Останній державний. Чи є шанси врятувати Львівський ювелірний завод

Львівський ювелірний завод – останній, який залишається у державній власності. Але вже незабаром і його продадуть у приватну власність – приватизаційний аукціон планують провести ще до кінця цього року.

 У ФДМУ не приховують: основна приманка для інвестора – територія ювелірки. Львівський ювелірний завод має у постійному користуванні земельну ділянку площею 2,1 га на вул. Академіка Підстригача – в районі, який зараз активно забудовують. Та, на відміну від розташованої неподалік колонії на Хуторівці, яку придбали саме під забудову, Львівський ювелірний завод – підприємство, яке досі працює і навіть може на себе заробляти. Принаймні в цьому переконаний в.о. генерального директора Львівського ювелірного заводу Роман Мончин.

Роман Мончин запевняє, що італійська лінія дає змогу робити майже вісім десятків видів ланцюжків різної товщини та плетення

Назад у 1970-ті

Фасад ювелірного заводу – те, що бачать відвідувачі, – виглядає цілком благополучно. Та й у крамниці, яка тут розташована, доволі людно: літня пані обирає сережки на хрестини онучці, молода пара приглядається до обручок. Хтось чекає на своє замовлення: тут можна переробити старі вироби на щось нове, доплативши лише за роботу. Однак як тільки потрапляєш за турнікет, туди, куди відвідувачів не пускають, складається враження, що потрапив у минуле. Завод почав працювати у 1972 році, і схоже, відтоді тут небагато змінилося. Хіба що в актовій залі замість Леніна портрет Шевченка під вишитим рушником. 

Головний корпус – величезний. У його лабіринтах легко заблукати, а в коридорах темно: економлять електроенергію.  Більшість приміщень зачинені. На деяких з них, окрім замків, є паперові "пломби". Це означає, що тут усе ще працюють із золотом, але працівник уже завершив роботу, – адже кожен, хто працює з металом, несе за нього матеріальну відповідальність, тож після зміни опломбовує приміщення.

Якщо колись на заводі працювало більше тисячі людей і в місяць виготовляли до 30 кг лише золотих ланцюжків, то тепер залишилося 92 працівники. Та й ті працюють лише три дні на тиждень (окрім охорони).

У цьому цеху вироби полірують спеціальними напилками

"За радянських часів завод входив до виробничого об’єднання. У 1992 році Спеціальне конструкторське бюро, що на Личаківській, відділилося. Ми лишились окремо, – каже Роман Мончин. – Злам стався під час кризи у 2008 році, коли вартість золота зросла у 2,5 разу. Якщо тройська унція коштувала 720 доларів, то 2008-го вона зросла до 1700. Зараз золото коштує приблизно 1650 доларів, щоправда, є тенденція до зниження. Тому тепер працюємо здебільшого на замовлення – робимо вироби з золота, яке приносять люди. Це вигідно для замовників, бо треба платити лише за роботу. Але ми також купуємо золото, хоча далеко не в тих обсягах, що колись".

Читайте також: "Потенційні покупці на Львівський ювелірний уже зголосились": голова регіонального ФДМУ про те, які об'єкти першими приватизують на Львівщині

Утім удару по ювелірному заводу завдала не лише світова економічна криза та падіння попиту на ювелірні вироби серед українців. Під час перевірки у 2012 році податкові інспектори зобов’язали підприємство додатково сплатити майже 30 млн грн податків і штрафів. І річ саме у виготовленні прикрас із золота клієнтів. Завод оформляв це як виготовлення виробів з матеріалу замовника, а податківці вважали, що операцію треба було оформляти як обмін брухту. Відтак податок потрібно було сплачувати не лише з вартості робіт, а й з вартості матеріалу.

"Ці 30 млн грн – це суто штучний борг, але Вищий адміністративний суд ми програли – без розгляду. Я хоч і не був тоді директором, але був на тому суді. Усе це дуже погано виглядало. Цей борг за нами тягнеться досі. Ми тепер просто подаємо до суду і відтерміновуємо його на рік. Але якби над нами не висів той борг, було б значно легше",  – каже Роман Мончин.

Якщо завод приватизують, то новий власник, окрім вартості самого підприємства, зобов’язаний буде сплатити також цей податковий борг. З іншого боку, придбавши цілісний майновий комплекс підприємства, новий власник отримає також базу відпочинку на Мостищині (приблизно 5 га, не враховуючи озеро) та приміщення на Шота Руставелі у Львові, де був фірмовий магазин ЛЮЗ. Від початку повномасштабної війни цей магазин зачинений. 

"Хай будують, що хочуть. Єдине прохання  – зберегти виробництво" 

Працівники заводу кажуть: уже змирилися з тим, що ювелірний продадуть. Людям пообіцяли, що інвестор буде зобов’язаний щонайменше шість місяців зберігати виробництво і штат. А далі – на його розсуд. Утім колектив вірить: за ці шість місяців доведе, що може на себе заробляти, а їхні вироби все ще мають попит.

У цей корпус, що позаду головного, ювеліри готові перенести все виробництво

"Нам насправді не потрібно 12,5 тис. кв.м. Ми вже втомилися підтримувати приміщення, які нам не потрібні. І якщо нам не треба бути витрачати стільки коштів на утримання цих площ та охорону всієї території, ми будемо у кращому фінансовому становищі, – каже Роман Мончин. – Поряд є інструментальний цех – ми готові туди переїхати, а решту інвестор хай реконструює-перебудовує. Тут є де розігнатися. Звичайно, можна було б продати лише частину підприємства, залишивши нам інструментальний цех, але прийнято рішення про цілісний майновий комплекс. Тому в нас єдине прохання до інвестора – зберегти виробництво".

При цьому керівник визнає, що нині заводу важко конкурувати з ювелірними мережами насамперед тому, що ті мінімізують податки через оформлення великої кількості ФОПів.

"За минулий рік ми продали продукції на 15,8 млн грн, з них сплатили понад сім млн грн податків. Бо ми юридична особа, а як не зайдеш в магазин – одні ФОПи. Звичайно, можна здешевлювати вироби шляхом використання дешевих легкоплавких лігатур (домішка, яку додають до дорогоцінного металу), як тепер часто роблять. Але в нас є ювелірна майстерня, і коли туди приносять такі вироби, їх дуже важко ремонтувати. Це золото буквально розварюється. Ми використовуємо лише італійську лігатуру. Гарантуємо і пробу, і якість, – наші вироби можна передавати у спадок онукам".

Так виглядає робоче місце майстра, який спаює деталі виробів

Скажімо, золоті ланцюги (обладнання дозволяє виробляти тут майже 80 видів різних ланцюжків) тут перевіряють на міцність таким чином: метровий ланцюг має витримати вагу 3 кг і не розтягнутись ані на міліметр. Щоправда, ланцюжки нині не особливо популярні – за місяць роблять лише 200 грамів ланцюжків. Зате завод часто робить на замовлення нагрудні знаки. Зокрема, одна з аптечних мереж замовила 520 срібних знаків для своїх працівників. Срібний посуд та кубки також замовляють. 

"Я уже тут двадцять років працюю. Мені подобається, але зараз ми працюємо лише три дні, тож зарплата – мінімальна", – зізнається працівниця, яка впевненими рухами шліфує напилком золотий перстень. 

У те, що інвестор вдихне нове життя у виробництво, вірять не всі. 

"Я думаю, декому вигідно, аби заводу тут не було. Бо поки тут є завод, не можна забудовувати не тільки цю територію, а й прилеглі, бо є санітарні зони. А якщо заводу не буде – це розв’яже їм руки", – каже один із працівників.  

• Львівський ювелірний завод може стати найдорожчим об'єктом, який приватизують цього року на Львівщині. Його стартова ціна – 144 млн грн.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.