Серце не билося 5 хвилин: "незламний" воїн Сергій Костюченко розповів про поранення й порятунок

Це був 2021 рік. Після того, як Сергій підписав контракт, одразу вирушив у зону Операції Об'єднаних сил. Зараз військовий перебуває на лікуванні у Львові, в реабілітаційному центрі "Незламні", де невдовзі отримає свій протез. Сергія було поранено, коли він під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну боронив свою землю.

Як це сталося і що він пережив, хлопець розповів журналістці "Еспресо.Захід".

Ще до 23 лютого юнак провів на війні 10 місяців. Сергій добре знає військову справу і тактичну медицину. На новорічні свята приїхав до тоді ще нареченої, а нині дружини, а згодом повернувся у свою частину на Київщині.

"Наш перший бойовий виїзд був у місто Горенка на Київщині"

23 лютого, пригадує, був для нього і його товаришів звичайним днем.

"23 лютого ми з хлопцями, як зазвичай, провели день в частині. Після 17 години, пам’ятаю, пішли ще на піцу. Все було як завжди, поки о 4 ранку 24 лютого не прозвучала сирена. Я, чесно кажучи, думав, що це навчальна тривога. Ми ще так не дуже поспішали прокидатися… А потім прилетіла ракета. Вже десь о 6 ранку ми були в Києві. Через 4 дні був наш перший бойовий виїзд, у місто Горенка на Київщині. Так почалися два місяці боїв у області", – розповідає Сергій.

Ці місяці захисник згадує спокійно. Каже, що не може назвати все, що відбувалося тоді, "пеклом". Так говорять лише цивільні, які не брали участі в бойових діях.

"Так, втрати були – і 200-ті, і 300-ті. Але я не вважаю, що ми побували в пеклі. Коли ти разом зі своїми хлопцями, то вже не так і страшно. Просто виконував свою роботу, яку вчився робити. Головне – слухати накази командира", – зазначає Сергій.

"Я лежав і розумів, що мене ніхто не врятує"

Уже після того, як російські війська відступили з Київщини, Сергій зі своєю групою займався зачисткою населених пунктів. Згодом його відправили на Харківський напрямок, далі – Донецький і Луганський, де хлопець і отримав поранення біля Попасної.

“Після виконання завдання на одній з позицій нас не могли евакуювати, бо був масивний обстріл – і танки, і артилерія, і авіація. Ми просто сиділи й терпіли артобстріл. Пам’ятаю, дістаю телефон, була 11:45, і тут до нас в окоп прилітає міна. Насправді нам пощастило, бо осколки від неї полетіли в інший бік. Трохи посікло товаришів, а мені нічого не було взагалі. Сам вибух усе ж був дуже близько, метри за два. Після такого взагалі нічого не чуєш, лише свист. У мого побратима була сильна контузія – після вибуху через секунд 20 він крикнув, що поранений, і швидко вибіг з окопу. Куди побіг, не знаю. Я таке не раз бачив, бо коли в людини контузія, вона втрачає орієнтацію в просторі", – розповідає військовий.

Після влучання міни в окоп командир позиції, на яку приїхав Сергій зі своїми товаришами, запропонував покинути її і перейти на іншу, метрів за 150-200. Наважилися бігти в інший окоп лише Сергій і командир, але жоден з них туди так і не дістався.

"Він біг по лівій стороні посадки, я по правій. На жаль, прилетіла "касета", і перший снаряд попав під нього. Якщо не помиляюся, то командира вже немає. Він загинув тоді. Коли я це побачив, то рефлекторно також упав. Бо коли чуєш вибух, то відразу падаєш. Зразу зрозумів, що в цій ситуації так не треба робити, маю бігти до позиції. І от коли я встав і хотів зробити перший крок, другий снаряд прилетів по мені. Це взагалі все швидко відбувалося, до 10 секунд", – пригадує Сергій.

Поранений хлопець під обстрілами пролежав, імовірно, ще зо 20 хвилин. Він добре пам’ятає цей час.

"Свідомість не втратив. Бачив, що права рука просто теліпається на кітелі, вона вже не моя. Ліва рука майже не працювала, тоді ще не розумів, чому. Виявилося, що в мене два переломи у лопатці, вирваний шматок м’яса. Я впав так, що бачив свої ноги – на одній з них було стільки крові, ніби пробита артерія. Розумів, що якщо це так, то в мене є всього 30 секунд. Той час минув, а я не втратив свідомості. Тоді дістав зубами турнікет, який був на бронежилеті. Адреналін в організмі зашкалював і це дозволило мені лівою рукою таки допомогти собі. У своєму житті я найбільше сил віддав, щоб накласти цей турнікет на праву руку, але правильно затягнути його не вдалося. Я зубами його стягнув, але не закрутив, не зміг. А ноги… коліном правої ноги затиснув артерію під лівим коліном, а ліва нога якраз була найбільше пробита – 6 дірок", – пригадує юнак.

Сергій також пам’ятає, що намагався кричати, аби хтось прийшов на допомогу. Та що більше кричав, то більше задихався. Так хлопець зрозумів, що в нього ще і пневмоторакс. Як розказує Сергій, кричати перестав і в якийсь момент йому вже просто хотілося швидше померти – шок минув, прийшов біль. Він описує його так: коли прилітають осколки, то тіло сильно німіє і починає поколювати. Відчуття, ніби хтось дуже сильно вдарив кувалдою. Після цього стану вже настає справжній сильний страшний біль.

"Коли людина помирає від кровотечі, то бачить усе в сірих тонах. Я бачив чорні силуети"

"Я лежав і розумів, що мене ніхто не врятує: на першій позиції поранені хлопці, а до другої я так і не добіг. Не знаю, чому не знепритомнів. Дружина пояснює, що я все ж надіявся і це мене тримало. Через певний час біля мене проїжджав пікап і водій мене побачив. Він доставив медика на першу позицію і вертався назад. Я встиг ще сказати, щоб затиснув мені турнікетами руку та ноги. А потім втратив свідомість", – пригадує Сергій.

Далі на нього чекали кілька етапів медевакуації, але життя було все ще на волосинці.

"Коли людина помирає від кровотечі, то перед втратою свідомості вона починає бачити все у сірих тонах. Що більше людина втрачає крові, то темнішим усе стає. Вже коли мене забрала швидка, це була третя евакуація, то на фоні сірого неба бачив просто чорні силуети людей", – розповідає хлопець.

Далі – зупинка серця. 5 хвилин лікарі діставали захисника з того світу й таки витягли. Він багато днів провів у напівпритомному стані, пам’ятав лише, як медсестри просили його подзвонити батькам. Сергій не хотів. 

Усе ж таки батько дізнався про стан сина, а згодом і дівчина Сергія – Юля. 

"Вона вже все знала, ми поспілкувалися, ніби нічого й не було. Того самого дня Юля взяла квитки й приїхала до мене у Дніпро. Коли її побачив, я розплакався. З того часу ми щодня разом. Був такий момент, що сумнівався, чи потрібен їй такий. Тоді взагалі сам нічого не міг зробити – мене треба було годувати, мити. Думав, що дружина не витримає, емоції минуть і я стану непотрібним. Але вона вирішила, аби я не сумнівався, одружитися. Звичайно, я здивувався, але водночас дуже зрадів. Ми розписалися 16 червня у київській лікарні", – розповідає військовий.

Позаду в Сергія вже 13 операцій. Зараз він може ходити (не без допомоги ортопедичних засобів) та рухати лівою рукою, хоча повне відновлення її функцій під питанням.

У Львові в реабілітаційному центрі "Незламні" хлопець відновлює сили й уже невдовзі отримає протез на праву руку. Біля нього його дружина Юля. Вона зараз активно вчить англійську, а він розпочав курси із 3D-дизайну. Сергій – боєць і оптиміст. І Герой.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.