В ефірі "Студії Захід" на Еспресо.TV журналіст Антін Борковський і російський публіцист, опозиціонер Андрій Піонтковський аналізували показові тенденції російсько-українського конфлікту останнього тижня. Про це інформує "Еспресо.Захід".
Геополітична ситуація така, що навіть психіатри є безсилими для опису чи спроб спрогнозувати, як буде все розгортатися. Американці сказали чітке "ні".
Цікаво, на що розраховували в Кремлі, коли такий божевільний ультиматум надсилали? Але зараз очевидна розгубленість, і всі кивають на великого "Пу", ніхто не може нічого сам сказати. І що цікаво, їх "послали" не тільки американці, НАТО і 30 членів Альянсу, їх "послали" ще й Куба і Нікарагуа. Нікому їхні ракети не потрібні. А чим ще вони мають намір лякати Захід? Як з’ясувалося, що ніде вони не потрібні, крім створеного Кремлем ОРДЛО. І от всі їхні страшні відповіді, від яких Захід мав би тремтіти, сьогодні обертаються навколо ОРДЛО, тобто як можна використати це новоутворення. Зауважте, в Кремлі панує цілковита розгубленість. Одні кажуть – давайте визнаємо ОРДЛО, інші – давайте постачати їм озброєння. Офіційна Москва мовчить – і Лавров, і Путін. Розумієте, в чому проблема Путіна? Виходить, аби врятувати своє обличчя, у нього ніякого іншого варіанта підняти статус ОРДЛО не залишається.
У Путіна залишається тільки український напрямок з використанням ОРДЛО – тимчасово окупованих територій.
Ніяких кроків у них не залишається, ніяких маневрів, лиш або йти в Африку, або в ОРДЛО. Однак піднімати статус ОРДЛО – це означає відмовитися від Мінських угод. Від того самого зашморгу. Пригадуєте знамениту формулу Лаврова: "Ми ніколи не дозволимо Зеленському зіскочити з гачка ОРДЛО, нехай він звивається на ньому якнайдовше".
Учора (26 січня. – Ред.) було дуже кумедно. Лавров виступав в Думі, говорив про загальні речі, а після нього вже вискочили депутати і почали пропонувати озброювати ОРДЛО. І коли його вже запитали, то він всіляко уникав відповіді, тому що він трохи мудріший за тих депутатів і розуміє: якщо піти на такі кроки щодо ОРДЛО, то Україна отримає те, чого хотіла – щоби Москва сама відмовилася від міських домовленостей і припинила тиск на Україну цим зашморгом. Ось цю дилему вони будуть вирішувати найближчими днями.
Думаю, що Україні треба зараз активно скористатися ситуацією, маю на увазі українській дипломатії – показати, що ці плани суперечать ідеї повернення територій ОРДЛО і відновленню територіальної цілісності, тому "відстаньте від нас із всілякими закликами про обговорення особливого статусу". Це дозволяє Україні скинути цей зашморг Лаврова-Путіна. Це позитивний крок.
Але є і негативний момент. Я повертаюся знову до фрази, що чим біснуватішими вони стають, тим важче спрогнозувати. Але траєкторію ми приблизно знаємо. Питання війни проти України ніхто з порядку денного досі не зняв.
Використання ОРДЛО супроводжується чим? Безперервними заявами, що Україна готує наступ. Це класична така операція Гляйвіца, як в українській практиці це називають "розіп’яті хлопчики". Їм потрібні "розіп’яті хлопчики" на Донбасі. Тому я й кажу, що це можна припинити активною позицією України, мовляв, ви кажете, що Україна вам погрожує, а ми вважаємо, що нам погрожують, то давайте вирішимо це питання радикально, проведемо заморожування конфлікту, запросимо міжнародних спостерігачів, ООН, нейтральних країн – Фінляндії, Швеції, Індії, Австрії і т.д. Щоб вони зайняли зону розмежування, і тоді вам не буде страшно, що прийдуть жахливі бандерівці здійснювати геноцид російського народу, і нам буде спокійніше. Вважаю, що зараз саме час для такої активної дипломатії.
А де ж рух мирного протесту в Росії, був же такий рух, його лідера Нємцова вбили. А я був змушений покинути Росію. У нас було три марші в Москві. Останній, на жаль, був уже похороном Нємцова. Опозиція або у вигнанні, або у в’язниці. Такого акцентованого протесту, політично усвідомленого проти імперської політики Росії немає. Але при цьому спостерігається відверте небажання навіть верхів, ніхто не хоче воювати з Україною. І це відчуття зростає. Окрім вузької групи безумців, мобілізаційної групи, про яку ми говорили – Патрушева і Путіна. Уся політична еліта не бажає. Коли це було абстрактною ідеєю – це одна річ. Але коли щодня американці повідомляють про конкретне пересування військ, коли реальністю стає велика війна, в якій поляжуть сотні і тисячі російських і українських громадян, це вже пробиває людей, навіть дуже товстошкірих і відданих Путіну, зокрема, і "кримнашистів", які тішилися приєднанню Криму до Росії. Ця ідея нікого не приваблює.
Читайте також: "У росіян нема вибору: Путін став і Гітлером і Сталіном в одній особі", – Марк Фейгін
І от я вже розказував раніше про публікації так званих "еренбургів", це за аналогією з вірним Сталіну письменником, який намагався зупинити єврейський погром у 1953 році. Статті подібного змісту в лояльній кремлівській пресі з’являються щодня. Там два-три пункти. Перший – різке засудження НАТО, злочинна діяльність НАТО, мовляв, "вони нас оточують". Другий – давайте все розірвемо, вийдемо з Паризької хартії і так далі. А третій, задля чого все це робиться, – в жодному разі нам не потрібне вторгнення в Україну, це буде на руку нашим ворогам, це об’єднає англосаксів, європейців, усіх ворогів Росії. Хтось суто морально не сприймає цієї війни, хтось боїться її, хтось боїться американських санкцій, які підуть внаслідок вторгнення. Але серед еліти цілком очевидний цей глухий спротив. Звідси і такий різнобій пропозицій. Верхівка пропонує Путіну таку угоду, бо йому треба щось для збереження обличчя – давайте визнаємо ОРДЛО, можливо, навіть інкорпоруємо, поверніть у рідну гавань вже практично захоплену Білорусь і ОРДЛО, але в жодному разі не йдіть на війну з Україною. Приблизно такий посил йде від еліти.
Ми розуміємо, що в 1938 році це не врятувало Німеччину, власне, від силового рішення. І значна частина Рейхсверу була проти Чехословацького сценарію, вони казали Гітлеру "ні", а він все-таки пропихнув свій сценарій.
Дуже добре, що ви згадали цю аналогію. І не тільки в 1938 році, а й в 1936-му. Перед кожною новою акцією Гітлера, починаючи від рейнської зони, потім Саар (Саарланд), Австрія, Судет, Рейхсвер постійно був проти, ба більше – готував змову, але ця змова зривалася в останній момент, тому що Захід поступався Гітлеру. І тоді вони почали думати, можливо, ми неправі, може, справді він геній. Дивіться: Захід йому постійно поступається.
І зараз якби Захід поступився Путіну, то він пішов би на Україну. Але нині якраз різниця з 1938 роком існує. І, до речі, російський "Рейхсвер" нині теж проти, оскільки вони військові професіонали. Я вже говорив про чудового друга України, генерала Бужинського, який у кожній передачі каже "давайте душити їх економічно", це його спосіб запобігти війні. Тут, власне, маємо ситуацію, коли і "Рейхсвер" проти, і еліта проти, і Захід нарешті проявив жорсткість. Ми ж бачили, яка непроста боротьба тривала ці пів року – лінії Блінкена і Саллівана, і яку роль відіграла українська дипломатія в цьому, позитивну. Мені видається, що ці три обставини – позиція "Рейхсвера", позиція еліт, які дуже сильно зав’язані на Захід, і тверда підтримка Заходу – створюють таку ситуацію, за якої безумство однієї людини чи пари Патрушев-Путін може бути зупинене.
Читайте також: Якщо Путін самогубець, тоді він отримає все, що хотів, - Володимир Огризко
Лінія біснуватих завжди підкріплюється позицією НСДАП. Наразі якоїсь публічної опозиції ми не бачимо, але в принципі на користь вашої версії свідчить те, що зустріч радників нормандського формату не завершилася провалом. Тут, звісно, питання пекінської Олімпіади, наскільки вона може втрутитися в цю диспозицію?
Путін готував цю війну, про що свідчить перекидання Далекосхідного військового округу в Білорусь. Це майже те саме, що сибірські дивізії, які рятували Москву в листопаді 1941 року. Звичайно, це для війни, для вторгнення, дати там розписані, маневри передбачені на 10-20 лютого. І очевидно не випадково збігається дата 20 лютого з закінченням Пекінської Олімпіади. Плани такі і були, приблизно на 20-21 лютого. На пізніше це відкладати вже не можна, бо далі весна. Проте я, до прикладу, сьогодні більш впевнений, що цього не відбудеться, ніж декілька днів тому.
Вплинула позиція Китаю? От нещодавно була заява Міністерства закордонних справ Китаю, де вони всіх закликали повернутися до столу переговорів.
Подивіться, скільки зараз країн пропонують себе в якості посередників між Україною і Росією – і Ердоган, і Сі. Це ж розбиває центральну позицію Росії, за яку вона бореться в нормандському форматі, буцім вона не сторона конфлікту.
Інша позитивна новина, яку варто відзначити, – провал чергових переговорів Єрмака і Козака. Мене вони трохи тривожили, тому що ці "10 кроків до миру" містили елементи, за яких ішли назустріч Москві. Але очевидно Москва у своїй глупості навіть не пішла на те, щоб за ці елементи схопитися, натомість вимагала повної капітуляції. Основне гасло Москви – "ми взагалі не беремо участі в конфлікті, ми тут лише посередники". Але цей наратив у посередництві цілком розбивається авторитетними, крупними "злочинцями", як Ердоган і Сі. Ердоган і Сі заявляють Москві: ні, ви учасники, і ми готові бути посередниками. І от з Ердоганом і Сі Путіну доведеться рахуватися. Ще кілька днів тому всі очікували відповіді на ультиматум, бо він вимагав повернути йому лінію Батия-Сталіна, від Адріатики до Данії, 14 держав взяти в зону впливу. А зараз вони кричать, що повинні захистити цей кавалок ОРДЛО. Різка зміна, пониження порядку денного.
Путін відступає. І мені дуже сподобалася ваша аналогія з 1938 роком. Тут 1938 року не буде, тому що Мюнхен не відбувся. Ось в чому різниця.
Але це, якщо ми розглядаємо його як самодостатню тверезо мислячу людину. А якщо він пішов шляхом внутрішнього Івана Лютого, який розпочав опричнину, оголосивши війну Лівонії, тобто країнам Балтії, і все це для нього завершилося безславною поразкою.
Пам’ятаєте, чим закінчилися авантюри Івана Лютого – різким падінням Росії, геополітичним, через 10-15 років держава розпалася, її захопила зовнішня держава – поляки були в Кремлі. Але це вже інші історія, як Росія виповзла з цього. Вона не перший раз випадає. І після авантюри Першої світової війни, в яку вліз Ніколай, і після заявок Радянського Союзу. Можливо, Путін обраний для останньої конвульсії російської імперії. І з цією функцією він поки що доволі вдало справляється.
Останній його крок – вкрай неадекватний: вас внесли в список екстремістів, ворогів держави Росії і так далі. Навіщо йому це? Це така дріб’язковість, але вони все одно на це йдуть.
Я не просто член цього списку, я дуаєн дипломатичного корпусу. Мені 82 роки, а там більше, ніж 60 нікому немає. Це велика честь мені випала. Це друга велика премія, яку я отримав в цьому році. Перша – від України за інтелектуальну мужність. І друга, яку вважаю підтвердженням української премії, – рішення ФСБ, що оголосило мене терористом і екстремістом. Продовжуватиму відповідати цьому високому званню.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку.