Пісня лісу і дощу. Грибний блог Олени Будько

На початку – тест "на сумісність"))

• Про що ви насамперед думаєте туманного теплого осіннього ранку?
• Чим пахне для вас пріле листя?
• Які думки у вас виникають, коли прогноз погоди показує дощі й помірно теплу температуру повітря найближчими днями?

Якщо хоч на одне з цих питань ви відповіли "гриби", тоді ласкаво прошу, ви частина грибоманіяцького середовища)

Відпочинок, адреналін і давня непроминальна любов

Це відповідь на запитання "Що ти таке знайшла в тих грибах?" Я цілком спокійно сприймаю людей, які не люблять збирати грибів. До того моменту, поки вони не починають паплюжити це святе діло, звісно ж))) Але не до порівняння краще знаходжу спільну мову з тими, хто у відповідь на запитання: "І що?" відповідає: "Їдемо! Якщо нічого не знайдемо, то хоч по лісі походимо".

Отже, відпочинок. Гриби – це, по-перше, кілька годин на свіжому повітрі. Якщо ви в сосновому лісі, то дихаєте ще й цілющим повітрям, насиченим ароматами хвої. А якщо вам випало щастя бути в осінньому лісі, де саме цвіте верес – мммм, це просто насолода для організму (верес, до речі, діє як заспокійливе – точно вам кажу, перевірено).

По-друге – всі ми в сучасному світі тратимо купу часу перед екранами комп’ютерів чи зависаючи в телефоні. А що таке ліс для змучених оченяток? Пра-а-а-вильно, найкращий у світі тренажер!

По-третє, якщо у вас сидяча робота, то прогулянки вам просто необхідні. І де найкраще гуляти? Саме в лісі, "по пересіченій місцевості" – тут вам і горбик, і ямка, і ярок, і хащі непролазні, і ноги високо підіймати будете, аби в ожиннику не заплутатися, і балансувати на колодах навчитесь, аби в потічок не завалитися і при цьому кошик з грибами в руках втримати – словом, зарядка ще та!

Адреналін. Не вірте тим, хто каже, що гриби – це "тихе полювання". От просто не вірте. Ніяке воно не тихе. Чули б ви крики тих "мисливців", коли вони знаходять свій перший білий гриб. Або перший величезний гриб. Або першу галявину з сімейкою грибів. А хтось – коли гадючку побачить. Чи жабу. Чи павука… У себе на шиї або обличчі. Або ж коли не побачить: коріння, слизького гілля, каміння, стрімкого спуску, ями чи, не приведи Господи, гриба – і його загребе той, кого ти оце щойно вважав другом… Щодо останнього жартую, звісно, бо кожен гриб чекає свого грибника. Але все-таки досі пам’ятаю, як подружки в дитинстві бігли шукати пару до МОГО гриба! І як дядько йшов слідом за бабою і виховував її стресостійкість: "Мамо, що ж це ви йдете і мені такі гарні гриби лишаєте? Не помітили чи навмисно?"

Ось так плавно я й перейшла до пункту про непроминальну любов. Щоб ви розуміли, я з грибами виросла. Мало не в буквальному сенсі, бо гриби в нас якийсь час росли просто під хатою, у траві біля лип. Ні, не печериці чи опеньки якісь – справжнісінькі білі! А метрів за 100 була "посадка" – геть невеличкий сосновий ліс, у якому завжди шукалися гриби, чи ти біг туди з самісінького ранку, чи в будь-який інший час, коли випадала нагода. З іншого боку, метрів за 200 – ще одна посадка, в якій щедро росли маслюки.

Дубовий ліс (дубки) був біля бабиної хати, потрібно було тільки перейтися метрів із 50 через город. Там гриби шукали попід листям (шурхіт на весь ліс стояв ще той). Ще там було кілька площ із м’якесеньким мохом, де вони любили ховатися. А від свого дому до баби ми йшли через березнячок. Там теж часом знаходили гриби, звичайно ж...

Трохи далі був великий ліс, мішаний, різноманітний. Туди, "за гай", ми ходили на довше, більшими компаніями, з водичкою і перекусами. Могли бродити по пів дня, бо ж треба було пообходити всі грибні місця, та ще й попікнікувати. Часом і блукали, але ні разу не заблудили критично. Хоча вміння блукати й геть не орієнтуватися в лісі в мене з тих часів удосконалилося.

Гриби були й тоді, коли ми їхали в гості до іншої баби, в інший кінець Волині. Соснова посадка біля хати, ще один ліс трішки далі від дому, куди ми ходили дитячими компаніями (там росте багато ялівцю, і я відчуваю цей аромат навіть зараз, коли просто про це пишу), і "дальший" ліс, куди дядько віз нас цілий гурт машиною або на мотоциклі (останнє, звісно ж, було веселіше). З тих лісів ми зазвичай поверталися з повними кошиками-торбами, а ввечері їли смачнючий суп з грибами і майже завжди "смажкИ" – картоплю з лисичками у сметані.

Як вижити грибникові у великому місті

Людина, яка пів життя грибний сезон проводила в лісі, а потім переїхала у велике місто, знайде своїх грибних маніяків і тут. Бо серед колег, сусідів і друзів обов'язково такі будуть. І якоїсь осені ви таки зберетеся й поїдете досліджувати навколишні й не тільки ліси. Про те як тривають ці дослідження, можна писати цілі книги. Чи знаєте ви, як це – виїжджати на світанку в густому тумані, коли навколо нічогісінько не видно, і тільки в машині аж зашкалює від жартів і сміху ідеально складеної грибної компанії? Чи коли їдете до лісу, перед вами стіна дощу (хоча за прогнозами він мав би вщухати, а не навпаки!), але ніхто й не заїкнеться про те, щоб вертати додому? Або якщо ви не вийшли вчасно з автобуса, проїхали коло й повернулися в ліс у зливу з іншого боку, пройшли з десяток кілометрів і врешті таки повертаєтеся додому геть замурзані і змерзлі, але з повним кошиком? Чи коли йдеш собі лісом, а потім раптом через нетрі виходиш до озера з неймовірними краєвидами?

Це я ще не згадувала про блукання, коли ти зайшов у одному місці, вийшов геть в іншому, кілометрів за 5-7, і лише завдяки щасливим випадковостям без особливих пригод повернувся додому. Чи про ті дні, коли "просто погуляли лісом", але немає сильного розчарування, бо це теж непогане проведення часу.

Зрештою, після років проб, помилок, блукань і розширення знань з географії ви зрозумієте, що пару-трійку (а то й більше) грибних або ж потенційно грибних лісів уже добре знаєте, маршрути добирання до них і назад вивчили, а ваша компанія грибних маніяків укомплектувалася й час від часу розширюється. І щойно почнеться час ранкових туманів і теплих дощів, пріле листя в міському парку прошурхотить вам: "Пора!"

Про автора. Олена Будько, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку