За підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Міністерство охорони здоров’я України запустило проєкт "30 лікарів", який знайомить із трьома десятками медиків, які розпочали свій професійний шлях вже у незалежній Україні. Серед тридцяти кращих медиків-ровесників незалежності двоє – із Прикарпаття. Сьогодні своєю історією з "Еспресо.Захід" ділиться пульмонолог Центру легеневих захворювань Івано-Франківська, доцент кафедри фтизіатрії і пульмонології з курсом професійних хвороб ІФНМУ Олександр Варунків.
Пульмонолога Олександра Варунківа могли не знати ті, хто не мав проблем з дихальними шляхами, але відколи почалася пандемія через коронавірус, його дописи в соцмережі для багатьох стали ковтком свіжої води. Лікар говорив зі своїми підписниками про важливі речі авторитетно і фахово, саме тому йому повірили.
"У школі я любив точні науки. Алгебра і геометрія, фізика мені дуже подобалися, думав, що пов'яжу своє життя з цими науками. Але у старших класах школи мама й бабуся переконали мене наважитися піти в медицину. І я піддався на їх умовляння. А знання точних наук мені не заважали у медичному університеті. 2007-го вступив до Івано-Франківської медакадемії, – пригадує Олександр Варунків. – Не шкодую про свій вибір. Медицина – то ще та математика, тут щодня вирішуєш і прості задачки, і складніші, а ще є із "зірочкою".
Пульмонологію обрав, коли дійшла справа до вибору спеціалізації. Каже, що це дуже потрібна спеціалізація і потребує чимало знань і вмінь.
"Люблю складні випадки, коли не все так просто й однозначно з діагностикою і лікуванням. Тут, як у математиці: від того, наскільки успішно ти розв’яжеш задачу, залежить чиєсь здоров’я, а часто й життя", – каже лікар.
Пульмонологія потребує від лікаря постійного навчання. Постійне навчання – це не лише спілкування зі старшими, досвідченішими колегами й вивчення найактуальніших світових практик з спеціалізованої літератури, навчити може будь-який клінічний випадок.
Є в Олександра Варунківа одна історія ще зі студентських часів. Якось, ще на четвертому курсі медичного університету, Олександр їхав з пар в автобусі. Раптово одна з пасажирок втратила свідомість. Жінку винесли на вулицю, і студент-медик зумів миттєво поставити їй правильний діагноз і ввести необхідні ліки ще до приїзду "швидкої". Така оперативність врятувала жінці життя. У такі моменти майбутній лікар отримав нагоду побачити практичну, прикладну силу медицини, і відчув шалену гордість за свою професію.
Молодий лікар закінчив навчання, але не розчарувався.
"Однозначно, я хочу залишитися лікарем, хочу рятувати людей і робитиму це в Україні. Це дуже потрібна професія. Так, в українській медицині ще є чимало проблем, які треба вирішувати. Так, це дуже прикро, що нас недооцінюють, щодня бачу, скільки стресу має лікар, коли в нього важкий пацієнт, коли стільки зусиль докладаєш, щоб витягнути його з важких станів, не спиш. Не відпочиваєш. Я особливо виразно побачив це в розпал пандемії коронавірусу: це щодня була тяжка й жертовна праця колег-медиків, які на роботі залишали свій час, здоров’я, а подекуди й життя. Вони абсолютно забули про нормований робочий день, сім’ю і розваги, сперечалися між собою, щоб знайти правильне рішення, часом впадали у відчай, а потім збирали волю в кулак і з холодним розумом робили свою роботу. Але це один бік справи. Коли мав вільну хвилинку і заходив у соцмережі й бачив, як люди пишуть страшні речі про лікарів, мовляв, ми придумали коронавірус і мало не доплачуємо пацієнтам за те, щоб вони казали, що хворі, – це страшно. Усі ці розмови про лікарів-хабарників, недобросовісних… Звісно, в кожній професії є різні люди. Але це дуже неприємно і несправедливо – таке чути. Я знаю багато прикладів, коли лікар сам платив за аналізи, обстеження чи ліки для своїх пацієнтів. Для мене, як і для більшості лікарів, головною місією професії є зберегти здоров’я і життя людини. І матеріальний статус пацієнта чи навіть його неспроможність купити собі необхідні ліки не мають абсолютно ніякого значення. Але про всі жахи з соцмереж забуваєш, коли вдається витягнути пацієнта. Тоді приходить радість. Коли жінка каже, що не була в поліклініці два роки, потрапила до нас і ми змогли її вилікувати, а вона вже думала, що помре, – це надихає. Поміч людині робить нас щасливими", – пояснює лікар.
Пульмонологи Центру легеневих захворювань Івано-Франківська були піонерами вакцинації від коронавірусу. Крім того, що вони надавали допомогу всім, хто її потребував, вони одними з перших у країні медиків вакцинувалися.
"Ми щепилися і показали цей процес у фейсбуці, щоб усі бачили, що це не страшно. Ще багато потім писали про вакцини, щоб люди не боялися і теж наважувалися. Жартували часом, що не повмирали від вакцини, тому можете йти і теж вакцинуватися", – каже пульмонолог.
У часи "ковідних" доплат франківські медики відчули покращення свого становища. Олександр Варунків каже, що нарешті лікарі перестали думати, за що годувати сім'ю. В загальному він оптиміст, каже, що медична реформа може все змінити.
"Реформа правильна, ми йдемо вперед. Може, повільно, але йдемо, і сам шлях є правильним. Зараз для нас завдання – втримати наші кадри. Бо Польща вже переманює наших лікарів до себе. Треба втримати молодих – і все в нас вийде. Знаєте, я ще викладаю в університеті, то помітив таку тенденцію: після підвищення прохідного балу ЗНО в медичні виші почали приходити все більше дітей, яким цікаво те, що ти їм розказуєш. А ті, хто вже став лікарем, навіть кращі, ніж ті, хто працює лікарем за кордоном, просто в наших колег є більше техніки", – каже івано-франківський медик.
З історіями лікарів різних спеціальностей, які починали свій професійний шлях уже в незалежній Україні можна ознайомитися на сайті проєкту "30 лікарів" – https://www.30likariv.com/
Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку