От тут і почалося… Кожна супермама почала навчати новоспечену: "Та де ж ви таке бачили?", "Мабуть голлівудських стрічок передивилися", "Окрема кімната то взагалі інший рівень соціалізації дитини після 5 років"… Ну, загалом, ви зрозуміли.
Але ж головна проблема зовсім не в тому, що жінка запитала, а в тому, що у нас материнство ідеалізовано завдяки рекламі на телебаченні та в соцмережах. Тож, врешті ставши мамою, кожна друга розуміє, що бути ідеальною мамою із здоровим малям, щоденною усмішкою, доглянутими нігтями та волоссям, яка лише й чекає прогулянки на свіжому повітрі у колі таких же ідеальних мам – то насправді вигадана картинка. Коли розбивається цей ідеалізований образ, стає дуже сумно.
Проте й тут мами не здаються. Як це так – відмінниця у школі, перша в університеті, активістка в компанії, аж тут у материнстві буде пасти задніх? А не дочекаєтеся! І мама починає віддаватися своїй посвяті не на 100%, а на всі 200%.
Вранці хочеться спати? – Виспишся на тому світі. Гайда старших до школи зібрати, чоловіка на роботу. І бажано все це з усмішкою та задоволенням. Опісля посуд прибрати, їсти зварити, помешкання довести до блиску, маля погодувати, вигуляти, приспати, побавити, а сама – чи встигла бодай повноцінно поснідати, про це вже й говорити не доводиться.
Якщо з дня на день, з місяця на місяць повторювати й проживати "день бабака", повірте, система таки дасть збій! Запитаєте, звідки знаю? Та з власного досвіду. Коли готувалася втретє стати мамою, думала: "Усе вмію, усе знаю. Старші підросли, чоловік поряд – ідеальний розклад для щоденної турботи про немовля". І якщо обоє моїх старших дітлахів виросли поміж моїми кандитатськими іспитами, написанням наукової роботи, попереднім захистом, то на третє материнство я начебто звільнилася від усіх обтяжливих турбот. Залишила собі лише казкування в радість та домашні справи. Але й тут рак свиснув… щоправда не відразу, але на 9-му місяці малечі не забарився. Бо писати казки до першої ночі, а опісля ще тричі прокидатися, щоб взяти сина до грудей, то ще той клопіт. Вранці, коли годі розплющити очі, – дитя прокидається о 7.15 з найкращим настроєм до забавлянь, а мене одразу гризе сумління, що я погана мати, бо страшенно хочу спати й не зважаю на побажання малюка. Коли з дня на день починаєш перекладати невиконані справи, не маєш хвилі часу, аби почитати улюблену книгу чи просто помріяти, задивившись у небо на самоті… от тоді й починається.
Загалом емоційне вигорання можна розпізнати дуже просто:
Якщо ви помітили бодай три пункти із цього переліку у своїй поведінці, негайно кажіть: "Стоп"! Так більше не можна. Вам потрібен відпочинок!
І мабуть найголовніше, щаслива мама – це усміхнена й доглянута дитина, задоволена родина! Нехай це стане щоденним головним нагадуванням для всіх членів вашої сім’ї.
Про авторку: Леся Кічура – українська казкарка, письменниця, кандидатка наук з соціальних комунікацій, провідна редакторка Національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.