Про це інформує "Еспресо.Захід".
Йдеться про дуже лаконічні і водночас дуже щемкі як історії, так і малюнки, що їх авторки від початку війни публікують у соціальних мережах. Ці казки у цих мережах стали тим світлим очікуванням, яке переживають як маленькі, так і великі користувачі.
Як розповіла нам Галина Вдовиченко, початок війни закинув її, як і багатьох її колег, у певний творчий ступор. Щось писати вона не могла взагалі. Хіба свою підтримку вимогам-проханням до Заходу "Закрийте нам небо" та іншим важливим речам. І коли занурилася у цю тему і почала розуміти, чому цього не зроблять, то раптом їй почала складатися казка про те, як діти, які не знають, що це нереально і неможливо, силою уяви закривають небо.
"Казка "Хмарний пазл" вийшла короткою, бо зараз час лаконічних текстів, і я виставила її на фейсбуці, – каже Галина Вдовиченко. – А за два дні хтось з моїх фейсбучних приятелів затегав моє ім'я до сторінки художниці Анастасії Пономарьової. Це художниця, якій вдалося виїхати разом з дитиною з Маріуполя і яка спинилася у Дрогобичі. Вона геть не мала засобів до малювання, то клаптиками жовтуватого паперу поділилася з нею котрась дитина. І Настя на тих клаптиках почала малювати те, що хотілося вималювати. І ось ця третя жінка звела нас докупи, сказавши, що художниця шукає авторку, яка би писала лікувальні терапевтичні казки. Я ніколи не розглядала ці тексти під таким кутом зору, але з Настею ми списалися. Виявилося, що художниця мене заочно знає, бо свого часу була серед організаторів проєкту в Маріуполі на тему дитячого читання, який стартував з моєї книжки "36 і 6 котів". Я подивилася Настіні малюнки, і робота закипіла. Бо це, власне, те, що я дуже люблю, коли текст і картинка пов'язані радше внутрішньо, аніж буквально. І це те, що потрібно: робити на власному місці якнайкраще те, що вмієш".
Повний текст інтерв'ю з Галиною Вдовиченко читайте на Espreso.TV.
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.