Продавець повітря, або "Командувати парадом буду я". Блог Ігоря Гулика

Спочатку байдужі, потягують собі чайок з крихітних горняток, але щойно у ваших очах помітять зацікавленість, з ними трапляється миттєва метаморфоза. Вони ладні ходити на голові, танцювати та співати, аби лиш збути вам свій товар.

Схожу лінію політичної поведінки практикує і Реджеп Тайїп Ердоган, — цей автократ і водночас – популіст ще того штибу. Таке поєднання не є специфічно турецьким винаходом, оскільки й популісти, і диктатори зазвичай оперують поняттям "суспільної волі", а воно вкрай небезпечне, бо на певному етапі відкидає конкурентні думки чи альтернативні способи розв’язання проблем у державі.

Я вже писав, що, з шахової точки зору, Ердоган полюбляє "турецький гамбіт". Тобто, зазвичай, ретельно готує пастки для своїх політичних візаві, і потім терпляче очікує, як вони, борсаючись у розкладених ним капканах, прийдуть до нього ж за порятунком. Але, на кшталт ще одного, літературного "турецького підданого" з відомого роману Ільфа і Петрова, часто така технологія таїть у собі ризики пастки для самого Ердогана.

Нинішній господар  Cumhurbaşkanlığı Sarayı (Білого палацу, — резиденція турецьких президентів) звик грати на кількох шахівницях, тому не завжди встигає помітити усі комбінації своїх візаві. Що гірше, схоже до типового східного торговця, його метою зазвичай є гроші. І ця мета також уряди-годи затьмарює горизонт ердоганового мислення, спотворює реальність і штовхає до певних, не вельми виправданих кроків. Так зовні серйозний політик по суті стає "продавцем повітря".

Російсько-українська війна, здавалося б, відкрила перед офіційною Анкарою купу можливостей для власне цього виду діяльності. Ердоган скористався "стурбованістю" Кремля подіями на західних фронтах, і суттєво втрутився у Нагорно-Карабаський конфлікт на боці Азербайджану. Турки пограли м'язами й в Казахстані, коли президент Токаєв мав проблеми з масовими заворушеннями.

Анкара також буквально сипле пропозиціями стати "миротворцем" поміж Києвом та Москвою, зокрема ініціювала "зернові перемовини". Але у результаті, має зиск, оскільки збіжжя через Дарданелли вивозить не тільки Україна, але й Росія. Не минуло й двох тижнів після цих домовленостей, як Туреччина вп'ятеро збільшила вартість проходження суден через свої протоки.

Ердоган насправді, як і Остап Бендер, дуже хоче "командувати парадом" у регіоні. З одного боку, він має для цього всі підстави, — зокрема другу за потугою армію у Європі, стратегічне розташування країни, і "парасольку" НАТО. Ба більше, він, поговоривши з Путіним, отримує найдешевший російський газ. Хоча, у принципі, він йому особливо й не потрібен, оскільки через Туреччину до Європи надходить газ з Азербайджану.

Але, міркую, домовленості з Путіним передбачали не тільки торгівлю енергоносіями. Днями у Сербії Ердоган ні сіло ні впало почав продавати наративи, притаманні кремлівській пропаганді. Звісно, у країні Вучича, традиційно насиченій російською агентурою і прихильною до Москви (як вдячність за звільнення з-під Османської (читай – Турецької (!!!) імперії) гість з Анкари знайшов вдячних слухачів. Але Ердоган лукавив, коли звалив провину за війну в Україні на Захід, особливо Європу. Мовляв, "не варто було дратувати Путіна". Згадавши енергокризу, яка обіцяє європейцям не вельми приємну зиму, Реджеп вочевидь, має намір запропонувати Брюсселеві той же російський газ з хорошою маржею.

Високопосадовий "турецький підданий" забуває про одну важливу річ — Сирію. Саме там ховається одна з пасток, про які Ердоган не мав би забувати. Курдські (і не тільки) повстанці нікуди не зникли. Як і російська маріонетка Асад. Не випарувалися, просто на час війни в Україні, втишилися й апетити Москви. Саме у цьому регіоні вже якось спалахнула криза у стосунках Кремля і Білого палацу, коли турецькі ВПС збили російський літак.

І рано чи пізно Ердогану доведеться звернутися до НАТО, як це було не раз і не двічі, аби отримати додаткові озброєння. Ті ж HIMARS. І знову, — теж вже вкотре. – просити у Брюсселя залучити 5-у статтю, коли сирійсько-російські друзі надто охаміють. Ну, не звертатися ж йому до ШОС, куди Анкара так посилено рвалася, усупереч і здоровому глузду, і реальній політиці.

Тому примхи Ердогана під час ухвалення рішень про членство Фінляндії та Швеції в Альянсі, — це примхи дитини, яка наразі користає інфантильністю родичів, а відтак розуміє, наскільки від них залежна. Це – танець торговця, який наполегливо втюхує вам "повітря", а ви не ведетесь.

Життя не любить хитрунів і всезнайок. Тим паче коли вони упаковують свої "пастки" у радикальну чи барвисту риторику, чи ставлять на випадок. Тому Ердоганові іноді варто перечитувати свого краянина Орхана Памука. Зокрема таке: "Життя, відомо, не визначається наперед, і все, що відбувається, є ланцюгом випадків. Та навіть ті, хто знає цю істину, якось озираються і розуміють, що пережиті ними випадковості були закономірністю…".

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.