Занедбаний радянською владою й забутий сучасниками: історія й легенди Чернелицького замку

"Еспресо.Захід" розповість про те, яка давня історія ховається за теперішніми руїнами Чернелицького замку.

Історія Чернелицького замку: від найбільшої фортеці регіону до пасовища корів

Фото: vart

Чернелицький замок був зведений у першій половині XVII століття, в період, коли Центральна та Східна Європа переживали значні політичні, економічні та військові зміни. Цей час характеризувався частими війнами, повстаннями та внутрішніми конфліктами.

На момент зведення замку, територія Галичини входила до складу Речі Посполитої – федеративної держави, що об'єднувала Польське королівство та Велике князівство Литовське. У цей період Річ Посполита була однією з найбільших і найвпливовіших держав Європи, проте вона стикалася з постійними зовнішніми та внутрішніми викликами.

Одним із таких викликів було козацьке питання. Діяльність українських козаків засвідчила, що ця польсько-литовська держава, насправді складається також з третього важливого учасника – українців. Тому періодичні повстання козаків, а особливо національно-визвольна війна під проводом Хмельницького стала однією з причин розбудови фортець у Речі Посполитій. Інша не менш важлива причина – війни з Кримським ханством та Османською імперією.

Тож, будівництво Чернелицького замку тривало у два етапи. Перший тривав між 1607 і 1636 роками за ініціативою власниці цього містечка на Покутті, останньої з роду Язловецьких — Ядвіґи, дружини ротмістра Анджея Белжецького. Тоді було збудовано перший поверх в’їзної брами, північно-східний бастіон та фундаменти куртин та інших бастіонів.

Однак будівництво було перервано через напад зятя Ядвіги Белжецької, київського воєводи Януша Тишкевича, який пограбував містечко. Після смерті Ядвіги замок став власністю дружини кам'янецького старости Михайла Станіславського. Містечко Чернелиця успадкувала її донька Євфрозина Станіславська, другим чоловіком якої був князь Михайло Чарторийський, брацлавський воєвода (губернатор краю). Саме князь Чарторийський виділив кошти, щоб добудувати замок.

Фото: Вікіпедія

Другий етап розбудови замку був здійснений у 1650-1659 роках. Тоді був збудований другий поверх в’їзної брами, на якому ззовні розмістили великий кам’яний герб Чарторийських, що частково зберігся і до наших днів. Також були побудовані бастіони: північно-західний, південно-західний та південно-східний, куртини, склади, зерносховища та палац у південній частині замку.

Після завершення будівництва у 1659 році – це була одна з найважливіших фортець Польщі в регіоні, і найбільша східна фортеця Речі Посполитої на правому березі Дністра.

Замок неодноразово піддавався облогам і атакам, але завдяки своїй потужній оборонній системі він здебільшого залишався неприступним. Однак туркам двічі вдавалося захопити замок.

Фортеця була сильно пошкоджена в 1672 і 1676 роках внаслідок турецьких воєн, а потім відбудована за наказом короля Польщі Яна III Собеського, який неодноразово зупинявся тут під час своїх походів. По відбудові замок відігравав важливу роль під час польсько-турецької війни в 1683–1699 роках.

Фото: Вікіпедія

У кінці XVII століття оборонна споруда, яка зазнала значних руйнувань під час останньої війни з турками, перестає бути власністю Чарторийських та переходить до волинського воєводи Михайла Потоцького, пізніше до його сина. У XVIIІ столітті замок поступово втрачає своє оборонне значення і місто разом з замком міняло своїх власників, ними були Галерські, Станецькі та Ценські. Останнім власником замку, який жив у ньому, був Мауріцій Ценський, після смерті якого у 1817 році його син покинув Чернелицю. Сім’я Ценських забрала з собою бібліотеку, архів та унікальну картинну галерею (кажуть, в замку були твори, Рубенса. Рафаеля, Кранаха та ін.). З того часу замок почав занепадати й перетворюватись на руїну.

Фото: karpatium

Протягом ХІХ століття і до 1939 року власники Чернелиці неодноразово мінялись: Текля Раціборська, Наполеон Раціоборський, Кароль Краснопольський, Тереза Петрович та інші. Однак на долю замку це не впливало.

У 1939 році сюди прийшла більшовицька влада, а наступного року Чернелиці позбавили статусу міста. В радянський час поруч з замком перебувала лікарня, деякі будівлі якої розташовувались впритул до замкових стін. Радянська влада не зважала на замок та не реагувала на дії місцевих, які почали його розбирати на будівельні матеріали.

Вже в часи незалежності медичний заклад переїхав в інше приміщення, і з того часу в колишній твердині господарює хіба що місцева худоба, а територія стала місцем для випасу корів і одиноких туристів, які приїздять сюди, щоб подивитися на залишки фортеці.

Архітектура фортеці та сучасний стан

Фото: ukrainaincognita

Замок був збудовано як чотирикутне укріплення з чотирма бастіонами в кутах, з’єднаних між собою стінами та земляними валами. Із західного боку стояв декоративний одноповерховий житловий будинок, який називали палацом.

Архітектурний стиль Чернелицького замку поєднує елементи ренесансу та бароко. Центральна частина замку складалася з величного палацу, який був оточений потужними мурами та вежами. Внутрішні приміщення замку були прикрашені розкішними фресками, різьбленням по дереву та каменю.

Фото: Вікіпедія

Від замку донині збереглася разюча в’їзна брама до будівлі середини XVII століття, зі склепінчастим порталом, над яким розміщено герб будівничого замку – княжого роду Чарторийських. Також видно великий чотиригранний контур подвійних периметральних стін фортеці.

Колись Чернелицький замок мав гострі висунуті кути, чотирикутну двоповерхову вежу над в’їзною брамою та стіни заввишки 6 м, завтовшки 2,5 м. До наших часів в гарному стані дійшла вказана вежа та фрагменти замкового муру.

Окрім замку Чернелиці мають ще одну давню пам’ятку національного значення – домініканський костел Святого Антонія, який розташований всього за 100 метрів від Чернелицького замку. Він також був збудований князем Михайлом Чарторийським, тому костел є ровесником твердині. Цей римо-католицький храм ордену домініканців входив до оборонного комплексу міста та, ймовірно, сполучався із замком підземними ходами. 

Фото: Вікіпедія

Замкове подвір’я займає територію 2,5 га. Якщо раніше на ньому красувався невеликий одноповерховий палац та кілька господарських споруд, то сьогодні подвір’я замку в Чернелиці повністю засаджене яблунями різних сортів. Сюди гарно приїжджати весною, коли усе цвіте білим та  блідо-рожевим цвітом, або ж восени, коли дерева віддають свої плоди.

Зараз замок стоїть самотньо і руйнується. Але завдяки туристам, які щораз частіше заїжджають у село, місцеві мешканці принаймні перестали розбирати замок на будівельний матеріал. Адже раніше – це було звичною практикою. Безперечно, що руїни цього замку заслуговують на другий шанс і потребують реставраційних робіт, щоб зберегти цю давню історію для майбутніх поколінь.

Легенди Чернелицького замку

Фото: Вікіпедія

Як і будь-який інший старовинний замок, Чернелицький оточений численними легендами та переказами. Одна з найбільш відомих легенд розповідає про заховані скарби. Кажуть, король Ян Собеський під час однієї з воєн з турками, наказав збудувати у Чернелицькому замку підземні ходи для втечі на випадок облоги. За народною версією, вони вели до Дністра та  костелу в Городенці. За переказами, під час однієї з облог замку турками, скарби місцевих магнатів були сховані у підземеллях замку. Проте ніхто не знає точного місця їх розташування, і до сьогодні шукачі скарбів намагаються знайти цей легендарний скарб, який захований у тунелях, що потребують детальних археологічних досліджень.

Інші легенди пов’язані з красунею княжою, її трагічною смертю та привидами замку. Один з переказів розповідає про те, що княгиня довго чекала чоловіка з походу. Щоб не сумувати в замку наодинці, вона виїжджала на кінні прогулянки по околицях. Під час однієї з них княгиня закохалася в простого сільського юнака і зрадила князя. Коли він повернувся з походу, вона з розпачу, що не може бути з коханим і сорому перед чоловіком, кинулася з найвищої точки замку вниз головою… Князь важко переніс  смерть дружини і наказав замурувати тіло жінки в стіні замку, а її ініціали викарбувати над головною брамою.

Фото: Вікіпедія

Читайте також: Підземні тунелі з’єднували з Галичем: таємнича історія й легенди Станиславівської фортеці