Журналістка "Еспресо.Захід". поговорила із львівським фіксером Назаром Кузьмою про його роботу, команди та досвід.
Назар добре володіє англійською, французькою та польською мовами, пройшов курси із тактичної медицини, а також має широку базу найрізноманітніших контактів. Тож на початку повномасштабного російського вторгнення після кількох днів волонтерства зрозумів, що його вміння можуть бути корисними у роботі з іноземними журналістами. Це був той момент, коли Львів став початковою точкою для представників ЗМІ всього світу, саме звідси вони вирушали до інших куточків охопленої великою війною України.
"Я побачив допис колеги, що для австралійських журналістів із газети The Sydney Morning Herald потрібен супровід, і вже того ж дня ми зустрілися. Співбесіда виглядала як окрема розмова з їхнім офіцером безпеки, а потім із самими журналістами. А вже наступного дня удосвіта вирушили на схід. Планували до двох тижнів поїздку, але в результаті вона тривала 18 днів і ми проїхали понад 6 тисяч кілометрів", – розповідає фіксер.
Читайте також: Японія, Нова Зеландія, Бразилія: від 24 лютого Львів прийняв понад 2500 журналістів із різних куточків світу
Команда їздила до Умані, Кропивницького, Дніпра, Запоріжжя, Харкова, Краматорська, Авдіївки, Торецька, Нью-Йорка, Бахмута, Черкас, Києва та Вінниці.
"Двічі побували у Харкові. Їхали туди – порожня дорога, машини їдуть лише звідти, але не туди. А як доїхали – у місті спокійно ходять люди, забивають дошками вікна, зокрема в будинку, де ракетою знесло цілий кут. У тому будинку взагалі ніде не було вікон, але там залишалися мешканці, ми з ними познайомились і вони завели нас до квартири, у якій зібралися докупи кілька сусідів зі зруйнованого під’їзду. Серед них була лежача бабуся років 90-та, сусіди розповіли, що винесли її якраз із того під’їзду. Просили допомогти забрати в безпечне місце. Я тоді знайшов харківський волонтерський чат і написав запит, тож десь за тиждень бабусю таки забрали", – згадує Назар.
У цій поїздці він фактично цілодобово працював зі своїми підопічними. Шукав для них необхідні контакти, продумував логістику подорожі, підшуковував героїв для матеріалів, дбав про житло та безпеку. Проте інколи мав вільні хвилини, в які встигав побачити когось із давніх друзів, хто мешкає чи працює на шляху їхньої поїздки. Окрім того, попри військову тематику, фіксер намагався знайомити команду і з українською культурою, трохи з історією, а також із неймовірними місцями природи.
"Після віддаленого гупання пострілів і вибухів поруч з Авдіївкою несподівано для себе ми потрапили в місце, оповите майже абсолютною тишею.Про місцевість під назвою Клебан-Бик, а точніше однойменний регіональний ландшафтний парк, я почув колись на одній з туристичних виставок. Тож, їдучи до Краматорська й побачивши знайому назву, запропонував австралійським друзям зупинитися. Поруч з трасою тут є чудово обладнаний рекреаційний пункт кілька екологічних стежок, прекрасний краєвид і тиша", – розповідає він про контрасти роботи.
Буває й так, що у процесі журналісти та фіксер можуть не спрацюватися, тоді доводиться припиняти спільну роботу. Так вийшло з голландськими представниками ЗМІ, з якими фіксер відвідав голландського фермера під Уманню, що вже 20 років живе в Україні, має 15 тисяч гектарів землі та чудово розмовляє українською. А вже у Дніпрі їхні шляхи розійшлися з особистих мотивів.
Проте відразу ж до Назара звернулися двоє журналістів-фрілансерів, які саме шукали супровід із Дніпра на передову. Один із них представляв американське інформаційне видання. Вони хотіли їхати на передову, щоб поспілкуватися з військовими та зробити репортажі про ситуацію на той момент. Тут варто зазначити, що пошуками транспорту, водія, часто й екіпірування (бронежилети та каски) також займається фіксер.
"Коли ми приїхали, пресофіцер повідомив, що не може пропустити нас на передні позиції, оскільки це небезпечно. Лише на другу-третю лінії. Отут журналісти були трохи незадоволені, попри те, що матеріали таки вдалися. Вони ж бо чекали більше екшну", – додає Назар Кузьма.
Зазвичай журналісти, які приїздять, мають приблизний план матеріалів, які робитимуть, проте фіксери також пропонують теми, героїв та локації для їх втілення. Багато моментів у роботі можуть бути спонтанними, як-то, наприклад випадкові відвідини церкви у Краматорську на Зелені свята і розмова зі священником чи інтерв’ю із Фаготом після концерту у Дніпрі.
Читайте також: Герої України. Воїн 103-ї бригади Сил ТрО Шаман: приїхав у відпустку, щоб одружитися
Є фіксери, які працюють із конкретним виданням, для декого так зручніше. Проте всі команди Назара Кузьми були з різних видань, двічі зверталися лише журналісти з Міжнародного французького радіо.
"Зараз кількість журналісті зменшилася, а кількість фіксерів, навпаки, зросла. Проте варто усвідомлювати всю серйозність роботи. Для фіксера важливим є вміння самостійно знаходити всі потрібні контакти, обов’язково пройти курси тактичної медицини, елементарно знати, як користуватися турнікетом, а також знання мов. Окрім того, ти маєш бути готовим до будь-якої ситуації, зокрема й до можливого потрапляння під обстріл. Також в ідеалі фіксер стежить за тим, аби до матеріалів не потрапила зайва інформація", – підсумовує Назар усе те, що, з його досвіду, дає змогу якісно працювати.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.