому) і "аль секко" (по сухому) барвниками, розведеними воском. Французи назвали ці новації "Renovation Byzantine", згодом відомі як школа українського монументалізму або бойчукізм.

За три роки він повернувся до Львова. Працював над монументальними розписами у декількох цервах, реставрував ікони. На запрошення Російського археологічного товариства провів реставраційні роботи в храмі Чернігівської губернії (1912—1914).

Під час Першої світової війни Бойчука разом з його молодшим братом Тимком як австрійських підданих росіяни заслали в Арзамас, де довелося зазнати напівголодного існування.

Від визнання комуністами до розстрілу НКВД

Фото: Вікіпедія

У 1917 році він опинився в Києві, де почав організовувати Українську академію мистецтв. Реставрував кілька творів у збірці Богдана Ханенка, запропонував метод закріплення фресок у хрещальні Софійського собору.

У 1924 році він став професором Київського художнього інституту. Михайло Бойчук узяв участь у монументальній пропаганді, очолив перші державні майстерні, оформив розписами чимало нововідкритих приміщень, намалював десятки портретів державних діячів.

Цікаво, що у своїх творчих пошуках Михайло Бойчук був близький із мексиканським митцем Дієго Ріверою. Бойчук працював також у галузі графіки. Сучасників митця дивувала його свідома відмова від участі у виставках. За його словами, він же не бачив у цьому потреби, вважаючи, що призначення фресок монументалістів – громадські будівлі й широкі майдани.

Фото: Вікіпедія

Наприкінці 1925 року в Києві було засновано Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що об'єднувала "бойчукістів". АРМУ пропагувала впровадження мистецтва в побут, поєднання його з життям, заперечувала натуралістичний реалізм. Бойчукісти прагнули до національної своєрідності українського мистецтва.

Та ці ідейно-художні принципи не вкладалися в канонізовані рамки "радянського мистецтва", викликали звинувачення у спотворенні образів радянських людей, соціалістичної дійсності. Михайло Бойчук у 1931 році змушений був залишити Київ.

За кілька років його звинуватили у "шпигунстві". Формальною підставою для цього стала творча подорож Бойчука разом із дружиною та учнями до Німеччини, Франції та Італії. Яка мала місце ще у 1926-1927 роках.

25 листопада 1936 року органи НКВС заарештували Михайла Бойчука, а 13 липня 1937 року в Києві разом з його учнями Іваном Падалкою та Василем Седляром розстріляли. Згодом всі фрески Бойчука були терміново заштукатурені і чимало з них знищені.

Значення "бойчукістів" в українському мистецтві

Фото: Вікіпедія

Михайло Бойчук запропонував теорію нового українського мистецтва, що базувалася на українських морально-етичних засадах, самовідданому служінні народові й передбачала творення мистецтва відродженої України. Метою творчості "бойчукістів" була організація життєвого середовища людини, чітка концепція створення національного мистецтва.

Бойчук прагнув реформувати українське мистецтво і створити новий український стиль, який мав стати справді національним та глибоко увійти у повсякденний побут людини.

Художник запропонував теорію нового українського мистецтва. За визначенням мистецтвознавців, "основа бойчукізму — творення національного стилю, який характеризується композиційною ясністю, високою пластичною культурою й вивершеною майстерністю". "Бойчукісти" виробили "концепцію монументального стилю, в якому органічно переплетено орнаментальна площинність, що властиво фрескам Візантії, зі строгою і врівноваженою, ритмічною й колірною гармонією народного іконопису та українських народних картини". Їхнім "творам властиві простота рисунка, граційна ритмічність композицій, раціональне розташування мас і ліній".

На межі 20-х і 30-х років ХХ ст. більшовицька влада посилили жорстоку боротьбу з "куркульськими господарствами" в українському селі. Через домінування у творах "бойчукістів" селянської теми їх звинуватили у пропаганді буржуазно-куркульської стихії, націоналізму й формалізму.

Яскраві тенденції розвитку національного мистецтва у творах "бойчукістів" оголосили ворожими соціалістичній культурі. Результатом боротьби стало знищення багатьох українських художників, їхнього доробку й бойчукізму в цілому. Усі монументальні ансамблеві розписи бойчукістів були знищені. З усього спадку бойчукізму вціліли лише окремі ескізні або камерні роботи. Та попри це, вже за незалежної України "бойчукістів" знову почали цінувати і їх роботи, які вдалося зберегти, захоплюють увагу глядачів на виставках.

Матеріал створений на основі інфомрації з Вікіпедії. 

• Нагадаємо, у Львівській філармонії стартує фестиваль Владислава Любомирського