Цього разу сталося так само. У сім’ї Бріліантових-Ноговичко всі члени родини дуже яскраві, дружні, креативні та неймовірно душевні. І їхні домашні улюбленці – не виняток.
Тож знайомлячись із песиком Рудіком і щуриком Добринею Нікітичем, ми чудово провели час у позитивній і світлій компанії.
Та ще раз переконалися, що не ми знаходимо своїх підопічних хвостиків, а вони обирають нас і відшуковують серед тисяч людей. Потрібно лише допомогти їм у цьому та дати шанс, і для цього піти у правильне місце для зустрічі.
Тварини у нас були завжди. В батьків у дитинстві не завжди були умови тримати собаку, але хом’яків, папуг, шиншил, хворих голубів (і навіть ворон і летючих мишей) було достатньо. Ну, і коти :) Наша перша кішка пішла з дому, коли ми принесли додому згорток з дитинкою на ім’я Нікіта – приревнувала, образилась і не повернулась, скільки ми її не шукали. Друге котенятко витягнули з підвалу, коли доньці Діані був рочок. Зараз кіт уже старенький, живе з бабусею, її улюбленець. Ще мали маленьку безпородну собачку, яка загинула, і після цього ми не думали, що колись ще наважимось на ІНШОГО собаку.
Але історія Рудіка почалась з ініціативи дочки. І як мама не намагалась привернути її увагу в ЛКП "Лев" до маленьких собачок, вона витягнула з кута темної клітки заляканого великого Рудіка й заявила, що це її пес, "і все".
Кожен етап його адаптації був цікавим, ми раділи всім новим досягненням. Перше "гав" на іншого собаку (до цього ми думали, що він не вміє гавкати й усього боїться), перші радощі, перший цьом. До речі, в нас є свій ритуал: повертаючись із прогулянки, Рудік забігає сходами на один проліт вище, щоб просунутися через решітку перил і дати цьомчик. Ще цікава його особливість – він розуміє, що таке дзеркало, може роздивлятись себе. Або вміло використовує люстерка під час "доганялок", коли ми ховаємося за кутом коридору, а він нас вираховує через дзеркала.
Діана вважає, що собачники – це ті, хто має багато собак. Тож ми поки що просто любителі ;)
Ми часто сперечаємось через прогулянки, особливо в дощову погоду і напружені робочі дні, коли всі поспішають, а Діана (чий це обов’язок) спить. І найцікавіше, що Рудік сам не дає її будити, відгороджує головну господиню всім своїм тілом і легенько покусує нас за руки.
Це найвідданіший друг, який буде вас чекати і любити за будь-яких обставин. А ви зможете дарувати свою любов йому. Все решта – це вже додаткові похідні від цієї домашньої гармонії.
Після Рудіка, того ж 2020 року щура, у нас з’явився ручний щурик Добриня Нікітич, а нещодавно його компанія доповнилася дівчинкою. Тож невдовзі буде ще поповнення.
Ми багато подорожуємо, і на початку зіштовхнулися з тим, що Рудік дуже боїться машини (можливо, він колись потрапляв під авто), але потрошку й до цього призвичаюється. Думаємо, що за великого бажання нема нічого такого, чого не можна робити разом з собакою.
Насправді дуже тішить стан справ з бездомними тваринами у Львові. У Чернівцях чи Рівному, наприклад, їх значно більше живе на вулицях, не всі стерилізовані, і вони в набагато гіршому стані.
У Львові ж це хороший мейнстрім – давати прихисток безпритульним тваринам. У нас багато знайомих вчинили так само, і приємно випадково на вулицях зустрічати таких самих одомашнених песиків, які пройшли через ЛКП "Лев". Навіть на вершині гори Пікуй восени зустріли нашого "колегу", а тиждень тому бачили в місті собачку з сусідньої клітки, за долю якого ми дуже переживали, – з господинею, доглянутий і щасливий.
І це дуже крута ідея – розказувати історії тварин, чиє життя змінилось завдяки небайдужим людям.
Текст: Анна Чистякова
Фото: Дарія Бедернічек, Віталій Мудрик
Матеріал підготовлений у рамках проєкту "Пес з небес", який популяризує адопцію безпритульних хвостиків з притулків та стерилізаційних центрів.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.