Останній "Вир історії". Відеоблог Володимира В'ятровича

Повномасштабне вторгнення росіян тривало вже кілька тижнів, загроза захоплення Києва залишалася актуальною. Тому я долучився до тисяч киян, яку взяли до рук зброю, щоб захищати столицю України. Але я розумів: крім отриманого 24 лютого автомата Калашникова, маю ще одну потрібну в такий час зброю, - знання про минуле України, які можуть захистити її сучасність.

Наша історія - це унікальний досвід протистояння тому самому ворогу, який і нині намагається нас поневолити. У ній також корисна інформація про те, яким саме чином Росія намагалася завоювати українців.

Тому виникла ідея пояснити нинішню війну через призму довгого російсько-українського протистояння, через нашу столітню війну. У миті, вільні від чергувань на блокпостах чи військових навчань, писав тексти, які потім знімав на відео. Так вдалося створити 44 випуски. Нині представляю вам 45, останній.

Він останній, на жаль не тому, що війна закінчилася. Вона досі триває. Але викладеного у цих відео матеріалу досить, аби зрозуміти її причини, зумовлені історією особливості перебігу, методи, до яких вдається ворог, і наші ефективні способи протидіяти йому. Я не можу відповісти на питання, коли закінчиться ця війна, але спробував пояснити, чому вона почалася і чого очікувати від ворога. Ця інформація, певен, допоможе не просто завершити її, але й поставити переможну крапку.

А завершальний епізод "Виру історії" я вирішив зробити узагальнюючим. Коротко, за кілька хвилин викласти багатовікову історію України. Тож почнімо.

Ми маємо тисячолітню традицію державності - Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике князівство Литовське, Козацька держава, державні утворення ХХ століття. Вона не була безперервною: під впливом зовнішніх (завоювання) та внутрішніх (міжусобиці) причин українські території не раз потрапляли під владу держав-завойовниць, люди ставали їх підданими та об’єктами політики денаціоналізації.

Під час Української революції 1917-1921 років українцям вдалося відновити державу. Вона кілька разів змінювала назву і форму: Українська Народна Республіка (1917-1918), Українська Держава (Гетьманат, 1918), знову Українська Народна Республіка (доба Директорії, 1918-1921), Західноукраїнська Народна Республіка (1918-1919). Становлення держави відбувалося одночасно зі спробами стримати зовнішню агресію з боку Росії та Польщі. Українська Народна Республіка у цій боротьбі зазнала поразки, а українські політики, що представляли державу, продовжили діяльність у формі еміграційних урядів.

Західні землі України розділили між сусідніми країнами - Польщею, Румунією, Чехословаччиною, куди вони ввійшли як інтегральні частини, без жодних особливих статусів. На решті території УНР в результаті збройної агресії більшовицької Росії було встановлено комуністичний (більшовицький) режим. Совєтська влада мала незначну підтримку серед місцевих, спиралася на потужний репресивний апарат, її функціонування було безпосередньо пов’язане з центром влади у Москві.

Імпульс державотворення та національного відродження, який дала Українська революція, був такий потужний, що російські більшовики змушені були з цим рахуватися. Для утримання влади протягом 1920-тих років запровадили політику українізації, наслідком якої став підйом національної культури, часткове долучення українців до керівних органів.

Створення Української Соціалістичної Радянської Республіки було вимушеною поступкою російської комуністичної влади українському національному рухові. УСРР мала деякі формальні ознаки держави (кордони, органи влади, символіку), проте не було головної - суверенітету. Відтак вона не була незалежною, ані у вимірі внутрішньої, ані тим паче зовнішньої політики.

В міру посилення комуністичного тоталітарного режиму зростала політична та економічна залежність України. Це викликало наростання спротиву, який вилився в рух, спрямований на відновлення незалежності. Український визвольний рух розвивався у формах збройної (1920-1950-ті роки) та ненасильницької (1960-1980-ті роки) боротьби. У кінці 1980-х років цей рух разом із національно-демократичними революціями у Центральній та Східній Європі відіграв важливу роль у падінні комуністичних режимів, а в Україні досяг відновлення незалежності.

16 липня 1990 року Верховна рада УРСР під тиском демократичної опозиції та масових вуличних демонстрацій ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, а 24 серпня 1991 року було прийнято Акт проголошення незалежності України. Остаточне утвердження України як незалежної держави відбулося 1 грудня 1991 року, коли понад 90 відсотків громадян підтримали цей вибір на Всеукраїнському референдумі.

Результати референдуму заклали початок міжнародного визнання України. Після цього формальні ознаки державності, які мала УРСР, такі як кордони, обмежена участь у міжнародних відносинах (членство в ООН та інших міжнародних організаціях, укладання міжнародних договорів), наповнилися реальним змістом.

На початку ХХІ століття російська влада на чолі із Владіміром Путіним взяла курс на відновлення свого впливу на пострадянському просторі. В Україні вона активно використовувала проросійських політиків, економічний тиск, громадські організації та підконтрольні їй медіа. У 2010 році президентом України став зручний для Кремля політик Віктор Янукович.

Його спроби створити в країні антидемократичний режим, схожий на російський, викликали масовий громадянський протест. В результаті він змушений був утекти з України, а Росія для збереження впливу, вдалася до збройної агресії в Криму та на Донбасі.

З 2014 року, через 23 роки після проголошення незалежності, українці знову із зброєю в руках захищають власну свободу та цілісність держави. Триває наша столітня війна за незалежність. І саме ми маємо шанс, обв’язок, нагоду і честь завершити перемогою нашу столітню війну.

Про автора. Володимир В'ятрович, народний депутат України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.