Скільки сердець треба у Царстві Небесному?

Соцмережі рясніли різними думками. Посмертне донорство – це благо чи зневага покійників? І кому в Царстві Небесному після воскресіння дістануться пересаджені серця чи нирки? Стільки людей – стільки й думок. 

Серце, яке було найдорожчим для однієї жінки, стало найдорожчим для ще однієї жінки і двох їхніх дітей

Я теж багато думаю, особливо на Світлому тижні. Чи для воскресіння після фізичної смерті важливо, щоб усі органи були на місці? Чи треба буде нам у Царстві Небесному перетравлювати їжу, качати кров і виділяти ферменти для розщеплення їжі на білки, жири, вуглеводи? І взагалі, чи ці думки десь поряд із благочестям? Чи не починається вже егоїзм, який заважає мені прийняти рішення про посмертне донорство? Бо ці люди, які потрапили у лікарню швидкої допомоги, змогли – їх уже немає, а після підтвердженої смерті мозку їхні органи ще послужать іншим, незнайомим людям. 

Серце, яке було найдорожчим для однієї жінки, стало найдорожчим для ще однієї жінки і двох їхніх дітей. І за деякий час Валерія, дружина Сергія, якому торік у Львові пересадили серце, написала листа родині донора. Вона подякувала за чоловіка, який живе, за батька їхніх донечок. А ще вона сподівається, що колись ці слова прочитають ті, хто подарував їм другий шанс. Листа опублікувала моя колега Ірина Заславець, і від нього досі мурашки за шкірою:

"Мені важко до Вас звернутись, але я спробую.

Шановна родина донора, на жаль, ми не знаємо Ваших імен та імені нашого донора, Ви, як невідомий солдат. Немає дня, щоб я про Вас не думала. Я хочу Вам висловити подяку за життя свого чоловіка. Якби не Ви, в найближчий час серце мого чоловіка зупинилося б, і я відчувала би весь той біль, який зараз з Вами. Ви врятували не тільки його життя, а ще й моє. Ви зберегли батька дітям! Те, що я відчуваю, – це більше, ніж вдячність! Я пишаюсь Вашим вчинком. І водночас мені соромно за своє щастя. Звертаючись до дружини нашого донора, я хочу побажати Вам міцного здоров'я, сил та обов'язково стати щасливою! Я обіцяю берегти серце, яке нам обом найдорожче! Звертаючись до мами, я хочу Вам подякувати за те, що подарували життя і моєму чоловіку. Дівчата, я вам буду вдячна до свого останнього дихання! 

Якщо у вас з'явиться бажання розкрити імена або поспілкуватися, ми дуже зрадіємо. Ми будемо чекати. Нам важливо молитися за душу нашого рятівника. Якщо ви не маєте бажання надати будь-яку інформацію, ми з повагою до цього поставимося. 

З повагою дружина врятованого чоловіка".

Донорство  – це коли я хочу поділитися з тими, хто залишився жити, всім добрим, що я маю і вже не зможу використовувати. 

Це як кеди 35 розміру, які я вже ніколи не зможу взути, бо давно з них виросла. 

Після моєї смерті моя бібліотека перейде моїм дітям. Вона для мене важлива. Просто надалі я матиму можливість спілкуватися з Головним Автором усього, і мені більше не треба будуть книжки. 

Я залишу живопис рідним, бо піду споглядати досконалу красу, відблиск якої бачила на землі. Мені більше не треба бачити тіні – я бачитиму оригінал. 

Я віддаю серце, бо навіть тепер, коли я більше не можу думати, я не перестала любити. Якщо я не перестала любити – значить, я не померла. 

Донорство  – це коли я хочу поділитися з тими, хто залишився жити, всім добрим, що я маю і вже не зможу використовувати

Якісь такі в мене думки, коли я читаю схожі сповіді людей, чиїм рідним дали з Небес і в операційній другий шанс. Ось воно, безсмертя! Тільки Христос мені дає квиток у наступне життя, Він Сам мене туди транспортує. Більше того, Він мене там чекає! І з Ним уже повно людей, яких я встигла полюбити на цій синій холодній планеті. А ще Він встиг подбати про всіх котиків і песиків, які були мені друзями, але стільки звірі не живуть, тому вони свого часу переїхали до Раю. Тепер їм дають райське молоко й у них удосталь плюшевих мишей і кісточок.    

Я просто знаю, що всі ті люди, яких я любила з дитинства, нікуди не зникли, ми просто в різних формах існування зараз, але обов’язково зустрінемося. Зараз я посилаю їм від нас із мамою трохи молитви і ще чогось дуже важливого, що неможливо вдягнути у слова. 

Я віддаю серце, бо навіть тепер, коли я більше не можу думати, я не перестала любити. Якщо я не перестала любити – значить, я не померла

Вірю, що якогось дня ми знову вдягнемо свої тіла, як випрані сукні, і переїдемо в небесні маєтки, де з дитинства наскладали собі стільки найгарніших скарбів. Серед ангелів і людей, стебел трави, зірок, котів і текстів, які нагадують про безсмертя, всім вистачить сердець, нирок і підшлункових. Бо Christos anesti. Усвідомлення цього факту дає мені сили жити, я не тремчу перед хворобами і ДТП, і не страшуся від розмов про те, що після смерті якийсь мій орган зможе комусь послужити. Ще дуже хочу встигнути підписати документи про добровільне донорство. Бо знаю точно: одне мертве тіло в морзі краще від двох мертвих тіл. Хоча я досі не з'ясувала для себе, кому з двох людей у Царстві Небесному після воскресіння дістануться пересаджені серця чи нирки. 

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.