Юрко Юрченко (Юркеш): "Я хотів займатися музикою, а не охорону собі наймати"

Легенда українського шоубізнесу 90-х та волонтер Юрко Юрченко завітав у гості до проєкту LIVE на FM Галичина.

Багато хто вважає, що твоя творчість почалася виключно з 90-х, із "Території А", але ж так хибно думати, правда? Розкажи, будь ласка, як ти зачепився за музику? Бо я знаю, що ти мав досвід і в 70-х, і в 80-х, правильно?

Абсолютно так. Я ж кажу, що ще на "Сонячних кларнетах" виступав — для дуже олдів, хто розуміє. Слухай, це коли Led Zeppelin і десь Юрко Юрченко починали, Юрій Нечистяк. Якраз Beatles тоді закінчували, а я тоді підхопив. Ну, жарти жартами, але я дійсно займаюся з дитинства музикою і багато фестивалів об'їздив. На одному з них мене агенція і побачила, запросила, і там уже цей проєкт пішов.

Період 90-х, коли ти вистрілював, назвемо це так, — тоді було складніше? Чи тоді дорога була зрозумілішою, а зараз усе може стріляти в різні боки?

Мені здається, зараз складніше. Зараз музикантам ще треба конкурувати з величезною масою контенту. Тому що зараз усі музиканти — навіть ті, що просто беруть якусь "самограйку" чи діджейський пульт. А в той час більше цінувалася все-таки треба було щось вміти. Зараз дуже багато людей, дуже багато інформації, люди не встигають. На той час казали, що Юрко Юрченко був одноденкою, але ця "одноденка" пробула на піку півтора року, вибач мені. Сьогодні це здається неймовірним. Будь-який хайп, який з'являється зранку, ввечері у Львові про нього вже забувають, — йдуть собі на каву і говорять про щось інше.

фото: FM Галичина

Тобто то була більш довгограюча історія?

Так, довгограюча історія… Тоді був такий собі вакуум. І не було такого поняття, як секс-символ, тож я просто потрапив на це вільне місце. Зараз важко, зараз багато таких музикантів, які постійно працюють, багато щось пишуть, але достукатися до слухачів усе важче і важче.

А ти пам'ятаєш момент, коли прокинувся популярним?

Абсолютно. Я пам'ятаю навіть цей день і цей час. Я спустився в метро й зрозумів, що мені туди вже заходити не можна. Це було після якогось сольного концерту. Я просто собі спускаюся, як завжди, ще в тій куртці, у якій виступав, і взагалі в усьому тому ж. Я просто ще й не думав, що таке буває: люди почали прямо розривати метро. Я прийшов додому в шоці. А як тепер жити далі? Це була не радість, це був смуток. Тому що я хотів займатися музикою, а не охорону собі наймати. Не було ж ні охорони, ні машини навіть — я пішки ходив із Либідської на Деміївську. Тоді ще не було станції метро "Деміївська", хто в Києві — той в курсі. Бо я не мав грошей ні на таксі, ні навіть на маршрутку.

фото: FM Галичина

Тобто молодий Юрко Юрченко вже став популярним, але ще не був багатим. Слово "багатство" взагалі порівнянне з тим періодом?

Він ніколи не був багатим, він завжди був бідним. Юрко Юрченко і взагалі артисти "Території А" асоціюються з бідністю. Ну, не всі, напевно, "Ван Гог" трошки був хитрішим, вони там домовилися і по якихось 300 доларів із концертів отримували, а це були неймовірні гроші. Я мав якихось 100 доларів на місяць, і мені вистачало на пиво, на все... і на сосиску.

Тебе щось відштовхнуло від "Території А"? І ти вирішив реально піти? Що тебе повернуло тоді на українську сцену і вже безпосередньо одразу в інтелектуально-інтелігентний панк-рок-гурт "Юркеш", як я вичитала?

Ой, ну, між цим був монтаж довжиною в чотири роки. Це було повне переосмислення, мої емігрантські потуги. Тобто я отримав грін-карту в Америку, але не поїхав — поперся в Москву. Господи, прости, страшно звучить. І вже там зрозумів, що я не емігрант. Саме там я переродився й відчув: чому я тут сиджу, якщо можу робити те, що люблю? Те, до чого я доріс після цього Юрка Юрченка, після цієї попси. І отам я прямо написав пісні "Бурки чи бутінки", "Патріот". І вже там фактично створився гурт "Юркеш". Я повернувся звідти нахабний, конкретний і з чітким баченням свого життя — бо до того було просто існування в ролі музиканта.

фото: FM Галичина

Перейдімо до пісні, яка, як кажуть твої фани в ютубі, випередила час і для багатьох стала відкриттям саме в останні чотири роки. Я от скріншот коментаря собі зробила: "Який Юрко красень (це про кліп на композицію "Менуети"). Артистичний на всі 200%. Ця пісня — це крик проти всієї шароварщини, яку ми слухали стільки років. Юрку, янгола-охоронця тобі". Проти чого бунтує "Юркеш" в пісні "Менуети"? Чи дійсно воно щось співзвучне з сучасністю?

Воно так, воно залишається актуальним і досі є візитною карткою нашого гурту. Але тоді, коли я вперше приніс її на студію хлопцям записувати, вони сказали: "Що це за єресь? Ми це записувати не будемо, ми не розуміємо. Давай ще щось нормальне, є там щось?". Я кажу: "Ви не розумієте, це кайф!". І я навіть тоді гроші позичив, щоб зняти кліп. Я відчував, що вона має бути в ефірі. Мені казали, що її нікуди не візьмуть. Але так сталося, що пісня сама себе вивела, і сьогодні, як то кажуть, вона мене навіть годувати продовжує.

А чому бунт? У чому ж сенс пісні "Менуети"?

А, от тоді, у той час, почалися всі ці "танці з зірками", і ситуація дуже проста — не потрібно "зріти в корінь", як казав Козьма Прутков (якого я згадую, вибачте, у Львові краще б Степана Бандеру згадав чи Шухевича). Але це пісня про те, що на поверхні. Тобто люди не дивляться всередину, а ведуться на гарні костюми, на отаке щось. Тому що, якщо ти танцюєш, ти популярний, по телебаченню тебе показують — значить, ти збираєш зали. Досі воно так само працює і з концертами. Адже в Юрка Юрченка і в того ж "Юркеша" дуже багато цікавих пісень, але ми не є якимось популярним мейнстримом. Якби зараз до цього ж матеріалу додати правильний маркетинг, ми б збирали, наприклад, стадіони. Ми ж то не змінилися, змінився просто підхід до всього. 

Зараз у суспільстві дуже гостра реакція на все російське, особливо в медіа. Не боїшся, що пісню, де є фраза російською — "Слава, где ты, приходи", — через це не будуть брати в ефіри?

Так це ж якраз підкол! Це якраз і є стьоб. У мене навіть в інших піснях є там якесь "Сказка — ложь, в ней намёк". Ну, давайте зараз до "Братів Гадюкіних" доберемося — я зараз слухаю і кайфую, як воно звучить. Тобто з цим треба дуже акуратно, але воно звучить гармонійно, якщо ти правильно це використовуєш.

Хочу зауважити на тому моменті, що ти пішов добровольцем до Збройних Сил України. Ти ще служиш чи зараз це більше мистецька робота і збір грошей, наприклад? Бо бачу, що ти не в окопі.

Оця фраза "не в окопі"... Знаєш, найдивніше вона звучала щодо мене, коли я реально був в окопі й мав там час щось писати в соцмережах. Писали: "Чому не в окопі?". Як це чому? Я якраз в окопі й був. Тому тут справа не в цьому. Тепер я дійсно більше займаюся волонтерською доставкою, тому що допомога від людей дуже потрібна. Це важко робити, але кожна людина вважає і робить так, як хоче. Я не буду ні виправдовуватися, ні комусь щось доводити. Я знаю, що моя совість чиста. Я роблю по максимуму все, що від мене залежить. Принаймні у мого комбата й у мого безпосереднього командира з морально-психологічного забезпечення Мар'яна Берездецького до мене питань немає, та й маю орден від Головнокомандувача Сирського за волонтерство. 

Слухай, ти тоді, у 2005-му, написав пісню "Патріот". А змінилося твоє розуміння патріотизму з 2005-го і досі?

"Я патріот, і ти патріот. Хто не знає, тому ми закриємо рот. А хто не знає, де на карті моя країна, я заспіваю пісню про Глобус України". Нічого не змінилося. І так само пісня "Московське время", яку я написав тоді ж у Москві, — нічого в ній не змінилося. Мене Олег Ярославович Тягнибок колись запросив саме через цю пісню, коли я з Москви приїхав. Я кажу: "Так це ж про Москву пісня!". Він каже: "Я чув цю пісню про Москву, нам якраз вона треба".

фото: FM Галичина

І про композиціюю "Жовтий скотч". Ти був особисто знайомий з автором, із Максимом Кравцовим?

Так. Ми не були близькими друзями, але написали з ним не тільки цю пісню, написали ще пісню "Панівна висота". Він із СУМу, ми постійно переписувалися. Це була свята людина, від слова з великої букви — свята. Тобто він не був народжений для війни, він там не мав бути. Він така добра дитина, яку також вбили ці кляті москалі... Ми планували взагалі з ним випустити альбом. Тепер я маю цю обіцянку виконати. Він залишив після себе збірку "Вірші з бійниці" — почитайте обов'язково. Ось, до речі, "Жовтий скотч" була записана ще до повномасштабної війни, це для фільму про АТО "Наші Котики", але це суті не міняє.

Підготувала Юлія Гапонюк