Про швидку допомогу й небесну оптику

Йшла до церкви, а підвезли на Кульпарківську. Зі мною таке буває. Пригоди на рівному місці – то моя фішка. Пробую якось навчитися жити з цим.

Йшла собі вся така щаслива до церкви, аж тут раптом на моїй стежці чоловік, якому стало зле. Ну, добре, чувак явно перебрав, але чому в нього ліва рука не працює? Хтозна, але неврологічні симптоми – вони завжди про серйозне. Переступити й піти далі не вийде. З'ясовую у чуваків з шиномонтажу поряд адресу й набираю "швидку". Усе відбувається швидко й оперативно, я ще навіть встигаю до церкви. Тим часом вивідую, чи моя "знахідка" нічого собі не зламав, не вивихнув і не пошкодив. Слава небесам, наче нічого серйозного, до приїзду швидкої дотягне. Швидка приїжджає за три хвилини.

Далі – сценарій банальний, як в індійському кіно. Медики доводять мені, що чувак п'яний в зюзю і з ним нічого страшного. Діалог наш достойний КВН.

– Ви розумієте, що поки ми тут з вами будемо йому ніс мазати зеленкою, ми могли б реально допомогти комусь з інфарктом чи інсультом?

– Згідна. Але цей засранець теж не має померти, хоч він, звичайно, засранець.

– Ви всіх засранців і котів підбираєте на вулиці?

– Ну, так. А при чому тут коти? Коти не випивають, знаєте.

Ні, я медиків дуже люблю і навіть розумію. Бо працюю з ними все своє так зване доросле життя. Просто не можу інакше, чесно, якась моя пружинка зламалася б, якби я цього чувака залишила тут самого. А раптом у нього стався б серцевий напад? А якщо в нього отруєння і йому стане зовсім зле? Алкоголь викликає огого які інтоксикації... А якщо в нього інсульт і справа на кілька годин? Хочу знати увечері, перед тим, як заснути, що зробила все, що могла у цьому дню. Навіть якщо я закінчена ідіотка. Бо у свої 30+ не навчилася розрізняти, кому треба допомагати, а кого варто просто обійти.

Засранця звати Микола, йому 37, живе з мамою в околицях Пасічної, жінка його залишила – дуже типовий сценарій. З іншого боку, я бачу ситуацію трохи по-іншому, астигматизм зобов'язує. От має чувак крутого Ангела-Охоронця!

Година пішла на переговори з медиками, спроби додзвонитися до рідних, пакування Миколи в машину "швидкої", папери, мандри, щоб йому замазали носа зеленкою у найближчій лікарні, й остаточна госпіталізація на Кульпарківській. Ми з лікаркою конфіскували в Миколи пиво (хлопці з шиномонтажу, вам бонус!). У підсумку нашатир зробив чудо – Микола опритомнів і чкурнув від нас, бо налякався Кульпаркова. І тут знову без руки святого Миколая ніяк – його підопічний рвонув через жваву трасу, як олень. Машини не встигали гальмувати, сигналили йому, водії кричали щось образливе. На прощання Микола послав нас із медиками у відомому напрямку і зник. На трасу ніхто з нас вибігти не ризикнув – не хотілося спокушати своїх Ангелів-Охоронців. Та й ми просто втратили його з горизонту, бо він тут місцевий, а ми – ні.

Реформа "швидкої" дуже на часі. Якась така, щоб гуманна і до медиків, і до таких, як Микола. Якщо ми вже живемо на цій планеті всі разом. Я дуже хотіла б, щоб у нас всіх вийшло, бо не можна зловживати допомогою ангелів і святих. Я обіцяла пані Олі, лікарці, яка має ангельське терпіння і круті навики кризової комунікації, що напишу про це сьогодні.

"Святая – святим", – почула, переступаючи церковний поріг.

Я часто тривожу святого Миколая у своїх дівчачих справах, не завжди дякую, а тут треба було відпрацювати. Микола Мірлійський любить і засранців усяких, і просто всіх, хто не роздуплився у цьому непростому житті, і успішних кар’єристок. Любить своїх і захищає. Не перебирає, а заплющує очі на спосіб життя і мислення, на наші "заслуги" і "благочестя", кількість відвіданих Літургій, а просто бере й допомагає, посилає потрібних людей у потрібний час. Ми так не вміємо. Нам важливо охайний одяг, свіжий подих, який віддає ментолом, крокодилячі мешти, тринадцяті айфони та інші понти. А святий Миколай може послати допомогу в місце, де не дуже багато пішоходів і жвава траса. Навіть якщо це дівчина 30+ у сукні й навики серцево-легеневої реанімації у неї чисто теоретичні.

Святі не забули про нас, просто в них зовсім інша оптика – небесна. Думала про це решту часу, який у мене залишився.

P.S. Вибачте, всі ті, до кого вчора між 09:30 і 10:45 не встигла приїхати "швидка". Я ненавмисне, чесно, просто не могла залишити Миколу там самого. І якщо що, то я йому виписала по перше число, не переживайте, має надовго хватити. Ви ж в курсі, що мені ліпше на язик не попадати.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на наш Telegram-канал.