Сьогодні – день народження Сергія Параджанова. Топ цитат геніального режисера

Сергій Йосипович Параджанов народився 9 січня 1924 року у Тбілісі (тодішня Закавказька радянська федеративна союзна республіка). Один із представників хвилі "українського поетичного кіно". Започаткував в українському образотворчому мистецтві жанр колажу, який створював на засадах концептуалізму, хоча за життя ці твори перебували в андеграунді, і на виставках з'явились лише після смерті художника.

Світову славу Параджанову приніс фільм за мотивами Михайла Коцюбинського "Тіні забутих предків", відзнятий 1964 року. Фільм став дебютним для Івана Миколайчука, що згодом став відомим актором і режисером, а також одним із символів українського кіно.

Зйомки фільму здійснювалися в справжніх гуцульських хатах села Криворівні Верховинського району Івано-Франківської області та на його околицях. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість. У перший рік прокату фільм переглянули 8,5 млн глядачів..

Стрічка була удостоєна призу на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1966). Та все ж на Заході (там фільм демонструвався під назвою "Вогняні коні") інтерес до нього був значно більшим, ніж на батьківщині. Зокрема Гарвардський університет додав стрічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві

У 1965—1968 роках Параджанов разом з іншими відомими діячами української науки та культури, протестуючи проти масових політичних арештів в Україні, звертався у вищі партійні та державні органи з вимогою роз'яснити причини переслідувань українських інтелектуалів і виступав за проведення відкритих судових процесів, що мало б забезпечити справедливість розгляду справ. Неодноразово висловлювався за дотримання свободи слова у пресі. 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову "про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка", в якій піддавалися критиці кінострічки "Криниця для спраглих" (автор сценарію Іван Драч, режисер Юрій Іллєнко), "Звірте свої годинники" (автор сценарію Л. Костенко, режисер-постановник В. Іляшенко), сценарій С. Параджанова до фільму "Київські фрески". Зазнавши переслідувань і, намагаючись уникнути арешту, був змушений виїхати до Вірменії.

В 1971-му повернувся до Києва. 17 березня 1973 року був заарештований і засуджений до п'ятирічного ув'язнення за гомосексуальність, хоча в обвинувальному вироку були статті і "за спекуляцію", і "за український націоналізм". Швиденько знайшли "жертву насильства" — "члена КПРС" Воробйова. До речі, він виявився єдиним, хто погодився відкрито свідчити проти Параджанова. Інші відмовилися. А один із них — архітектор Михайло Сенін — після розмови у Київському КДБ перерізав собі вени.

25 квітня 1974 року Параджанову дали п'ять років колонії суворого режиму, яке відбував у Лук'янівській тюрмі, колонії в Перевальську. "Гомосексуальна" стаття не давала йому шансів вижити. Однак він став неабияким авторитетом у тюрмі. Подейкують, що до нього приходила делегація у́рок, які засвідчили свою глибоку повагу словами: "Ми комуняк завжди на словах мали, а ти — по-справжньому!". Через це "панібратство" Параджанова кілька разів переводили із зони в зону.

Важливу роль у звільненні відіграла Лілія Брік: чоловік її сестри Ельзи Тріоле Луї Арагон під час візиту до Москви в урядовій ложі Большого театру звернувся особисто до Брежнєва з проханням звільнити митця. За словами сина Сурена, до звільнення Параджанова також долучились діячі міжнародної організації "AmnestyInternational". Тільки завдяки міжнародній кампанії протесту (звернення підписали Франсуа Трюффо, Жан-Люк Годар, Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті, Роберто Росселліні, Мікеланджело Антоніоні) був звільнений 30 грудня 1977. Зважаючи на заборону жити в Україні, поселився у Тбілісі, надалі зазнавав переслідувань з боку радянських репресивних органів.

Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми "Intermezzo" (за М. Коцюбинським), "Київські фрески", "Ікар", "Сповідь".

У 1990 році отримав звання народного артиста УРСР (посмертно), а у 1991 році — Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).

Топ цитат видатного маестро

• Найстрашніше — проґавити прекрасне!
• Мені все життя щастило в тому сенсі, що ніколи не виходило зберігати фільми в тому вигляді, в якому я їх робив.
• Мною все життя рухає заздрість. Я заздрив красивим — і став привабливим, я заздрив розумним — і став несподіваним.
• Час великодушний і справедливий — він очищає пам'ять, знімає наклепи і образи із засуджених, воскрешає забутих, судить неправедних.
• Не знаю, що чекає на мене, але знаю, що хотів померти на Україні. Хоч би там як, а я їй багато чим завдячую. Вона велика і друга моя Батьківщина... 

Матеріал створено на основі Вікіпедії.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.