Що б там не було, але кома Путіна аж ніяк не означатиме крапки у війні з Росією. Навіть трьох крапок, — так і залишиться комою. Бо будь-який його наступник буде лише новим прізвищем через кому з Путіним. Наївно було уважати, що віддавши Богу (чи Сатані) душу, ВВП перерве столітню імперську традицію Росії, і що ТойХтоПрийде перетворить імперію зла на інститут шляхетних панночок.
Радше навпаки. Маховик роспропаганди здатен зробити з лайна цукерку і навпаки. Усі її зусилля у випадку "безврємєнной кончіни" вождя зосередяться на мобілізації "глубінного народа" перед загрозою світової "закуліси". І вже можна не сумніватися, що ТойХтоВиживе у війні кремлівських веж, стане якщо не відвертим продовжувачем справи великого Пу, то, принаймні, позірно дистанціюватиметься від найбрудніших справ попередника. Але, як завжди, спіткнеться об камінь "українського питання". Бо такою є вроджена риса усіх політичних еліт Росії, ота "зайва хромосома", про яку полюбляють розпатякувати тамтешні расистські генетики.
І саме "українське питання" є апофеозом путінізму, його найважчим злочином і смертним гріхом. Бо ВВП, не хто інший, довів його до цинічної нацистської категорії "розв'язання", ні на йоту не зупинившись з очевидною алюзією на тих, хто вже колись заявляв про схожі речі.
Росія не зупиниться на шляху "розв'язання українського питання" що з Путіним, що без нього. Мова може йти лише про деталі, методи та дати. Стримати ненаситний молох війни не здатен ніхто, — навіть найпереконаніший пацифіст. Бо, як не крути, наступником Путіна може стати лише той, на кого він каже пальцем, або ж – за неможливості такого кволого старечого жесту, — персонаж-продукт компромісу еліт. Можливо, це буде вимушений, натужний компроміс "яструбів" та "голубів", однак навряд чи. Швидше за все, це буде продукт перемоги одного з таборів. Та навіть у такому випадку "хрєн редькі не слащє".
Бо в орвеллівській атмосфері путінської та постпутінської Росії трансформувалися до невпізнання не тільки категорії війни та миру, правди й брехні, чесності та облудності, але й поняття влади й опозиції. Там виродилося поняття лібералізму і демократії, і до цього процесу, як не дивно, майже добровільно долучилися ті, кого досі чомусь вважають "лібералами" та "демократами". Не хотів би збиватися на манівці актуальної дискусії про "хароших" і "плохіх" рускіх, бо вона не вартує й виїденого яйця. Немає ні "хароших", ні "плохіх", - вони "рускіє", така їхня ментальність, їхня суть, їхнє світобачення і переконання.
Ок, — якщо через кому з Путіним ми побачимо прізвища Патрушева, Шойгу чи когось з "силовиків"? Що зміниться? Ні-чо-го.
Якщо наступником стане цинічний Кірієнко? Результат буде майже ідентичним. Війну він не зупинить, можливо, розпочне якісь перемовини, але знову ж таки з наміром: а) виграти час; б) спробувати продати себе Заходові як реформатор чи принаймні візажист Росії.
Навальний? Кримський "бутерброд" став трішки піснішим після путінських тюрем, але сподіватися на те, що він віддасть анексовані території, заздалегідь прирікши себе на політичну смерть, — сумнівно.
Російська "ліберальна еміграція" взагалі поза грою. У свідомості пересічного росіянина – це зрадники й вороги. Щобільше, — я переконаний, що її "інтелектуали" і "аналітики" відкинуть публічний шарм, і перегризуть одне одному горлянки, щоб бодай "взяти участь" у "великому ілюзіоні" боротьби за владу.
Путінізм невигойний звичними методами. Усі російські середовища, ще раз повторюся, "замазані" "українським питанням", геноцидною війною проти сусідньої держави. Бо так чи інакше долучилися до зміцнення, махровішання, звиродніння країни за довгі каденції ВВП.
Путінізм лікується так, як майже 80 років тому лікували нацизм у постгітлерівській Німеччині. Жорстко, безкомпромісно, тотально. Люстраціями, трибуналами, заборонами на професії, культивуванням відчуття провини за імперські гріхи. Відповідальністю кожного, навіть найінфантильнішого споживача кисельовсько-соловйовського телепродукту. Економічним приниженням і злиднями. Змушуванням до праці, серед іншого й на відбудові зруйнованих українських міст.
Війна має стати прокляттям для росіян на декілька поколінь. Вони мають стати паріями у будь-якому куточку світу, який вважає себе чи претендує називатися цивілізованим, сучасним, адекватним XXI століттю.
Саме таке завдання має ставити собі світ, якщо він має намір вижити.
Бо інакше після Путіна буде просто кома. Розділовий знак…
Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.