Розмова російського культуролога, доктора філософських наук, правозахисника Ігоря Яковенка з Антоном Борковським у "Студії Захід" на "Еспресо".
Таке враження, що ми зараз є свідками останніх акордів путінського кривавого військового ультиматимуму. Принаймні з того, як поводиться Скабєєва, говорячи, що Україна, мовляв, готує провокацію. Ми чуємо, що говорить Лукашенко, обіцяючи розміщувати ядерну зброю на території Білорусі. І також, що говорять нам у НАТО. Тож, наскільки я розумію, зараз амплітуда агресії, принаймні в публічному російському просторі, піднесена на небачений рівень.
Я думаю, Путін дуже старанно прикидається божевільним, хоча насправді таким не є. Він чудово розуміє, що спроба вторгнення російських військ в Україну стане кінцем путінського режиму. На жаль, цей кінець супроводжуватиметься великою кількістю жертв і з боку України, і з боку Росії. Проте результатом буде все ж таки завершення багатовікової історії російської імперії. І на це є декілька причин.
Перша – українська армія зараз не та, що була в 2014 році. Тому кількість вантажу "200", який прийде на територію Росії, буде суттєво відрізнятися. І друга – ця ймовірна бійня в центрі Європи, безумовно, призведе до цілком іншої реакції Заходу, попри його "шредеризацію", інертність, страх, недалекоглядність. Кровопролитна бійня в центрі Європи призведе до зовсім інших санкцій, а за бажанням Захід може просто розчавити, як блощицю, путінський режим, позбавивши його доходів від вуглеводнів, обваливши його фінансову систему за допомогою відключення від SWIFT. І в підсумку такий крок, як арешт трильйонів доларів, що їх Путін і його спільники зберігають у західних банках, теж серйозно вплине.
Тому я думаю, що ніякої реальної війни Путін не почне. Так, це така "магічна" практика, я сказав би. Пригадуєте в Гоголя в повісті "Вій" Хома Брут малював крейдою коло перед відьмою і читав молитви, розраховуючи на те, що вона не зможе його перетнути. І справді, відьма не могла перетнути коло. От і Путін робить приблизно те саме – малює "червоні лінії". Він оповив цими лініями практично всю планету: туди не можна, тут не ходи, там не розширюйся тощо. Різниця тільки в тому, що в Гоголя нечисть дійсно намагалася подолати це намальоване коло, а у випадку з НАТО ніхто не збирається на Путіна нападати.
Але ці магічні практики існують, принаймні в його голові. Ми дуже добре пам’ятаємо 2008 рік – вторгнення в Грузію. Ми добре пам’ятаємо початок 2014-го. Ця інерція агресії надзвичайно сильно лякає. Бо війну зупинити значно складніше, ніж розпочати. А тут ми бачимо, що істерика без обмежень.
Ви почали нашу розмову з істерики, яку здіймає Скабєєва та її прибічники в російських ток-шоу. Хочу вам сказати, що на ці ток-шоу часто запрошують генералів. І от генерали не закликають. Катається по підлозі Скабєєва, такі люди, як Коротченко, якісь депутати Держдуми. Вони постійно говорять про те, що буде війна, терміново треба знищити фашистську хунту в Києві за допомогою військової сили. Натомість генерали поводяться зовсім інакше. Вони кажуть, що треба тиснути на Київ економічно, блокувати. Закликають передусім до економічних і дипломатичних заходів, але не до військових. Бо генерали розуміють, що воювати доведеться їм. Співробітники інформаційних військ розпалюють війну, а воювати змушені будуть генерали. Їм доведеться відповідати за кров, у тому числі ховати своїх підлеглих. І в підсумку політична відповідальність лежатиме на військових. Вони дуже добре розуміють, що таке війна, або принаймні багато з них.
Є дві речі, які можуть дійсно спричинити війну і реалізувати невеликий відсоток імовірності. Перша – це так звана випадкова війна, коли може здетонувати щось. Адже велика кількість військ, зосереджена на кордонах з Україною, може в підсумку призвести до якоїсь випадкової провокації: хтось у когось вистрілив – і далі пішла ланцюгова реакція. Такого виключати не можна. До прикладу, умовно кажучи, літак НАТО летить уздовж кордону – і його збили, або корабель НАТО пливе в нейтральних чорноморських водах, а хтось вистрілив
Друге – в момент кризи Путін і його оточення можуть спровокувати, як вони вважають, невелику війну. Але ця невелика війна не буде переможною. Хоч ми розуміємо співвідношення сил. Попри все, така війна не буде для Росії переможною, тому що, повторюся, з одного боку будуть стопроцентні жорсткі санкції, руйнівні абсолютно. Та кількість трун, яка приїде в Росію, суттєво перевищуватиме больовий поріг російського суспільства.
А якщо говорити про психологічний бар’єр, абсорбції, вибачте, трупів. Який він у Росії? Ви дуже правильно відзначили, що вони, напевно, бояться перетнути межу, коли кількість похоронок буде, умовно кажучи, тиснути на суспільство сильніше, ніж вереск Скабєєвої.
Для Радянського Союзу, ми з вами пам’ятаємо добре, це були ті самі 15 тисяч "вантажу 200", які прийшли з Афганістану. Але тоді була інша ситуація – було закрите суспільство, не було вільних ЗМІ, все обговорювалося тільки на кухнях. У результаті війна в Афганістані не стала головною подією, яка переламала хребет Радянському Союзу, але стала одним із визначальних чинників. Тобто серед тих чинників, що зламали хребет Радянському Союзу, афганська війна також була. Оці 15 тисяч трун усе ж лягли на чашу ваг, що переломили ситуацію і сприяли ліквідації Союзу. Проте це було при закритому суспільстві, коли ніхто про це не писав, не було ЗМІ, які детально про це говорили б.
Читайте також: Це стратегія Кім Чен Ина – для того, щоб з ним розмовляли, запускає в білий світ ракети, – Дмитро Орєшкін про Путіна
Зараз у Росії, незважаючи на ту зачистку медійного поля, яку з 2001 року інтенсивно проводив Путін, існує велика кількість ЗМІ. Плюс до цього, звичайно, інтернет, що не піддається повній зачистці. Тому інформація буде швидко поширюватися. Не називатиму ніяких цифр, але для мене абсолютно очевидно, що кількість жертв, яка буде з боку Росії в результаті вторгнення, буде достатньою, щоб переломити ситуацію. Так, є певна кількість диванних вояків, які зараз вимагають знищити Україну і не тільки, однак кількість людей, що готові посилати туди своїх дітей, – незначна. Тому реакція буде дуже серйозна. І тут важливий сукупний ефект, саме сукупний. З одного боку – це доволі потужні антивоєнні настрої у зв’язку з жертвами. Так, російське суспільство позбавлене емпатії стосовно чужих, а Україна завдяки телевізору для російського суспільства стала чужою. Проте стосовно власних дітей, скажімо так, радіус емпатії дуже короткий, тобто він звужується до меж власної сім’ї. І от стосовно власної сім’ї буде емпатія, буде жах. І з другого боку – дуже різке скорочення, погіршення соціально-економічної обстановки внаслідок неминучих санкцій.
А чому саме зараз Путін настільки "збудився" щодо України? Ми розуміємо, що в Росії колосальна епідемія ковіду, розуміємо, що наявні санкції, хоч і не пекельні, проте потужні, достатні. І тут, таке враження, що він, як антишаман з антиреальності починає викликати бурю на себе. Чому саме зараз?
Перша причина – це 2024 рік, а друга – "Північний потік-2", якщо коротко. Очевидно, для Путіна надзвичайно важливо нагнітати антизахідну й антиукраїнську істерику перед виборами, бо на чому йому ще "виїжджати"? Тільки як "рятівник Росії". І очевидно, що Путін спробує щось зробити в практичному плані для того, щоб перед виборами 2024 року зайти як "збирач земель руських". Імовірність того, що він зможе в якийсь спосіб приєднати до себе ще один шмат України, – мізерна, практично нульова. Але він за цей час зможе інтегрувати ДНР-ЛНР.
Друге – це спроба шантажувати Захід, мовляв, "тримайте мене семеро, я зараз нападу на Україну". Це для того, щоби з ним почали розмовляти, і він між іншим сказав би: ну, вирішуйте питання з "Північним потоком-2", і, можливо, я тоді залишу Україну в спокої. От ці дві причини. Ще раз наголошу – 2024 рік і "Північний потік-2".
Ви дуже слушно відзначили момент 2024 року. Але Сполучені Штати вже дуже чітко, конкретно натякнули Путіну, що в разі чогось вони зареєструють законопроєкт, яким його перемогу у 2024 році не буде визнано. Зрештою, про яку можемо говорити перемогу, якщо виборів як таких не буде, а буде момент фіксації написаних в адміністрації президента результатів виборів. Він міг би зайнятися Аральським морем чи озером Байкал, або розпочати, не дай Боже, наступ на Казахстан. Але ж ні. Якийсь внутрішній суїцидальний потяг імперський починається.
Читайте також: Дмітрій Орєшкін: "Бацька випереджає Путіна за ступенем безумства"
Відразу хочу зазначити, що з приводу приєднання частини Казахстану Путін добре розуміє – Казахстан значною мірою грає в багатовекторність на порядок успішніше, ніж це робив свого часу Лукашенко. Тому що Казахстан, з одного боку, опирається на загравання з тюркським світом, адже казахи – це етнічні тюрки. І от загравання з тюркським світом Ердогана відразу забезпечує доволі потужну підтримку з того боку. А з другого боку – Китай. Ще одним потужним союзником Казахстану є, власне, Китай. Тож тут Путіну мало що світить.
А тепер до головного: щодо можливості "намалювати". Цю можливість буде використано, але тут важливий масштаб "намальованого". При всьому розумінні, що дійсно Центрвиборчком може "намалювати" все, що завгодно. Однак треба враховувати, наприклад, ситуацію, в якій опинився Лукашенко, коли він отримав 10%, а "намалював" собі 80%. Це може стати больовим порогом суспільства. Якщо його буде перевищено, то, я, звісно, не впевнений, що вся Росія вийде на вулиці, але принаймні виникне такий стан, коли всі абсолютно розумітимуть, що цей "цар" не справжній. І це розумітимуть не тільки на Заході, а й усередині країни. Бо в ситуації з Лукашенком його врятувало, що за ним був Путін, а хто за Путіним? Тобто за Путіним немає нікого. Ось у цьому і різниця. Лукашенко прихилився до Путіна, розуміючи, що він повністю нелегітимний. А Путіну прихилитися ні до кого.
Тобто йому лишається, так би мовити, "притулитися до сокири"?
Насправді притулитися до насилля, безумовно, можна. Проте тут спрацьовує зовсім інша історія. Ще раз наголошую, зараз у Путіна є все ж якась підтримка народу. Вона невелика, яка саме, сказати складно, хтось її оцінює в 40%, хтось в 30%, але вона є. Ситуація, за якої Путін взагалі позбавляється підтримки серед населення, може призвести до абсолютно іншого результату. Так, сокира в його руках є, силовиків у нього багато. Але в ситуації, коли він опиниться в блокаді, як Лукашенко, хто його годуватиме? Хто, умовно кажучи, годуватиме сокиру, якщо Путін опиниться в повній ізоляції? От перспектива повної лукашенізації – це перспектива його загибелі. Повторюся, в Лукашенка є та сама рятівна стінка, на яку можна обпертися – називається Путін. У Путіна такої стінки немає.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.